– Вони у мене всі кривавими сльозами вмиються, моя помста буде солодкою. Думають, що мене викинули зі свого життя? Це ми ще подивимось. Просто не знають з ким зв’язались. У мене є план —  шипіла Єва від образи й ненависті.

Сліз вона вже не проливала, сльози висохли від злості. Нині мозок Єви кипіли від планів помсти. Вони нашарувалися один на інший і вона намагалася їх упорядкувати у своїй голові, щоб не бути непослідовною у їхньому виконанні.

Подруга не впізнавала Єву, точніше, не знала Єву такою, якою вона була зараз. Слухаючи полум’яну промову Єви, вона не знала що сказати, а тільки намагалася заспокоїти її й зрозуміти нарешті, що сталося. Адже Єва ще не озвучила кому і за що хоче помститися.

– Почекай, Єво, заспокойся,- намагалася привести її в почуття Лідія, а Єва ніби не чула її, продовжуючи когось ненавидіти.

– Заспокойся! – крикнула Ліда.

Єва здригнулася і ніби прийшла до тями.

– Ти скажи, що трапилося, а то ти з порога мститися комусь зібралася? – Запитала Ліда.

І тут Єва розплакалася і крізь сльози розповіла:

– Микита подав на розлучення. Розумієш Ліда, я думала він побігає, побігає й заспокоїться. Та й навіщо він багатій дівці, побавиться з ним, та відворот-поворот йому дасть, а там все цілком серйозно. Він мені заявив, що йому набридла ця бідність-квартира в іпотеку, все життя в іпотеку, він хоче добре жити тут і зараз.. Лід, а як же кохання? Виходить все так? І він йде туди, де гроші? А я, як же я, як мені жити Ліда?

– Виживеш Єва. Ми жінки народ живучий і не з такого вибиралися, а ось про помсту, це ти даремно, — знизавши плечима, сказала Ліда.

– А я теж, не хочу виживати, хочу жити та бути коханою. І про помсту — це не голослівні загрози, я діятиму, вони все життя будуть мене пам’ятати. Перша на черзі Мариночка, сестричка мого чоловіка. Багато вона мені крові попила і зараз зловтішається з приводу розлучення.

-Ох, Євко, помста — це погано, як би тобі потім все це боком не вийшло, — але Єва вже була на своїй хвилі й не чула Лідію.

З Маринкою, їй впоратися було легкою справою, оскільки обранець сестри чоловіка, він же й друг чоловіка, як би це сказати, був не зовсім байдужий до Єви, а точніше не байдужий. Маринка не дурна, бачила щось і ще більше ненавиділа Єву. Мало, що брата під каблук підім’яла, ще дозволила собі, подобатися її Ігорю.

Ігор зразу впав перед ногами Єви. Мабуть, нудна Маринка йому набридла, а вже Єва постаралася, як коханка. Він не довго думаючи, а жінки знають чим думає чоловік у такі моменти, покинув Маринку, орендував квартиру і став жити з Євою.

Микита прийшов до друга і до своєї колишньої з обуренням:

– Ігорю, ну добре Єва, їй втрачати нічого, а в тебе ж сім’я, дитина. Як ти можеш так вчинити з Мариною? Не роби цього, повертайся в сім’ю.

Ігор сміявся:

– Микито, ну хто б говорив про сім’ю і закликав до вірності. Сам ти де? В сім’ї? Я хоч по любові пішов до Єви, а ти на гроші клюнув.

– Ти ж мій друг, Ігор. Як так?

-Твоїм другом я і залишився, якщо ти сам від мене не відхрестишся.

Не маючи інших аргументів, Микита звернувся до Єви:

– Єво, у них же дитина, відпусти ти його.

-А я нікого не тримаю. Ось тебе тримала, і що? – раділа Єва.

Микиті не було чого відповісти й він поспішив на вихід. Коли він був біля дверей вона йому тихо сказала:

– Нехай Маринка сама прийде до мене і попросить, щоб я повернула їй її Ігоря, тоді я подумаю про це.

За два дні до Єви з Ігорем прийшла Маринка. Її очі були сповнені злості й вона з порога, звертаючись до чоловіка сказала:

– Довго ти ще будеш тут тинятися? Славік питає: “де тато?”, а я не знаю, що йому відповідати.

Єва посміхалася, гордо піднявши голову.

– Це ти так хочеш чоловіка повернути?

– А тебе ніхто не питає.

– Ну-ну, — сказала Єва, — якщо ти прийшла просити мене, щоб Ігор повернувся до тебе, то так не годиться. Іди додому і лий свої сльози там. Скільки ви мені крові випили зі своїм братом, тепер ваша черга.

Маринка розплакалася, розуміючи, що їй доведеться принижуватись перед Євою.

А ось Ігор не розумів, що за театральне дійство зараз відбувається між його дружиною та Євою. Він не збирався  вирішувати ситуацію, що склалася, і боягузливо пішов на балкон покурити.

– Єва, будь ласка, поверни Ігоря, — попросила Марина,- Я розумію, що ти дуже ображаєшся на мене, вибач, але мені відомо, що Ігор тобі не потрібен. Я зрозуміла, що ти хочеш зробити боляче, бо тобі боляче, вибач.

Єва вже не тримала переможний прапор урочистості над ворогом, вона перестала посміхатися, а тихо і втомлено промовила:

– Іди додому Марина, він повернеться.

Через декілька днів Ігор повернувся до своєї родини й тоді Єва була задоволена своєю помстою. Нехай тепер Маринка живе з думкою, що її чоловік може в будь-яку хвилину кинути її заради іншої жінки. Жити зі зрадником ще те випробування.

Тепер на черзі її невірний колишній чоловік і його багатенька поки що коханка Ірина, донечка шефа Микити. Тут довелось постаратись.

Єва знала, що шеф Микити, не лише багатий чоловік, який має свою справу, але ще й займається благодійною діяльністю, допомагаючи утримувати притулки для тварин.

З інтерв’ю журналістів з Анатолієм Миколайовичем, Єва дізналася, що багатенький дядько обожнює тварин. На цьому вона і вирішила зіграти, аби познайомитись з ним.

Анатолій Миколайович виходив з офісу майже в один і той же час, тому Єва чекала його в кафе, яке знаходилося поряд. У вікно вона побачила, що чоловік пішов до своєї машини. Вибігши на вулицю спритна Єва, присіла перед машиною і швидко витягла з сумки кошеня, посадила його під колесом автомобіля й міцно тримала його, щоб той не втік.

-У чому справа? – З машини вийшов обурений Анатолій Миколайович.

– Ви ледве кошеня не задавили, — Єва тримала на руках злякану тваринку, — бідненьке, злякалось.

Анатолій Миколайович зблід.

– Господи, як добре, що ви побачили його під моїм колесом.

Єва ніби ігноруючи слова Анатолія Миколайовича, питала незрозуміло кого:

– Що ж мені з ним робити?

Анатолій Миколайович метушився поруч з Євою, потім, мабуть, прийшов до тями й сказав:

– Ми можемо відвезти його до притулку.

– У притулок? Ні, я його врятувала, мабуть, я заберу його до себе.

Анатолій Миколайович розплився в посмішці, йому подобалися слова Єви.

– Спершу б показати його ветлікарю, кошеня ж вуличне, але я не знаю де знаходиться цілодобова клініка, вже пізно. – Сказала Єва.

– А я вас відвезу, мені знайомі майже всі ветлікарі у нашому місті.

Єва посміхнулася чоловікові й почала пускати в хід свої жіночі чари.

У  жінки з батьком розлучниці Ірини закрутився бурхливий роман. Анатолію Миколайовичу Єва запала в душу. Він вважав, що сам Бог їх поєднав, тим більше вони так люблять тварин, що не можна сказати про його дружину та дочку. Він обожнював Єву. Анатолій зняв своїй коханці квартиру, гідну свого статусу і балував її.

Анатолій Миколайович майже кожен день приїжджав до коханки.

– Дочка скоро заміж виходить, — сказав Анатолій Єві,- звичайно, наречений не рівня нам, але Іринка любить цього злидня, не можу перешкоджати почуттям єдиної дочки.

– А як же я, теж не рівня? – Запитала Єва.

– Ні, адже ти моя — владно сказав Анатолій, — що забажає моя королева?

– Спасибі, завдяки тобі в мене все є, а найголовніше — у мене є ти, —  Єва поцілувала коханця, — мабуть, дочка така ж красива, як і ти? – Продовжувала лестити жінка.

-Та ось, учора надіслала мені фото разом із нареченим. Нічого не вдієш, доведеться просувати зятя в люди.

Єва чудово знала, кого побачить на фото. Вона взяла телефон Анатолія і пустивши його з рук, скрикнула:

– Ой! Анатолю, який жах.

– Єва, що сталось? – Занепокоївся Анатолій.

– З твоєю дочкою мій колишній чоловік. Бідолашна дівчинка, — говорила Єва, — я колись теж попалася на його чарівність, а скінчилося це, як я вже казала, його вічними загулами, скандалами й розлученням. Ну, не знаю, може він змінився. Хоча, як то кажуть, горбатого могила виправить.

Анатолій почервонів від злості.

– Я підозрював, що ця погань не варта моєї дочки. Я йому влаштую весілля — не вгавав чоловік.

– Почекай, може з нею він буде іншим?

– Я не збираюся експериментувати над своєю дочкою. Жодного весілля.

– Але вона ж любить його, — Єва намагалася заспокоїти Анатолія Миколайовича, а сама в душі зловтішалася, — любов вона ж така, от я люблю тебе, хоча знаю, що ти одружений, але нічого не можу з цим поробити. Твоя дочка може не послухатися тебе і піти за коханим на край світу.

– Розлюбить. Не дам їй грошей, до яких вона звикла, швидко змінить свою думку.

– А я б за тобою пішла, — брехала Єва.

– Таких, як ти одиниці.

– Пробач, що я так засмутила тебе, але я не могла промовчати, мені стало шкода твою дочку. Ти пробачиш мені? – Робила з себе наївну дурепу Єва.

А прощати нічого. Я б не пробачив, якби ти промовчала та приховала це.

Анатолій почав цілувати свою Єву, забуваючи про всі негаразди й шепотів їй на вушко:

– Народи мені сина, Єво, не пошкодуєш.

Чоловік зірвав церемонію вінчання. Микита втрати усе: і жінку і роботу. Залишилась одна іпотека.

Анатолію розлучився зі своєю дружиною й одружився з молодою Євою яка народила йому сина.

Якось Єва посміхалася донці Анатолія і хитро шепотіла їй:

– Ну що, доню, вийшла заміж за Микиту?

Дівчині не знала, що відповісти.

Через деякий час Єва знову зустрілась з Лідою.

– Ну як, вдалась твоя помста? – запитала подруга Єву.

– Якби ти знала, Лідо, помститися то я їм усім помстилася, а найбільше, я помстилася сама собі. Знаєш як гидко лягати в ліжко без кохання, та ще зі старим. А за розлучення навіть думати не можу. Він сина забере, а мене з лиця землі зітре. Він навіть не здогадується, що його ненавиджу. Мені постійно доводиться вдавати закохану жінку. Я й не підозрювала, що людина яка так ніжно ставиться до тварин,  може бути такою жорстокою до людей. От і помстилася.