Женя випадково потрапив до цього бізнесу. Взагалі, це була ідея його друга Арсенія, який багато грошей на цьому підняв. Самому Жені ця діяльність ніколи не подобалася, хоча Арсен його активно до себе закликав.

– Ну, що ти там у театрі своєму заробляєш? Копійки! А в мене лопатою гроші гребтимеш.

З Арсенієм вони навчалися на одному курсі у театральному. Той не був обділений акторським талантом, але значно краще проявлявся талант в діловодстві. І вже на третьому курсі організував невелику фірму, яка надавала такі дивні послуги — наречений напрокат, батько напрокат ну і так далі. Арсеній цю ідею з якогось голлівудського фільму вкрав, і треба сказати, що в нього непогано виходило. Працював він переважно один, сильно світитися не хотів, іноді брав собі одного-двох помічників. Щоб уникати незручних ситуацій, працював виключно в сусідніх містах, щоб ненароком у черзі в супермаркеті якась дитина не кинулася до тебе зі словами “тато”.

І тут в Арсенія сталася засідка. По-перше, його основний партнер раптово вийшов з гри, одружившись з однією з клієнток, для якої грав успішного нареченого на сімейному святі. Загрався, так би мовити. По-друге, у самого Арсенія народилася трійня. Не більше не менше, три кричущі дівчата, якими він надзвичайно пишався. Але поява в будинку трьох немовлят сильно знизила його працездатність.

А на Женю одна за одною впали проблеми. Мати затопила сусідів, і ті через суд досягли такої компенсації, що йому кредит довелося оформляти. Молодша сестра, яка страждає на невиліковну хворобу, потребувала занять з дуже дорогим інструктором, спеціальне ліжко, репетиторами вдома… Загалом, туго стало з грошима, і він погодився заміняти іноді Арсенія, наголошуючи, що все це тимчасово. Так він і став татом напрокат.

Тато напрокат був потрібен у різних випадках. На виписці з пологового будинку, щоб не так прикро було, це найпростіший варіант. Були й постійні клієнтки, коли треба було супроводжувати їх з дитиною на ранок, тут важливо перед іншими похвалитися – у мене все гаразд. Ця робота теж була нескладною, діти знали, що це не рідний тато, а дядько Женя, хтось, щоправда, говорив одноліткам з гордістю – це мій тато, але це нічого, дітям теж важливо виглядати “нормальними”.

Але цього разу замовлення було зовсім інше – треба було бути справжнім татом дитини. Женя спочатку навідріз відмовився, але Арсен почав його вмовляти:

– Ти зрозумій, там особлива ситуація. Батька у хлопчика немає, і мама за своєю дурістю брехала йому, що тато виконує таємне завдання на підводному човні, тому не може до нього приїхати. І ось хлопчик цей написав листа Дідові Морозу – хочу, щоб тато приїхав хоча б на один день. Зрозуміло, замість тата він знайшов під ялинкою набір Лего та трансформера, але щовечора він сідає біля вікна і чекає. Говорить, Дід Мороз не може його підвести.

Жені було шкода дитину, але він все одно не міг на таке погодитися.

І тут у сестри вийшов з ладу візок. Вона і так з нього виросла, давно треба було купувати новий, зручніший. А де гроші взяти? І Женя здався. Отримав техзавдання: привезти в подарунок пожежну машину, зводити дитину до парку та покататися з гірок.

У вихідні він сів у свою стареньку машину і поїхав до сусіднього міста за вказаною адресою. Актор був непоганий, але таку роль йому довелося грати вперше.

Все відразу не сталося.

По-перше, жінка ця. Обличчя таке зворушливе, наївне, наче він рятівник її, Жені так соромно стало. Метушилася, чаєм пригощала, соромилася дуже. А він, чомусь, і сам соромився. Йому здавалося, що вона така гарна, добра, і ніби він їй бреше, хоча вона сама його послуги сплатила. Дурниця яка…

А по-друге, хлопчик… Насупився. Він же сам наче батько чекав, хіба ні? Що похмурий такий? Дивився з побоюванням, подарунок навіть у руки не взяв. Бідолашна мати метушиться, а йому хоч би хни. От поганий син!

Але у парк пройшов. Замість гірок сів на засніжену лавку і спитав:

– А що за човен у тебе?

Женя розгубився — так детально він не вивчав питання.

– Так звичайний такий. Підводний. Дуже великий.

Женя розвів руками.

– А модель яка?

Тут Женя зрозумів, що влип.

– А ти які знаєш?

І хлопчик почав перераховувати… Ну так, він якраз добре підготувався.

Закінчивши перераховувати, він раптом сказав:

– Я знаю, що ти не мій тато.

– Та ти чого? Звісно, ​​твій!

Хлопчик зітхнув.

– Мені бабуся вже давно все про нього сказала. І навіть показала. Він кинув маму мою, а мене не хоче знати. У нього інша сім’я, краща, ніж ми.

Такого Женя не очікував. І що тепер робити?

Він глянув у серйозні дитячі очі. І раптом у його грудях так защеміло…

– Гаразд, — сказав він. – Ти мене розкусив. Але тільки ви — анітрохи не гірше за іншу сім’ю. А я так гадаю, що навіть краще. І якби я вибирав, чиїм татом бути, то вибрав би бути твоїм татом.

– Назавжди? – тихенько спитав хлопчик.

– Назавжди, — пообіцяв Женя, намагаючись вгамувати тремтячий голос. – Давай домовимося — не засмучуватимемо маму, вона хотіла, як найкраще. Нехай це буде нашою маленькою таємницею. І знаєш що? Давай будемо з тобою дружити, гаразд? Я гулятиму з тобою у вихідні, наче я твій тато, а ти – мій син. А зараз – пішли кататися…

Дорогою додому хлопчик запитав:

– А ким ти насправді працюєш?

– Актором, — відповів Женя. – У театрі. Я тебе якось звожу туди.

Женя не взяв гроші за це замовлення і сказав Арсенію, що він більше на нього не працюватиме. Коляску купив на гроші, отримані від продажу машини. У вільні від спектаклів дні він їздив автобусом до сусіднього міста і гуляв з хлопчиком. А потім – і з його мамою. Мине два роки, перш ніж він офіційно стане його татом. Назавжди.