Андрій із Вікою побралися рано. Коли Віці ледве виповнилося вісімнадцять років, вони побігли й подали заяву. Батьки обох бурчали, куди поспішайте, все життя попереду, хоч освіту здобудете, потім одружуйтесь.

Але куди там, кохання — воно таке. Відіграли вони весілля і стали жити в літньому будинку, спеціально для них утепленому, на ділянці батьків Андрія.

Потім його забрали на рік до армії, коли повернувся, влаштувався у місцевий гараж водієм і вступив заочно на механіка, а Віка вже вчилася там на менеджера. Але до кінця другого курсу вона взяла академічну відпустку у зв’язку з вагітністю. Народився син Валерій, Андрій був щасливий – він батько! За рік народилася донька Світлана. Хоч зі складностями, але вони закінчили навчання.

Сім’я жила дружно, Андрій душі не чув у своїй Віці, на руках її носив, таке світле кохання було, що всі навколо заздрили. Дуже дітей любив, увесь вільний час їм віддавав, грав, щось для них майстрував. Загалом – справжній батько та чоловік.

Андрій був господарський. Після роботи біг до дому. Його батьки після того, як Віка народила малечу, віддали їм будинок, а самі перебралися до літнього.

Якось наприкінці серпня їх запросив друг Андрія на день народження дружини, відзначати вирішили на природі біля річки. Замаринували відро шашликів, зелень, овочі свої з городів, краса. Місце у них було гарне, там стояли збиті: стіл, лавки та залізний мангал. Навіть місце для дітей було огороджено, на галявині.

Веселощі були в самому розпалі, жінки хлюпалися у воді біля берега і раптом вирішили влаштувати невеликий заплив, хто далі, попереду всіх пливла Віка, відірвавшись від усіх. Двоє повернули назад, погано плавали, а Катя, що залишилася, спочатку намагалася наздогнати суперницю, але втомилася і здалася. А Віка так захопилася суперництвом, що пливла, не помічаючи того, що залишилася сама і що запливла вже далеко від берега.

Катя, коли була майже біля берега, почула, як усі кричать:

– Віка, повертайся, там сильна течія.

Але було пізно, колись жінку ніби підкинуло і тут же вона пішла під воду, виринула і її знову потягло вниз. Андрій і ще двоє чоловіків вже пливли в її бік, але вона була надто далеко, вони не встигали ніяк.

Він ридав на березі, розуміючи, що нічим уже не може допомогти коханій, він втратив її назавжди. Ця думка пригнічувала його найбільше і в наступні дні після похорону Андрій часто сидів на березі. Друзі вже почали його лаяти, що не можна так убиватись, цим він не поверне дружину, йому тепер про дітей треба подумати. Але жодні аргументи не могли вигнати біль із серця, і він щодня приходив до річки.

Чоловік схуд, почорнів від горя. І ось одного вечора він знову пішов на берег, а коли підходив до нього, то раптом на протилежному березі побачив фігуру яка нагадувала постать його дружини.

Він пішов далі й, пройшовши метри три в сліпу, за каламутною фігурою, раптом почув за спиною вигук:

– Андрію, ти що надумав? Ти навіщо в озеро заліз?

І тут чоловік як прийшов до тями, озирнувся навколо, він стоїть до пояса у воді й зрозумів, що ніякої дружини не було, а його затягували в річку його ж гнітючі думки. Тут його наздогнав друг Антон і потягнув руку на берег.

– Ану швидко виходь, дурень такий. Зовсім дах поїхав!

– Це я не спеціально. Дякую, Антоне, що витягнув мене. А Віку я даремно турбую, не повернути мені мою дорогу дружину.. Так, ти маєш рацію, настав час мені прийти до тями, поки діти сиротами не залишилися.

Він підвівся біля краю води й голосно крикнув:

– Віка, рідна, пробач мені, не зміг врятувати тебе. Ти назавжди залишишся в моєму серці найулюбленішою і найкращою жінкою на світі. А зараз хочу попрощатися з тобою, мені треба виростити наших дітей.

Він розвернувся і пішов, не озираючись, а якби озирнувся, то побачив би примару дружини з повними сліз і болю очима, яка через пару секунд розчинилася в повітрі.

Через п’ять років Андрій познайомився з доброю та приємною жінкою та одружився з нею. Вона допомогла йому виростити дітей, ставилася до них як до свого, спільного з Андрієм, сина. Він її цінував і поважав за це, ніколи не кривдив і завжди підтримував, але любив він все життя тільки одну жінку — Віку.