Господиня вирішила прибрати частину посуду зі столу та попросила Лілю допомогти. Вони зайшли на маленьку кухоньку, і перше, що кинулося Лілі у вічі це велика фотографія на стіні. В той момент, таця з тарілками з дзвоном впала на підлогу з її рук

Ліля ніколи не була одружена, хоча це зовсім не означало, що вона всі свої 42 роки прожила одна. Романів у її житті траплялося безліч – вона була красивою жінкою, яка ніде не залишалася без уваги. Багато хто вважав, що її холостяцьке життя було пов’язане з професією – вже багато років Ліля займала високу керівну посаду, і подруги говорили, що чоловіки просто бояться її великої зарплати та крутої вдачі.

Але подруги були неправі. Лілю звали заміж багато разів, і цілком серйозно. У неї була таємниця, яку вона зберігала вже майже двадцять років.

Влітку 2003 року вона поїхала відпочивати на море. Вперше в житті вона взагалі вибралася зі свого міста, і була зачарована піщаними пляжами та синіми хвилями. І там, на березі Чорного моря, Ліля зустріла кохання всього її життя. Його звали Сашком. Познайомилися вони в кафе першого ж вечора – він приїхав із Львову, вона з Києва, і обидва відпочивали на самоті. Ліля самотньо сиділа за столиком, вже сто разів пошкодувавши, що не погодилася їхати з подругами в гори – вони вже напевно не сумували там на самоті. Вона вже збиралася йти, коли до неї підійшов симпатичний хлопець і запросив на танець.

– Я не вмію танцювати, – спробувала відмовитися Ліля – курортні романи до її планів не входили.

– А я теж, – усміхнувся хлопець.

– Гаразд, але лише один танець. Потім я йду.

Звісно, ​​вона не пішла. А коли пішла, він вирушив її проводжати.

Вони зустрічалися рівно дев’ять днів. Ліля завжди була серйозною дівчиною, не вірила в кохання з першого погляду і взагалі вважала, що треба спочатку добре вивчити іншу людину. Перш ніж говорити про почуття. Але всі її переконання змило теплими хвилями Чорного моря та доброю усмішкою блакитноокого Сашка. Він сказав їй, що вони неодмінно повинні розписатись і взяв з неї слово, що вона не вийде заміж ні за кого іншого.

Безглуздо зберігати вірність давній обіцянці? Напевно, Ліля, загалом, і не робила це спеціально, але щоразу, як на горизонті починало маячити золоте колечко, у повітрі пахло літом, а губи ставали солоними – чи то від моря, чи то від сліз.

На десятий день вони мали, як завжди, зустрітися опівдні на площі. Але о шостій годині ранку Лілі стало погано – засушило в роті, піднялася температура, а живіт став, як дошка… Вона одразу зрозуміла, що це апендицит. Не було часу попереджати Сашка та і як? Вони нічого одне про одного не знали, крім імен та місця, звідки приїхали… Ліля знала, що ця операція проста, скоро її випишуть, і вона знайде Сашка. А в глибині душі вона сподівалася, що Сашко здогадається зателефонувати до лікарні й сам знайде її.

Сашко її не знайшов. Мало того, коли вона вийшла з лікарні, його ніби слід пропав. Ліля шукала його скрізь – на пляжі, в кафе, де вони познайомилися, обійшла все місто, обдзвонила лікарні та морги, але що вона могла сказати? Високий блакитноокий блондин, на ім’я Олександр? Вона навіть його прізвища не знала, тільки місто.

Ось у це місто вона й переїхала, сподіваючись, що одного разу зустріне його. Залишила у рідному місті все – сім’ю, друзів, звичне життя… та що там, зараз Львів був для неї вже рідним містом, стільки років вона тут провела. А щоліта Ліля їздила відпочивати на Чорне море.

У Лілі була дача. З віком вона дуже полюбила копатися в землі й відпочивати в тиші, якомога далі від багатьох людей. Там вона проводила всі літні вихідні, ховаючись від чергового залицяльника та міського галасу. Тільки ось невдача – тут у неї теж з’явився шанувальник – сусід Славік, на три роки старший за неї, вдівець. Ліля намагалася його уникати, але той був надто нав’язливий, і того вечора вона змирилася і погодилася піти разом з ним у гості. У його родички мав бути день народження, а вона на дачі зовсім одна – як не відвідати самотню бабусю? Довелося йти.

Ділянка Лілі одразу сподобалася. Доглянута, з безліччю квітів і приємною альтанкою, з яскравим жовтим будиночком немов із казки. Самотня бабуся виявилася не такою вже й бабусею і зовсім не самотньою – гостей був повен будинок. Лілю вона зустріла привітно та приязно, компанія була приємна, і вона засиділася до вечора. Поки чоловіки курили на вулиці, господиня вирішила прибрати частину посуду зі столу та попросила Лілю допомогти. Вони зайшли на маленьку кухоньку, і перше, що кинулося Лілі у вічі, це велика фотографія на стіні. Таця з тарілками з дзвоном впала на підлогу з її рук.

Господиня з подивом витріщилася на гостю – їй явно було шкода побитих тарілок. А Ліля тремтячим голосом запитала:

– Це хто на фотографії?

І тут на підлогу полетів друга таця. Господиня будинку комічно скинула руки в щоки й ахнула:

– Ліля? Та сама?

На фотографії був Сашко. Поруч із ним – дуже схожий на нього чоловік із бородою, мабуть, батько.

Жінки сіли на стільці, забувши про уламки на підлозі, і проговорили годину. Залицяльник Славік та інші родичі кілька разів намагалися прийти на допомогу, але вони відмахувалися і наказали не заважати.

Виявляється, Саша того ранку, коли у неї трапився апендицит, терміново вилетів додому – його батько потрапив до лікарні з інфарктом, і він встиг прилетіти, щоб попрощатися.

За два тижні трапився другий інфаркт, який забрав його. Сашко заплатив рятувальнику, щоб той знайшов Лілю і все пояснив, передав записку з адресою та номером телефону. Оскільки Ліля не зателефонувала та не написала, Сашко вирішив, що вона швидко його забула. Але все одно залишив рідне місто і переїхав до Києва, сподіваючись, що одного разу зустріне її там.

Пішла Ліля з адресою в кишені, і наступного дня помчала до міста. Залишила своєму заступнику повідомлення, що вона бере відпустку власним коштом і передала найважливіші справи. Після чого купила квиток на літак і вирушила до Києва.