-Йди, у тебе ж справи! Нікому я тепер не потрібна. Стара, кинута всіма. Ось як мені далі жити? Для чого? Можеш йти до чоловіка, дітей. Потім поховаєте мене і забудете. Зате не нікому незручностей не доставлятиму!
Коли батько після тридцяти років спільного життя раптово пішов від мами, Ксенії довелося два дні жити в батьківській квартирі. Ксюша не могла залишити маму у такому стані. Жінка була в істериці. Мама безупинно плакала, останніми словами проклинала зрадника – чоловіка, що кинув її на старості років. Вона стверджувала, що чоловік, швидше за все, знайшов собі молоду. А бачачи як дочка, зрідка, поглядає на годинник, верещала:
-Йди, у тебе ж справи! Нікому я тепер не потрібна. Стара, кинута всіма. Ось як мені далі жити? Для чого? Можеш йти до чоловіка, дітей. Потім поховаєте мене і забудете. Зате не нікому незручностей не доставлятиму!
Звичайно, після таких висловлювань Ксенія ніяк не могла залишити маму одну. І з роботи їй довелося відпроситися, і чоловік безперервно дзвонив, обурюючись:
-Ну що ти там сидиш? Ніхто ж не помер! Вона доросла жінка впорається. Я теж один нічого не встигаю. З дітьми уроки робити треба.
Через два дні безвилазного перебування у квартирі, і втіхи матері, що плаче, Ксенія сказала:
-Мам, давай я з’їжджу до батька, поговорю з ним.
Мати зненацька погодилася.
-Поговори Ксюшо, адже він мовчки пішов, нічого не пояснюючи. І куди мені подітися? Ця квартира його, дошлюбна, я до неї жодного стосунку не маю. За що мені тепер жити?
А це було справді, насущне питання. За що було жити п’ятдесятирічній жінці, яка жодного дня у своєму житті не пропрацювала. Наскільки пам’ятала Ксенія, мама кілька разів намагалася вийти на роботу, після наполегливих прохань батька, але щось у неї ніяк з цим не складалося. То графік не влаштовував, то колектив.
Ксенія зателефонувала батькові, і домовилася про зустріч із ним у кафе, неподалік. Чоловік прийшов похмурий, передбачаючи всі претензії дочки. Він не дав їй навіть відкрити рота, зупинивши попереджувальним жестом, і сказав:
-Почекай. Я знаю все, що ти хочеш сказати. Давай я почну. Одразу, і з усією категоричністю заявляю, нікого я собі не знаходив, щоб вона там не вигадувала. Я пішов від неї. Вона дуже важка людина! Ти не уявляєш, чого коштували мені ці тридцять років спільного життя. Треба було піти ще давно, я все життя намагався це зробити. Але спершу ви з братом мене утримували. Маленькі ще, як же вас покинеш! Чекав, доки на ноги встанете.Терпіти вашу матір я більше не міг. Хочу хоча б на старість років пожити для себе! Коли ти зрозумієш мене, доню.
-Але, тату, як же вона житиме сама? І де? Квартира ж твоя! Та їй навіть нема чим комуналку сплатити!
-Цю квартиру я їй залишив, я казав. Не знаю чому вона не повідомила тобі про це. А комунальні послуги… Ну що ж, я згоден оплачувати їх. Тільки якщо я з нею не зустрічатись, а через тебе передаватиму гроші! А що стосується решти, то тут вже вибачай. Нехай шукає роботу, якось влаштовується! Я в цьому не помічник.
Після розмови з батьком Ксенії залишився важкий осад на душі.
“Що значить важка людина? Прожили разом тридцять років, а тут раптово – вона важка людина! Ні, вона явно щось не хоче казати!”
Мама, здавалося, навіть не зраділа, почувши про квартиру та оплату комунальних послуг батьком. Жінка сплеснула руками й продовжила голосити:
-Комуналку мені платитиме! Герой який! А жити на що? Харчуватись, одягатися. Я ж з голоду помру! Хто ж мене візьме на роботу в такому віці, кому я потрібна?
-Мамо, ну треба якось намагатися. Може й знайдеш щось. Нехай із невеликою зарплатою, але хоч щось. Я з братом вирішили, що спочатку будемо допомагати тобі грошима. Якщо кожен із нас зі своєї зарплати даватиме тобі пару тисяч на місяць, тобі вистачить на життя?
-Всього? Та ти що! На що це може вистачити? Як на такі гроші можна прожити? Ні, треба мені просто треба зникнути, щоб не бути для вас тягарем!
-Мамо, припини, будь ласка, ці розмови! Гаразд, я поговорю з братом. Ми даватимемо тобі більше, набагато. Але це більшість моєї й брата зарплати, як ти сама знаєш, він поки що теж на випробувальному терміні, трохи заробляє. Тож ти теж намагайся знайти роботу.
Наступного дня мама зателефонувала Ксенії, коли вона була на роботі. Цілу годину Ксюша не могла покласти слухавку, вислуховуючи стогнання матері, про її гірку долю, і підлого чоловіка, що кинув її. Мамі було самотньо, одній у квартирі, а на Ксенію, що висіла на телефоні, вже починали коситися колеги. Увечері історія повторилася. Мати знову зателефонувала, і знаючи що дочка вже вдома, не соромлячись бовтала дві години поспіль. З того часу так і повелося. Кинута жінка щодня дзвонила дочці кілька разів, не звертаючи уваги, зайнята Ксюша чи ні. Колеги висловлювали невдоволення, оскільки Ксенія не встигала виконувати свою основну роботу, а чоловік лаявся.
Якось зателефонувавши, мама почала збуджено кричати в трубку:
-Ксюша, у мене кран у ванній прорвало. Швидше дзвони своєму чоловікові, нехай приїжджає. Мене топить!
-Мамо, але він зараз не може приїхати. Він на роботі, має серйозну посаду. Не може він просто взяти й зірватися, без поважної причини.
-Зірваний кран у тещі, це не поважна причина? Як же так, дочко? Якщо не ви, то хто мені допоможе?
-Виклич сантехніка. Він усе зробить.
-Але я не вмію. Викликай цього сантехніка сама, і зараз же приїжджай до мене. Сама тут із ним займайся. І давай швидше, бо сусідів затопить.
Ксенія зірвалася до мами, хоч теж була на роботі. І такі історії почали відбуватися регулярно. У мами постійно щось ламалося, їй була потрібна термінова допомога по господарству. Як виявилося, вона зовсім не пристосована до життя, і вчитися цього не хотіла. Жінка могла подзвонити дочці навіть посередині ночі, як тоді, коли їй здалося, що на кухні витік газу. І Ксенія летіла до неї з усіх ніг, будь-якої доби. А що ще вдієш? Не кидати ж маму у скрутній ситуації.
А мама все гарнішала. Вона ходила по салонах краси, доглядала себе.
-А що мені тепер, плюнути на себе зовсім? – з обуренням сказала вона, коли дочка про це заїкнулася. – Я завжди стежила за собою, якщо чоловік мене покинув, то я повинна запустити себе, перетворитися на пошарпану стару? Жінка завжди повинна бути на висоті, попри те, що діється у неї в душі! – цитувала мама статуси із соцмереж. У яких вона, до речі, й сиділа весь час. Навіть не намагаючись шукати роботу, як підозрювала Ксенія. Хоча мама стверджувала протилежне. Говорила, що шукає роботу, але її нікуди не хочуть брати.
Якось черговий раз, коли Ксюша приїхала на допомогу мамі, якій здалося, що в квартирі завелася миша, вона побачила, що мама і в продуктах собі не відмовляє. Холодильник ломився від делікатесів, червоної риби та свіжих фруктів, чи не всіх видів. Якщо подумати, самотня жінка, яка не платить навіть комуналку, за такі гроші які їй давали діти на місяць могла собі це дозволити.
Але Ксенія і тут не посміла дорікнути маму, знаючи, що вона відповість. Що вона має нормально їсти, а їй заглядають у рот. Потім почне маніпулювати тим, що вона нікому не потрібна, і краще їй не жити на цьому світі.
Ксюша більше не хотіла слухати цих розмов. Але коли вже збиралася йти, мама натякнула:
-До речі, Ксюша, у мене гроші закінчилися. Підкинь мені ще пару тисяч, до кінця місяця дожити.
І тоді Ксенія вибухнула:
-Ми з братом і так даємо тобі п’ятнадцять тисяч. Це як дуже гарна зарплатня. У нашому місті не всі так заробляють! Ти живеш одна. За такі гроші можна прожити. Від моєї зарплати майже нічого не лишається, та й брат заробляє не так багато, як тобі здається. Чи не здається тобі що треба стримати апетит, і серйозно зайнятися пошуками роботи?
-Як стримати апетит? Тобі що, здається я марнотратна? Та я купую тільки найнеобхідніше. Так я й знала, що на старості літ залишуся одна, нікому не потрібна!
Жінка раптово схопилася за серце і почала сповзати стіною на підлогу.
-Серце, серце прихопило!
Ксенія злякалася:
-Почекай мама, зараз швидку викличу.
Тремтячими руками вона дістала з сумочки телефон, але мама її зупинила.
-Не треба Швидку, може відпустить. Там в аптечці таблетки.
Тієї ночі Ксюша так і не змогла залишити матір одну. Їй довелося залишитися ночувати, хоча чоловік телефоном дуже обурювався. А вранці вона тихенько зайшла в спальню до ще сплячої матері, і поклала на тумбочку пару тисяч. Тільки після цього поїхала працювати.
Через два місяці такого життя, Ксенія знову сиділа в кафе і чекала на батька. Він зайшов і жахнувся виду дочки, що змінився за цей час. Вона схудла, змарніла, була не нафарбована, чого раніше не дозволяла собі, виходячи з дому. Чоловік підійшов, сів за столик та накрив руку дочці своєю рукою.
-Ну що, доню, розповідай! Що, сталось?
-Знаєш тато, коли ти пішов, сказав що колись я тебе зрозумію. Я не думала, що це станеться, тим більше так скоро! Але я розумію тебе. Ми з чоловіком почали серйозно сваритись. Розлученням він мені поки що не загрожує, але, на перший погляд, зрозуміло, він близький до цього. Вона постійно мене смикає! А я… Ну, не можу я її кинути, не можу! Вона ж моя мама, до того ж у неї серце слабке, їй засмучуватися не можна. А роботу вона собі ніяк не може знайти. І тут справа навіть не в грошах, хоч звичайно і в них теж, але я думаю, якби вона вийшла на роботу, у неї з’явилося якесь своє життя. Вона б перестала мене так смикати.
-Не вийде вона на роботу! Я тобі більше скажу, вона її навіть не шукає. Ніколи вона не хотіла працювати. І я добивався, щоби влаштувалася. А з серцем у неї все гаразд, я теж раніше вірив, на обстеження її возив.
У чоловіка серце обливало кров’ю, коли він дивився на закатовану дочку. Та й до того ж він зрозумів її шлюб під загрозою. Проковтнувши грудку в горлі батько прийняв для себе важке рішення, і відразу озвучив його, ніби боячись передумати:
-Добре, доню, я повернуся до неї. Повернуся і твої поневіряння закінчаться. Я непогано прожив ці два місяці, настав час і честь знати! Ця жінка це мій хрест, і ви з братом не зобов’язані нести його на собі. Так що йди додому заспокой чоловіка. Все у вас буде добре.