Ксенія вийшла заміж за Костю у тридцять два роки, пізно звичайно, їй хочеться трьох дітей не менше, і треба встигати народжувати. Костя теж не проти, він на три роки молодший, але жодної різниці не відчувається.

Встигла до сорока двох років народити трьох синів, вона гарна та дбайлива мати, Костя теж дбайливий, працює, зарплата гідна, допомагає дружині. Перші діти однолітки, складно з ними, а молодший зовсім недавно народився, рік тому. Все добре, Ксенія не скандальна, сварок практично у них немає, ну якщо по дрібницях, але ось здається Ксенії, що останнім часом Костя до неї охолов, вона про нього погано не думає, виправдовує, може втомлюється, працює один, троє дітей.

Відзначили рік молодшому, влаштували свято з тортом, з гарними кульками, а через три дні Костя зізнався, що любить іншу жінку. Ксенія дивилася на чоловіка широко відкритими очима, і не могла вимовити жодного слова, але потім прийшла до тями:

– Костику, ти, мабуть, пожартував? Хіба ж можна так жартувати? А Костя відповів:

– Ні, я не жартую. Ми з Ірою давно любимо один одного, ну як давно, пів року, якщо не більше. Я йду жити до неї. Дітям платитиму аліменти, ну і допомагатиму, відвідуватиму, я їх люблю.

Костя зібрав деякі свої речі й пішов. Ксенія залишилася одна з трьома дітьми, не працює, третій дитині другий рік, а їй сорок три. Вона довго плакала, але вирішила, що сльозами горе не допоможе, зателефонувала батькам і все пояснила, вони сказали, у рідному місті з ними їй буде легше, вони допоможуть, хай приїжджає.

Ксенія з Костею мала трикімнатну квартиру, вони її продали, розділили гроші порівну, Костя не хотів поступатися.

– Костю, ти маєш дати мені більшу частину грошей, нас четверо, а ти один, і так забрав багато речей, навіть кухлі та ложки поділив, — тиснула на його совість Ксенія. Але йому все байдуже:

– А я тобі плачу аліменти й на день народження дітям купую невеликі подарунки.

– Ось саме невеликі, маленьку машинку купиш, і все на цьому, — невдоволено вимовляла Ксенія.

Але Костя не поступився нічого, так Ксенія поїхала до батьків, вони допомогли купити доньці однокімнатну квартиру, самі переїхали туди, а до своєї трикімнатної квартири вселили Ксенію з дітьми. Постійно допомагали дочці, чоловік платив аліменти, і вже кілька разів приїжджав до дітей, вони нудьгували за ним. На розлучення поки з них ніхто не подавав, приблизно через пів року Ксенія прийшла до тями, відійшла і від зради чоловіка, і від зміни місця проживання, заспокоїлася. Тяжко одній справлятися з трьома дітьми, стрес вона перенесла найсильніший, але все налагодилося завдяки батькам. Пішло кілька років, діти підростають, навчаються.

В один із приїздів чоловіка до дітей Костя раптом сказав:

– Знаєш Ксюша, я тебе не люблю, але мене мучить совість, що я залишив трьох дітей, я тут подумав і вирішив, що заради дітей я зможу тебе терпіти, давай знову жити разом, я знаю, тобі важко одній. Подумай над моєю пропозицією і подзвони мені.

Він знав, що в ній живі ще почуття до чоловіка. Ксенія  зраділа, і водночас злякалася, надто вже несподівана пропозиція. З іншого боку у нього інша жінка, він навіть сказав, що у них з нею все добре, вони люблять один одного, але його гризе совість. Вона бачила, що Костя не жартував, був рішуче налаштований, і навіть сказав, що забере їх назад, питання з житлом вирішить.

Ксенія довго думала над пропозицією чоловіка, було радісно, ​​що все-таки до дітей у нього є любов, він їх не кидає, хоч трохи, але іноді допомагає, інші геть чоловіки йдуть, і геть-чисто забувають про своїх дітей.

Ксенія радилася з батьками з приводу пропозиції чоловіка про переїзд, мати їй сказала:

– Ксюша, я б на твоєму місці не поїхала, якщо він тобі каже, що тебе не любить, а лише через дітей вся ця витівка, а діти виростуть, все самі зрозуміють? А так, справа твоя, вирішуй сама, ти вже доросла тітка. Дітям доведеться йти до нової школи.

Ксенія зателефонувала Кості й запитала:

– Якщо ми приїдемо з дітьми до тебе, ти що з нами житимеш? А як же твоя Іра, ти ж кохаєш її?

– Та житиму з вами, з Ірою не зустрічатимуся, порву з нею стосунки, і тебе не ображатиму. Давай думай, я тобі зателефоную через три дні, і даси остаточну відповідь.

Ксенія знову задумалася:

– Минуло майже п’ять років, як ми живемо тут, все влаштовую, діти навчаються, молодший у садочку, батьки допомагають, я працюю у поліклініці у реєстратурі. І якщо я зважусь на переїзд, знову потрібно все ламати, і дітям буде важко звикати до нової школи. Чоловік каже, що мене не любить, він любить свою Іру, навіщо ж тоді хоче з нами жити заради дітей? Невже він так любить дітей? Хіба це сім’я у нас буде, ну спочатку може і не ходитиме до своєї Іри.

Через три дні Костя знову зателефонував:

– Ну, що ти вирішила?

– Костю, я не впевнена, чи потрібно нам переїжджати, і чи буде у нас справжня сім’я, де чоловік вже не любить дружину, хоч і шанобливо ставиться, я не впевнена, що ти не втечеш знову до іншої, дуже сумніваюся, чи є шанси такої сім’ї.

– Не хочеш, сумніваєшся – не треба! Якщо ти відмовишся, моя совість буде чиста, і заспокоїться, що я вже нічого не можу повернути, і спокійно з тобою розлучимося, я нарешті одружуся з коханою жінкою, і більше не буду з’являтися у твоєму житті.

Ксенія сподівалася почути інші слова, на що вона сподівалася, сама не розуміла, п’ять років минуло з їхнього розриву, а вона все одно чогось чекає від чоловіка. Після цих слів вона нарешті чітко зрозуміла, ну не любить її чоловік, просто совість мучить його, що залишив трьох дітей. Вона вже сумнівається — чи потрібні йому діти?

– Ні, Костю, нікуди ми не поїдемо, і більше не дзвони, — вона відключила телефон.

– Мені треба його забути, викреслити й не сподіватися, треба полюбити себе, а я живу в надії, що він повернеться. Пора вже починати інше життя, — злившись на себе думала вона.

Ксенія рішуче відкинула телефон убік, їй стало набагато легше після цієї розмови з чоловіком, ніби вантаж із плечей скинула:

– Все з цього дня починається моє нове життя, а почати потрібно з нової сімки у телефоні, щоб він більше не дзвонив. Захоче дітей побачити, приїде, але думаю, що більше не захоче, у нього тепер сумління чисте. А завтра треба записатися до салону краси, а то зовсім запустила себе.