Катерина в цьому будинку живе з народження, і чоловік Віктор до неї прийшов жити, а не вона до нього, бо не хотіла їхати з рідного, милого батьківського гнізда. Всі сусіди як рідні стали, один про одного завжди знали. Якщо в когось біда, всі переживали, допомагали як могли, чим могли, дивлячись яка ситуація. Раділи також всі разом, свята, хрестини, іменини, всім будинком. Тим більше він у них невеликий, двоповерховий і квартир всього дванадцять.

Потім потроху почали роз’їжджатися, вмирати. Із сусіднього під’їзду нещодавно виїхали Петро Іванович із дружиною, вони поїхали до сина ближче до великого міста, де він жив і мав фірму. Купив їм там невеликий будиночок у передмісті, з ділянкою, як вони завжди й мріяли. Петро Іванович запропонував за невелику суму купити у них гараж, коли надумали їхати, Катя з чоловіком з радістю та вдячністю погодилися.

А їхню квартиру купили приїжджі чоловік із дружиною, Олена й Іван, обом років за сорок із невеликим. Начебто непогані люди, обжилися, познайомилися з усіма сусідами. У них була машина і вони якось дізналися, що гараж раніше належав колишньому господарю їхньої квартири, і Іван, обравши слушну нагоду, висловив чоловікові Каті, що вони захопили гараж, хоча він повинен належати їм.

– Ти нічого не сплутав, а мужик. Ми взагалі гараж купили, а не захопили, як ти висловився.

– Він має з квартирою на додачу йти.

Коротше, мужики посварилися і перестали навіть вітатись. Віктор розповів дружині про висловлювання Івана, на що Катя сказала:

– Та хай обурюється, адже ми не комору в їхній квартирі купили, а гараж у дворі, який збудував Петро Іванович і це його право, що з ним було робити: подарувати, знести або продати тому, кому він захотів. Тож заспокойся, все нормально.

Дня через два до них прийшла Олена і попросила Каті позичати їй грошей.

– Олено, ти вибач, але в мене лишилося кілька тисяч, а до зарплати ще тиждень.

– Та мені всього тисячу, і я післязавтра поверну, зараз треба.

Добра душа Катя винесла їй гроші, подала, а коли Олена їх брала, щось прошепотіла.

– Я не зрозуміла, ти щось сказала? – Запитала вона сусідку.

– Так я сказала, спасибі, врятувала.

Минуло чотири дні, грошей у гаманці залишилося кілька сотень і на картці півтори тисячі, коли зателефонував чоловік і запитав, чи має Катя гроші, йому терміново треба дві тисячі заплатити за страховку, просив перевести йому на картку. Вона згадала про борг і побігла до Олени. Та відчинила двері усміхаючись, а коли побачила на порозі Катю, то миттєво змінилася на обличчі й незадоволеним голосом запитала, що вона хоче.

-Взагалі ти борг ще день тому обіцяла повернути, а сьогодні мені вони терміново потрібні гроші, так що будь добра — поверни.

– Почекати не могла ще день, приперлася – вона витягла купюру з кишені, наче приготувала спеціально і подала їй.

– Через поріг не віддають – Катя хотіла ногою наступити на поріг, але Антоніна викинула гроші на майданчик, знову щось прошепотіла і зачинила двері.

– Нічого собі, ввічливість – Катя вирішила більше з ними не спілкуватися, дивні та неприємні люди.

Вона побігла до найближчого банкомату, поклала тисячу та відправила потрібну суму чоловікові. Поки йшла додому, у неї дуже заболів живіт Тільки-но зайшла додому, встигла випити пігулку і прилягти на диван, як зателефонував чоловік. Він сказав, що страховку сплатив, а коли їхав назад на роботу, його на повороті стукнула машина, яка мчала на жовте світло, ухилитись він не встиг. Ось чекають на поліцію.

– Вітя, Бог з нею, з машиною, головне ти живий-здоровий.

Увечері до них зайшла сусідка, баба Ольга, побачила Катю, що лежить на дивані, і спитала, що з нею.

– Та ось, ще в обід прихопив живіт, трохи відпустили після пігулки. Лежу, ніби нормально, а коли встаю, одразу різкий біль. Не розумію, в чому справа, не було в мене такого і медкомісію на роботі місяць тому проходила, все добре було.

Потім вона розповіла їй про неприємних сусідів і коли в розповіді дійшла до взяття грошей у борг і про те, що вона щось шепнула, баба Ольга попросила докладніше розповісти. Уважно вислухавши Катю, сказала, що сусідка їм негатив надіслала через повернення грошей, спеціально зичила але він не дуже сильний вийшов, бо ти збила, на день раніше забрала, тому вона й розлютилася.

– Я зараз прийду.

Вона повернулася, несучи в руках пляшку з водою. Запитала:

– Хрестик на тобі?

– Ні, у скриньці.

– Одягни негайно. Так лежи – бачачи хворобливу гримасу Каті, коли та спробувала встати – я подам, де скринька?

– Та за вами, на тумбочці.

Вона одягла хрестик, бабуся подала їй воду, а сама пішла до дому.

Вранці прокинувшись Катя за звичкою зіскочила з ліжка, забувши про вчорашній біль і згадала, побачивши на тумбочці пляшку від води. У неї нічого не боліло.

– От і славно. Дякую, Господи, за допомогу твою, ти завжди поряд.

За кілька днів чоловік зустрів сусіда, той спитав, чи знає він гарне СТО, машина зранку не заводиться, а в чому справа зрозуміти не може. Дружину Олену ще вночі на швидкій відвезли, хотів до неї з’їздити, дізнатися, як справи.