— …На тижні сильно посварилися із чоловіком! – розповідає двадцятип’ятирічна Уляна. – Я сама, звичайно, винна частково. Але ж на мені дитина! Синок весь день непокоївся, висів на грудях, не спав до ладу жодного разу. Тільки задрімає на руках, я намагаюся покласти його в ліжечко, він у крик… У результаті весь режим нанівець у нас, приготувати я нічого до приходу чоловіка не встигла, навіть макарони не зробила…

– Зрозуміло. Ну, із чотиримісячною дитиною таке буває. Погода міняється, на вулиці жах що діється! Або животик турбує.

— Але чоловік був лютий! – зітхає Уляна. – Він каже, пообідати на роботі не встиг, весь день голодний, прийшов додому, а на кухні надкусаний мій бутерброд із сиром, який я вранці собі зробила і так і не доїла — і все! Більше жодної їжі. Та ще, каже, ти навіть із кімнати не зволила вийти, зустріти мене, у тебе чоловік додому прийшов! Годувальник!.. А синок тільки заснув, я сиділа, як миша, дихати боялася, яке там із кімнати вийти…

Чоловікові Уляни, Віктору, нещодавно виповнилося двадцять чотири роки. Для батька сімейства на сьогодні він, звичайно, ще зовсім молодий, але намагається відповідати. Уляна сидить у декреті з чотиримісячним синочком, Віктор працює та забезпечує сім’ю, у тому числі платить за орендовану квартиру.

Уляна теж намагається щосили бути доброю мамою. Але ідеальною, звичайно, бути не виходить з різних об’єктивних причин. Малюк у них досить спокійний, але час від часу влаштовує струси, просто цілодобово не злазить з рук. Звичайно, у такі дні Уляна відкладає всі інші справи й займається лише дитиною.

Тому іноді трапляються такі казуси — чоловік приходить до порожнього столу і дуже ображається. Уляна знає, що він буде незадоволений, але вдіяти нічого не може: а допомога, на жаль, покликати нікого. Свої батьки в Уляни працюють, вони ще досить молоді. А зі свекрухою стосунки із самого початку у них натягнуті.

– Свекруха вважала, що рано нам одружуватися! – пояснює Уляна. – У неї, крім сина, ще дві старші дочки, обидві одружені й з дітьми, вона їм увесь час допомагає. Мабуть, вважала, що й син має бути до неї напохваті, а він свою сім’ю завів. Ну і вона все – навіщо, мовляв, одружуватись відразу, поживіть так, ще розійдетесь за п’ять разів… Ми їй місяці до восьмого не говорили взагалі, потім сказали. Вона ще більше образилася. Загалом складно все!

Втім, після народження малюка жінки спробували почати стосунки спочатку: Уляна кілька разів запрошувала свекруху в гості, та приходила з подарунками, один раз їздили до неї з візитом у відповідь. Але хороших і теплих стосунків наразі немає.

– А тут чоловік мені заявив — ти, каже, зациклилася на дитині, тільки ним і займаєшся, нічого іншого довкола не бачиш, не можна так! – розповідає Уляна. – Треба тобі від нього відірватися! Каже, поїдемо в суботу до магазину, мені треба одяг новий купити, допоможеш вибрати. А з малюком мама посидить, я з нею домовився, вона не проти приїхати у суботу.

Малюкові всього чотири місяці, він на грудному вигодовуванні, і Уляна ще жодного разу не залишала дитину ні з ким, навіть зі своєю мамою. А вже зі свекрухою, яку молода мати й бачила від сили разів шість чи сім у житті, і зовсім залишити дитину їй і на думку не могло спасти.

Але заперечень Віктор навіть не хоче слухати.

– Уперся як баран! – мало не плаче Уляна. – Це, каже, моя мама, ти мусиш їй довіряти. Вона трьох дітей виростила і купу онуків, погану дитину точно не зробить. І взагалі, час уже починати залишати сина з бабусями!

Для чоловіка, за словами Уляни, це принципове питання, і якщо дружина не залишить дитину, то буде великий скандал.

Свекруха залишатися з немовлям зовсім не боїться, повністю впевнена, що впорається. До того ж – скільки вони будуть там у магазині? Ну, три, ну чотири години, не більше. Нічого з немовлям не станеться, вважають чоловік та його мама.

— Чекай, а з годуванням як? Ви ж на грудному молоці.

— Чоловік каже, погодуємо перед поїздкою, молоко зцідиш, залишиш. У крайньому разі купимо банку суміші. Свекруха поводитися з пляшечками вміє… А те, що дитина ніколи в житті пляшечки не бачила, це не проблема, каже. Захоче їсти – поїсть.

Своя мама допомогти Уляні саме в ці дні не може – трохи застудилася, приболіла, сидить удома з нежитю, заражати дитину, звичайно, не поїде.

Брати малюка із собою у магазин категорично не хоче чоловік. Та річ навіть не в магазині. Просто Віктор вважає, що «пора вже залишати дитину з родичами», а Уляні потрібно трохи відірватися від материнства, бо вона вже нічого іншого не бачить. Нехай згадає, що вона не лише мати, а й дружина та людина. І дитині це лише на користь.

Як бути в такій ситуації? Сваритися з чоловіком Уляна не хоче, але й залишати дитину з незнайомою і не дуже добре до неї налаштованої свекрухою тим більше не бажає.

Відмовляти чоловіку?

Чи не робити трагедію на рівному місці, нічого страшного з дитиною не станеться?

Як вам ситуація? Що думаєте?