– Візьми на посаду секретарки доньку тітки Маші, – запропонувала Ольга. – Вона якраз шукає роботу.

– А хто така дочка тітки Маші? – Запитав Леонід. – Що вона закінчила? Що вона розуміє у роботі?

– А що там розуміти? – посміхнулася Ольга. – Каву подавати та друкувати твої накази? То це зараз будь-який підліток може зробити. Нічого вона не закінчувала, просто гарна дівчина, і я тітці Маші обіцяла, що якщо щось із роботи буде, то я одразу їй скажу.

– «Щось буде», – передражнив Леонід. – Щось у нас і так є. Ось, наприклад, на склад потрібні люди, вона піде туди? Там, правда, треба крутитися!

– Ну що ти, вона повненька, і в неї щось там зі спиною, куди їй крутитись. Ми ж сусіди! До речі, секретарка завжди під рукою буде, прямо на одному поверсі.

– Навіщо мені секретарка поза робочим часом? Тим паче безграмотна та хвора! – знизав плечима Леонід. – Удома і ти мені кави подаси.

– А, я так і знала, що тобі потрібна молоденька – вигукнула Ольга.

– Ну, чому молода? Ні! Мені потрібна освічена, знаюча програми та не для подачі кави. І взагалі, Оль, не нервуй мене! Я сам знайду! – розмова була закінчена.

Леонід справді шукав секретарку. На його великий жаль звільнилась Раїса, яка до цього обіймала цю посаду. Раїсі було 35 років, однолітка Леоніда, енергійна мадам, грамотна і гнучка в роботі, трохи повненька і одружена, але, тим не менш, об’єкт ревнощів для Ольги. Співбесіду проходило багато, і лише одна пройшла за конкурсом – Світлана 28 років, юридично підкована, розумна, освічена. З недоліків довгонога, висока та красива. Чому із недоліків? Ольга прийшла в сказ, коли вперше зустріла Світлану.

Вона прийшла спеціально, подивитися, кого найняв її Леонід і завмерла на порозі.

– Ви до Леоніда Івановича? – Запитала красуня. – З якого питання?

– По особистому! Дружина я його, між іншим! – Зарозуміло відповіла Ольга і пройшла в кабінет.

– Льоня, як це розуміти? – Ольга почервоніла від гніву. – Що тут відбувається? Ти мені сказав, що тобі потрібна ділова та грамотна жінка. А що це за фіфа там сидить?

– Одне іншому не заважає, – спокійно відповів чоловік. – І взагалі, не втручайся в мою роботу. Ти сама не працюєш, повністю на моєму забезпеченні, тому сиди вдома та насолоджуйся.

– Та я твого сина виховую! – обурилася Ольга. – Це теж рахуй робота!

– Ага! Десятирічного! – посміхнувся Леонід. – Займися хоч би якоюсь справою, запишись на курси рукоділля, бальних танців, кулінарії, вокалу, але тільки не лізь у мою роботу! Ти від неробства вже сама не знаєш, що робити!

– Ну гаразд, ми ще подивимося! – Оля вийшла з кабінету, ще раз гнівно глянула на Світлану, пирхнула і гордо вийшла.

Через два дні вона зателефонувала секретарці, і сказала:

– Світлано, це Ольга Миколаївна, дружина Леоніда Івановича. Мій чоловік постійно скаржиться на вашу роботу та не знає, як вам це сказати. Так ось, буде краще, якщо ви напишіть заяву про звільнення, і ще краще, якщо ви вкажете у заяві, що це ви особисто виявили бажання піти. Тільки не кажіть, що я вам це сказала, адже я добра вам бажаю, інакше пізніше Леонід Іванович сам вас звільнить.

Світлана подумала хвилину, взяла листок і написала заяву.

– Так, а в чому річ? Чим я перед вами так завинив, Світлано? – здивувався Леонід. – Чи є якась серйозна причина для звільнення? Я не можу ось так вас відпустити, допрацюйте хоча б два тижні, доки я не знайду вам заміну. Хоча думаю, я не знайду, ви дуже грамотний робітник і повністю мене влаштовуєте. То в чому я перед вами винен?

– Ну навіщо ж ви так, Леоніде Івановичу, – Світлана вже готова була розплакатися. – Вдома ви одне кажете своїй дружині, а мені зовсім інше.

– Почекай, ти про що? Що я казав дружині?

Світлана розповіла шефу про дзвінок. Леонід помовчав, вибачився перед Світлою за дружину і сказав, що ні за які пряники він не звільнить її, і мало того, з наступного місяця він піднімає їй зарплату, випробувальний термін вже закінчився. А вже вдома вибухнув грандіозний скандал.

– Ти що собі дозволяєш? – Кричав Леонід на дружину. – Може, ти ще керуватимеш?

– Та твоя секретарка навіть язик за зубами тримати не вміє, це я її так перевіряла, – виправдовувалася Оля. – Дивись там, вона всі твої комерційні секрети розкаже конкурентам!

– Це не твоя справа! Не лізь у мою роботу! – Леонід був у нестямі.

– А ти звільни свою секретарку, інакше я з тобою розлучуся! Вибирай – Світлана чи я!

– Світла! – ні секунди не роздумуючи, відповів Леонід.

– Як? – Ольга не очікувала такої миттєвої відповіді. – Ми з тобою 12 років одружені, а ти цю жабу знаєш без року тиждень і вже так закохався, що ладен проміняти мене на неї?

– Ти мислиш стереотипами, Оль! Я не сплю з секретарками, мені потрібний грамотний працівник, а не донька тітки Маші! Я не збираюся ризикувати своїм бізнесом!

– Тоді ти ризикуєш особистим життям. Я йду від тебе! Живи зі своєю секретаркою!

Ольга стала збирати свої та сина речі. Вона ще сподівалася, що Леонід її зупинить, вибачиться і звільнить Світлану, але цього не сталося. Ольга спеціально збиралася надто довго, щось бурмотіла про розлучення та поділ майна, але Леонід наполегливо мовчав. Він не видав жодного звуку, коли вона була з сином на порозі і коли за нею зачинилися двері.

Тиждень Ольга не дзвонила, і Леонід їй теж не дзвонив, тільки через сина він дізнався, що мати хоче подавати на розлучення. Що ж, як хоче. Тільки через тиждень пролунав дзвінок від Олі.

– Вітання! – сказала вона м’яким голосом. – А ти справді не спиш зі своєю секретаркою? Я тут повернутись вирішила, пустиш нас назад? Ти вибач мені, можливо, я була не права! Тут ось що, я на курси офіс менеджерів записалася, можливо, ти візьмеш мене потім в секретарі?

Ольга повернулася, але Леонід категорично не хоче брати її на роботу після закінчення курсів. У нього ще в штаті три жінки в сусідньому кабінеті сидять, 2 бухгалтери і кадровик, того дивись і до них приревнує, весь кабінет розжене. І взагалі – сім’я та бізнес несумісні. Нехай влаштовується на роботу куди завгодно і тоді зрозуміє, що робота секретаря – це не лише приносити каву.