— …Мою маму все це дратує, вона просто в істериці! – розповідає двадцятип’ятирічна Ніна. – Вчора вкотре вона на мене зірвалася, висловила все на підвищених тонах. Навіщо тобі це треба, мовляв, дитина буде покинута, будинок теж, ти ні кар’єру не збудуєш, ні досвіду не напрацюєш, банального стажу роботи, і того не буде! Та твій чоловік перший тебе поважати за кілька років перестане – ти будеш ніхто і звати ніяк! Гірше домогосподарки!

…Мама вирощувала Ніну одна, народила свого часу без чоловіка, і дуже намагалася робити це гідно. Особливо у фінансовому плані. Щоб дочка одягнена була добре, взута, щоб у кишені був сучасний гаджет – нехай не найкрутіший, але цілком пристойний. Якщо Нінин клас їхав кудись у поїздку або на екскурсію, мама здавала гроші в перших рядах, відправляла доньку на збори та змагання, на літо обов’язково намагалася вивезти доньку до моря, оплачувала заняття спортом, курси та табори, брала репетиторів і жодного разу не сказала що це не по кишені.

Треба сказати, що й Ніна, зі свого боку, намагалася – добре вчилася, після школи вступила на бюджет, та в інституті навчалася без трійок.

Мама вже вважала, що поставила доньку на ноги, як на останньому курсі у житті Ніни з’явився Геннадій.

Любов наринула раптово і затопила з головою, і, хоча диплом Ніна захистила, на роботу після інституту влаштовуватися вже не було сенсу: через тиждень після випускного вони з Геною сходили розписатися, а ще через місяць на світ з’явився Максим.

Свекруха Ніни забрала до себе свою матір, пустивши молодих із дитиною жити у маленьку квартирку. Ніна сиділа з дитиною, Геннадій до останнього часу працював у рекламному агентстві менеджером, сяк-так утримував сім’ю. Але наприкінці цього літа звільнився – вирішив займатися бізнесом самостійно. А Ніна, звичайно ж, вирішила йому допомагати, благо, син уже підріс: почала працювати за бухгалтера, секретаря, пакувальницю, фотографа та займатися організаційними питаннями. Загалом, напохваті.

І ось зараз малюкові вже майже три, в принципі, настав час влаштовувати його в сад і Ніні шукати роботу. Але вивішувати резюме молода жінка не поспішає. Планує поки що так само допомагати Геннадію в бізнесі. Влаштувавши Максима в сад, часу на роботу Ніна зможе витрачати більше, і бізнес чоловіка, дивишся, зрушить з мертвої точки й почне набирати обертів.

— В принципі, вихлоп є і зараз, не сказати, що ми працюємо в мінус чи нуль! – ділиться Ніна. – У грудні так і взагалі дуже навіть непогано вийшло. Але ось у січні, швидше за все, буде спад, як і скрізь… Але це також тимчасово. Потім ми знову встанемо на ноги, інакше й не може бути! Звичайно, займатися фірмою треба буде щільніше, а не як зараз, ночами й у вільний час.

Влаштовуватися на роботу до когось Ніна тепер не хоче: на себе, за її словами, працювати куди приємніше. Мама ж вважає, що це помилка та безвихідь. За пів року бізнес зятя не вистрілив, великих доходів не приніс, отже, це не бізнес, а нісенітниця. Кінці з кінцями горе-підприємець зводить лише тому, що не нараховує зарплату дружині, яка закриває собою добру половину штатного розкладу.

Та який взагалі може бути бізнес у наш непростий час? Треба шукати роботу, влаштовуватись і триматися за неї зубами, каже Ніні мама. Особливо у молодості, не маючи ні досвіду, ні стажу.

— Тягнула тебе, навчала в інституті, а тепер що? – сердиться мама. – Все дарма?

З одного боку, Ніна мамі вдячна, адже справді тягла, утримувала, майже ні в чому не відмовляла. З іншого боку, вчилася Ніна на бюджеті, поступила туди сама, вкладень особливих вже не потрібно. Та й взагалі, те, що мама тягла, утримувала і навчала у ВНЗ, не означає, що тепер дочка повинна жити за її вказівкою. Це Нінине життя.

Але мама все одно намагається виховувати та вчити життю дорослу дочку.

Мама навіть готова була зрозуміти, хоча насилу, якби Ніна захотіла стати домогосподаркою, займатися домом і сином. Тоді від її діяльності був би якийсь відчутний вихлоп, хай не для кар’єри, але хоч би для сім’ї та сина. А що? Дитина в саду цілий день, будинок покинутий, а в Ніни жодної хвилини вільної не буде. При цьому ані грошей, ані стажу, ані досвіду роботи. Якщо за кілька років дочка захоче «нормально» працевлаштуватися, робити це доведеться з нуля.

— Тобі треба не про чоловіка думати, а про себе! – тлумачить Ніні мама. – Чоловік сьогодні є, а завтра ти одна із дитиною. Треба вставати на ноги, розумієш? Шукати незалежне від чоловіка джерело доходу, про житло думати.

Та й взагалі, як вважає мама, це якась деградація сидіти напохваті у чоловіка. Ні кар’єри, ні розвитку, ні нових знань, ні грошей, ні стажу. Плюс повна матеріальна залежність від чоловіка, це теж погано. А найголовніше, і чоловік з часом почне ставитись, як до дівчинки напохваті, якій, власне, нікуди більше піти, і немає вибору.

А може, мама права, це справді ідея не дуже – сімейний бізнес?

Що думаєте?