– Далеко зібралася? – Слизнувши по Маші поглядом, сестра знову опустила очі в телефон.

– До магазину йдемо, Каті плаття вибирати, у неї на роботі захід, хочемо допомогти.

– Знову втрьох, ще й Риту з собою, мабуть, візьмете!

– Так, утрьох, а що?

– Нічого, просто згадала «Три дівчата під вікном», – хихикнула Даша, – Не вмієш ти друзів вибирати. Не здогадуєшся, чому вони з тобою товаришують?

– Здогадуюсь!

– Ну і чому?

– Є багато причинами.

– Ні, по одній, бо тато у нас заможний.

– Даша, давай я сама розберуся з ким мені дружити. Я ж не лізу до тебе з порадами.

– Звичайно, ще б ти лізла. У мене знаєш які подруги! Ось! – Вона розгорнула телефон, — Дивись, вони теж всі заможні.

– Я не дуже вірю в друзів у мережі. Ви ж наживо жодного разу не зустрічалися.

– Як не зустрічалися? А вечірка у «Золотому залі»? І взагалі ми багато спілкуємось, у нас багато спільних інтересів, про моду, про косметику, про хлопців…

– Так, справді багато повідомлень! Гаразд, вірю, у тебе добрі друзі та вірні подруги.

– Ото ж! Ти довго не затримуйся, нам їхати до аквапарку, квитки вже куплені.

– Я повернуся, не хвилюйся.

Маша пішла, а Даша продовжилась спілкуватись з подругами в інтернеті.

До п’ятої години сестри сіли в автомобіль батька, щоб їхати у призначене місце. За кермо взялася Даша. Їй дуже подобалося бути водієм дорогої машини. Батько донькам не відмовляв у витівках, тому за довіреністю вони могли користуватися його машиною.

Стаж водіння в обох був, хоч і невеликий. Права вони отримали у 18 років.

І все-таки дорога не терпить легковажності та самовпевненості. За містом на повороті, Даша різко вивернула кермо, щоб не зачепити стовп, і машина злетіла в кювет. Перевернулась на дах.

Дорога була наїжджена, допомога прийшла швидко. Дівчата відбулися забоями.

Сидячи на колоді Даша розсилала повідомлення в мережі та отримувала співчуття та прохання показати фото авто або те, що від нього залишилося.

Маша була поряд і вже не одна. Рита допомагала їй пити солодкий чай, який привезла із собою. А Катя обробляла рани на ногах і щосили дула на перекис, що розливається. Вони приїхали до місця події вже за 15 хвилин після повідомлення Маші.

Даша не дивилася в їхній бік. Всім виглядом вона показувала, що все це не для неї… Це зовні, а в душі все було інакше. Адже так приємно, навіть просто необхідно, почуття підтримки своїх друзів у найважчу хвилину. Телефон Даші дзвенів, сипалися співчуття та прохання викласти фото авто, своїх синців… І жоден друг не запитав: А де це? Де ти? Як ти? Чи потрібна тобі допомога?