Компанія сина восени була у ресторані – і там, нарешті, син зустрів її. Його мати до цього не була готова

– Син у нас просто чудовий! – Ще недавно розповідала всім і кожному моя знайома, Людмила. – Спортсмен, красень, нещодавно закінчив університет, кар’єра пре в гору. Спеціалізація у нього хороша – рідкісні східні мови, такі фахівці начебто нарозхват… Шкода тільки, дівчата постійної в нього поки що немає. Ось це прикро!

Синові Людмили двадцять чотири роки, і він справді гарний хлопець.

Попереду молодий чоловік має прекрасне майбутнє, захмарні перспективи. І з житлом ось-ось питання вирішиться, трохи за допомогою батьків, звичайно, але тим не менш. Поки живуть разом у великій батьківській трійці, посилено збирають – а наступного року планують роз’їжджатися, вже й варіанти переглядають.

А ось постійної дівчини поки що поруч із сином не спостерігалося. Так-то хлопець він товариський, дзвонять йому постійно, то однокурсниці колишні, то з роботи, кудись звуть – але він, як правило, тільки говорить з ними телефоном та й усе. Спочатку вчився, тепер працює, гроші заробляє на окрему квартиру, не до дурниць. У наш час все це навіть якось підозріло – ну як це, хлопчик у 24 дівчатками не цікавиться? Чи все з ним гаразд?

– Та відстань ти від хлопця! – Сміялися подруги. – Рано ще! Все попереду! Ось закохається, скаже – одружуюсь, і що тоді? Знову страждатимеш?

– Я? Та ні за що! – стверджувала Людмила. – Його життя! нехай жениться! Особисто я тільки про це мрію! В наш час у двадцять чотири роки вже всі сім’ї мали! І ніхто не казав, що рано…

– Це, знаєш, дивлячись яка дівчина ще трапиться! – стверджували досвідчені подруги. – Зазвичай таким хлопчикам, яким все вдається, життя підкладає свиню…

Але Людмила лише відмахувалася.

Чомусь була впевнена, що, по-перше, її син з головою на плечах, на першу спідницю, що трапилася, не кинеться.

А по-друге, завжди вважала себе досить сучасною та розсудливою матір’ю. Зрештою, сина вона вже виростила, ось зараз тільки допомогти йому ще квартиру купити – і тоді вже точно все. Далі його життя, його помилки, його досвід.

Загалом, теоретично міркувала так, як треба.

А на практиці, звичайно, все виявилося не так просто.

Компанія сина восени святкувала якийсь корпоратив у ресторані – і там, нарешті, син зустрів ЇЇ. ВОНА теж не промах, вчепилася клешнями.

Офіціантка, та навіть не офіціантка, а посудомийка, яку попросили допомогти на банкеті; майже 30 років, приїжджаючи, винаймає в місті кімнату навпіл з подругою. Але це все пів біди. Зовнішність ніяка, недалекоглядна, без будь-якої освіти – але це теж ще не все.

Головне – у неї двоє дітей від різних чоловіків, син тринадцяти років та донька шести. Діти поки що з бабусею у селі, але це, сказав син Людмили, не біда – він їх забере і виховуватиме, як своїх.

Планують одружуватися, винаймати квартиру, збирати на свою. А ну і як сказано вище, забрати дітей. Син Людмили ніби зачарований. Не думає про те, що діти там, швидше за все, непрості – запущені. Дітям потрібна приписка – для школи та поліклініки, і ніхто не сумнівається, що приписати їх має Людмила – разом із матір’ю.

– Так реєстрація за місцем проживання зовсім нічого не означає, – стверджує син. – У будь-який момент можна піти та виписати їх. Головне – дітей до школи влаштувати…

Виходить, Людмила повинна зараз замовкнути – тобто нехай як хочуть, якщо вже вирішили.

Але зовсім замовкнути теж не вийде, напевно – спочатку проситимуть приписку, а далі – буде більше. Відмахнутися не вийде, скажеш “А”, кажи й “Б”. І на конфлікт іти, втрачати єдиного сина, теж не хочеться…

Що робити тепер із житлом для сина? Купити та втратити квартиру не хочеться.

Ну от чого йому не вистачає? Чому не знайти нормальну дівчину? Адже і хлопець недурний, навіщо такі крайності?

Як вчинити Людмилі?