Купили їм квитки на поїзд, годували-поїли тут, дітям подарунки придбали, солодощі. Гості поїхали – мати з батьком на хлібі та воді, дні рахують до пенсії. Це нормально взагалі?

— Загалом з’явились вони швидко! – сказала Дарина. — До батьків-пенсіонерів вчотирьох, на десять днів канікул, і без краплі грошей. Нам, кажуть, затримали зарплату! Насправді нічого не затримали, просто вони сподівалися, що зарплату за грудень їм дадуть перед святами, як завжди. Але цього року так не вийшло! Начальство сказало – усі виплати в січні.

— Зрозуміло…

— Ну й Анька наша не придумала нічого кращого, ніж мамі зателефонувати – мовляв, ми не зможемо приїхати, грошей немає… Батьки, звісно, ​​замахали руками – як це не приїдете, що ми, онуків, не побачимо? Навіть не вигадуйте, приїжджайте! Картопля є, якісь запаси також. Купили їм квитки на поїзд, годували-поїли тут, дітям подарунки придбали, солодощі. Гості поїхали – мати з батьком на хлібі та воді, дні рахують до пенсії. Це нормально взагалі?

…Дарина з сім’єю та її батьки живуть у невеликому містечку. Живуть небагато, зважаючи на те, що регіон у них не супер, проте намагаються, крутяться, працюють на двох роботах. Батьки-пенсіонери вирощують овочі на городі, Даша – медсестра, бере додаткові зміни у лікарні, ставить уколи вдома за призначенням лікаря. У чоловіка її золоті руки, після основної роботи вони з приятелем стали робити меблі на замовлення. Нечуваних доходів цей бізнес поки що не приносить, але додаткову копійку дає.

У Дарини з чоловіком одна дитина. Раніше думали про другу, але потім, коли сіли з олівцем і папером у руках і порахували витрату, зрозуміли, що доведеться туго. Відклали поки що це питання на невизначений час, а швидше за все, що й назавжди. Народжувати під сорок Даша якось побоюється: здоров’я вже не те. В юності про це не замислювалися, а зараз страшно: раптом щось не так піде?

Та й батьки не молодшають, ще трохи, і у них на руках із чоловіком з’явиться четверо не найздоровіших людей похилого віку. Які тут діти.

Є у Дарії рідна молодша сестра, Ганна. Років шість тому Аня з чоловіком вирушили підкорювати Київ, раптово вирішивши, що на малій батьківщині робити нічого. Виїхали з однорічною дитиною на руках, зняли в столиці квартиру, чоловік влаштувався на роботу. Якось живуть, за цей час вже й другу дитину народили. Старший зараз першокласник, другій майже два роки.

— Я взагалі дивуюсь, Анька смілива така! – зітхає Дарина. – Захотіла – народила. Прописки немає, квартири своєї теж, живуть в орендованій, від зарплати до зарплати тягнуть.

Втім, Дарина не засуджувала сестру до новорічних свят. Дорослі люди, живуть як хочуть, це їхні справи. Але після того, як сестра з сім’єю впала на голову батькам-пенсіонерам без копійки, Дарина не витримала.

– Кажу, Анько, у тебе совість є взагалі чи ні? – З обуренням розповідає Даша. – Немає грошей – сидіть вдома! А вона – та ми й хотіли сидіти. Подзвонили батькам, сказали, що ми з нулем, а мама у сльози! Везіть, мовляв, нам онуків, коли ми ще їх побачимо!.. Не могла ж я мамі не привезти дітей. Вона так просила!

Даша вважає, що з боку сестри це спекуляція та вимагання. Нема чого було говорити батькам, що грошей немає! У яке становище вона їх поставила? Доросла людина, має ж розуміти. Могла вигадати якусь іншу причину того, що не приїдуть. Наприклад, чоловікові підвернулася термінова робота, або ще щось.

— У нас тут не Київ, пенсії у батьків копійчані… Мама на операцію собі збирала, на очі мали робити після свят. Зараз зателефонувала, все відкладених грошей нема…

Батьки накрили новорічний стіл, та не один, природно, раз, з фруктами та солодощами, купили дітям подарунки під ялинку, розважали їх усі канікули. Звісно, ​​мати з батьком були раді й щасливі, що приїхали онуки. Вони ще маленькі, такі милі, так по-дитячому радіють ялинці та цукеркам. Даші син, звичайно, виріс на руках, але він вже великий, з бабусею та дідусем йому не дуже цікаво. Всі канікули спілкувався з друзями та сидів в інтернеті.

Як вважаєте, Даша має рацію: немає грошей – треба було сидіти вдома?

Чи все ж таки правильніше привезти батькам онуків?

Що думаєте?