Попри своє самотнє існування, Ніна зазвичай збирала традиційний стіл на Новий рік. Вона варила холодець, неодмінно кришила велику каструлю салату і в шари оселедця під шубою у великий кришталевий салатник… На гаряче вона готувала капусту зі свининою і смажила м’ясо з овочами.

Саме такий набір страв любив її нині покійний чоловік Іван. А дочка Ксюша ще дуже любила курку у фользі, яку Ніна запікала спеціально для неї.

Коли Ніна поховала Івана, вони з п’ятнадцятирічною Ксюшею сильно журилися — надто вже швидко хвороба забрала чоловіка та батька.

Але до Нового року готувалися традиційно – салати, холодець, курка у фользі, тушкована капуста зі свининою та смажене м’ясо з овочами. Апельсини та шампанське. О 12 годині Ксюша відкривала шампанське, і вони загадували заповітні бажання.

Все як завжди. Тільки без Івана.

А потім Ксюша подорослішала, після 12 тікала спочатку до друзів, потім вступила до інституту і перестала приїжджати.

Коли Ксюша зібралася заміж, Ніна зраділа — дочка у неї розумна та красива, наречений добрий хлопець. Все добре буде у доньки.

Все добре і склалося. Ксюша її жила з чоловіком у мирі та злагоді, народили трьох діточок.

Внуків Ніна любила, постійно купувала їм гостинці.

Щороку тридцять першого грудня сім’я дочки навідувалася до неї, і вони галасливо сиділи за великим столом, проводжали старий рік. Ксюша не змінила своїх смаків і із задоволенням поїдала курку, запечену у фользі, тепер вже з дітьми. А зять несподівано полюбив її тушковану капусту та смажене м’ясо з овочами.

Стіл Ніна збирала традиційний та добротний, після застілля ще кілька днів вона доїдала залишки бенкету.

Але в якийсь рік до неї ніхто не приїхав – Ксюша з чоловіком та дітьми поїхали зустрічати Новий рік за кордон. Причому повідомили їй в останній момент — коли вона вже накрила стіл.

– Мамочка, ти нас не чекай… – щебетала в телефонній трубці Ксюша. – Я якось забігалася і забула тобі сказати, що ми путівку купили, тур, що горить. Це в рази дешевше! Ми вже у літаку. Зателефоную тобі завтра з готелю. З прийдешнім!

Ніна тоді обдзвонила всіх своїх приятельок, закликаючи на щедрі порції новорічних страв. Але ніхто не обізвався…

Вона просиділа за великим накритим столом до ночі. Шампанське відкрити було нікому, у самої Ніни сил на це не було — налила в келих яблучний сік і випила опівночі, загадавши заповітне бажання.

Воно виповнилося – весь рік Ніна не знала проблем зі здоров’ям.

Згодом самотні вечори на Новий рік стали для Ніни традиційними. Доньку із сім’єю щоразу їхали за кордон.

Онуки частенько дзвонили та обіцяли відвідати бабусю.

Але щось їм, мабуть, заважало.

Проте Ніна щоразу тридцять першого грудня методично й із задоволенням готувала святковий стіл. Чекала. І навіть навчилася відкривати шампанське!

Тільки ніхто до неї більше не приїжджав… І подарунки лежали під штучною ялинкою, чекаючи, коли їх заберуть. А забирати їх вже майже в лютому…

І ось черговий Новий рік на носі. А настрою немає.

Ніна справила нещодавно вісімдесят два роки.

Ну як справила… Пережила. Тому що якраз у день народження впала з температурою.

Сусіди допомогли.

Ксюші говорити не стала – у неї й так багато турбот!

Але після хвороби раптом стало все погано! Слова, що складалися в голові в чіткі та ясні фрази, мовою не формувалися. Ніна постійно відчувала запаморочення… А потім якось різко сів зір.

На її слабкі скарги Ксюша щебетала в телефон: “Мамо, ну що ти хочеш? Вік вже! Та й хвороба далася взнаки… Треба змиритися.”

Про Новий рік дочка нічого конкретного не сказала – “Можливо, заскочимо на пів години, старий рік проводити…”

А Ніна сприйняла як обіцянку – тридцять першого грудня будуть гості!

І вона почала заздалегідь готуватися…

Клопіт був звичний і колись навіть приємний.

Але не сьогодні.

Ніна все гірше і гірше бачила, голова крутилася сильніше, руки вже не так спритно керували ножем, важко було тримати терку.

Поплакала. Від образи та злості. Дуже важко наосліп готувати!

Потім не знайшла у холодильнику майонез. Засмутилася.

Цього року після хвороби вона вже не мала сил прикрашати квартиру. Поставила ялинку, абияк її електрогірляндою, начепила іграшок… На більше вже не було фізичної можливості.

Але подарунки онукам та дочці вона запакувала у кольоровий папір, перев’язала шовковою стрічкою.

Склала під ялинкою.

…Треба йти до магазину за майонезом. Пішла вдягатися. Найбільше не любила ходити надвір у темряву — очі взагалі нічого не бачили! Але просити нема кого.

Надворі міцнішав мороз. І сніг кружляв над містом, роблячи його схожим на казковий.

Тільки Ніна не бачила снігу — зір зовсім став підводити!

Вона орієнтувалася на яскраві неонові вивіски магазину. Добрела. Покотила візок до полиць із майонезом, вибрала по знайомому поєднанню квітів.

Зір трохи покращав, і Ніна вирішила вибрати сирокопченої ковбаси. Довго перебирала. Зрештою обрала щось, ціну не побачила. Та й добре! Не дорожче за гроші.

Розрахувалася на касі. Суму не почула – касир у масці, ледве шепоче. Приклала карту до термінала, пікнуло. Виходить, пройшла оплата.

Переклала продукти у свою стару шкіряну сумку і пішла до виходу. Голова кружляла все сильніше і сильніше.

Дуже хотілося зателефонувати до Ксюші. Прямо фізично хотілося почути її голос!

Але телефон Ніна залишила вдома — останніми днями вона практично ним не користувалася, бо не бачила нічого, крім плями на місці екрана.

Коли насилу перейшла дорогу і вже підходила до будинку, відчула, як підкосилися ноги, відмовляючись нести її тіло, що схудло під час хвороби.

Ніна впала на край тротуару, випустивши сумку. Вона намагалася підвестися, але не виходила. Руки не слухали, ноги взагалі відмовлялися рухатися. Голова вже не просто кружляла — вона ніби існувала сама по собі. Від цього Ніні стало страшно.

Вона шкрябала неслухняними руками по землі, намагаючись відшукати сумку. Але не виходило. Від дикого запаморочення вона перестала розуміти де земля, а де небо… Було страшно.

– Мам, дивись, бабуся впала!

Чийсь дитячий голосок пролунав майже поряд.

І тут же Ніна почула відповідь жінки:

– Ходімо… Це не бабуся, це якась п’яниця… Вже набралася.

Ніні дуже хотілося крикнути, що вона не п’є! Зовсім не п’є!

Але не змогла…

*******

Ксюша вже звично набрала номер матері, коли у літаку дозволили користуватися мобільними телефонами.

– Дивно… Не відповідає.

– Мам, ти ж бабусі сказала, що ми до неї прийдемо проводжати старий рік, — нагадав Ксюші старший син. – Ти забула повідомити, що ми летимо до Єгипту?

– Ну, забула… – автоматично відповіла Ксюша.

– Тати ж у неї була перед від’їздом? – поцікавився чоловік. – Подарунки наші хоч передала?

Ксюша не була і нічого не передала. Ніколи було. Корпоратив, підготовка до поїздки, збори…

– ТБ дивиться, мабуть. От і не чує. Завтра тридцять перше, наберу та скажу, що ми не приїдемо.

І Ксюша більше не намагалася додзвонитися.

А наступного дня, коли вся сім’я вже пустувала в басейні готелю, Ксюша наполегливо набирала мамин номер. Але ніхто не відповідав. А до кінця дня, після невдалих спроб додзвонитися, вона почула, що телефон абонента вимкнений… або знаходиться поза зоною дії мережі.

Холодок страху пробрався до її серця. І навіть єгипетська спека не змогла його розтопити.

Щось не так.

Несподівано відпочинок біля моря став обтяжливим. Ксюша рішуче заявила, що треба повертатись.

Але виникла проблема купівлі квитків. Найближчі були лише третього січня.

Ксюша погодилася перервати відпустку та вилетіти додому на початку січня.

Новий рік зустрічали в номері готелю, без особливих веселощів, бо цього разу бабуся не вийшла на зв’язок. І почали хвилюватися всі.

…Коли Ксюша приїхала до мами та відкрила квартиру, то побачила сумну картину — на плиті скороварка з холодцем, не розібраним по тарілках. У дерев’яній хлібниці засохлі пироги. У холодильнику каструля з олів’є та загорнута у фольгу курка… А на столі – тертка та овочі для оселедця під шубою. Сам оселедець дрібно порубаний лежав у мисці відразу.

Тобто мами не було вдома вже кілька днів!

Але найстрашніше — її мобільний телефон лежав на тумбочці. Акумулятор давно вже не працював.

– Мама! Мамочка! Де ж ти?!

Ксюша відчула гострий біль. Недодивилася!

Вона метнулася в кімнату — там у денному світлі тьмяно блищала електрогірляндою півтораметрова синтетична ялинка. А під нею лежало кілька згортків, невміло обгорнутих яскравою стрічкою.

Мама старалася… Вона ж казала, що очі сліпнуть…

Ксюша раптом зрозуміла, що всі мамині слова були правдою! А не капризами літньої людини…

І раптом заплакала, закричала, гукаючи маму, захлинаючись сльозами та власною провиною. Пустота давила, ялинка з миготливими лампочками й холодець на кухні розривали серце.

Мамочка! Вона чекала на них у гості!

Ксюші чоловік організував пошуки.

За три години вдалося встановити, що у неврологічному відділенні міської лікарні є бабуся з інсультом.

Ксюша помчала туди.

І знайшла свою маму, яка перебуває у важкому стані.

Ніна знепритомніла неподалік свого будинку. Біда в тому, що поки викликали швидку допомогу, минуло кілька годин. Люди сприймали її як п’яничку. І проходили повз.

Майже опівночі чоловік із собакою виявив бабусю, яка не подає ознак життя, та викликав поліцію.

Бабуся виявилася живою. І її екстрено доставили до реанімації…

Стан Ніни був важким. Але Ксюша продовжувала вірити в зцілення. Адже її мати не може піти! Це неможливо!

…Але дива не сталося.

У лютому Ксюша нарешті знайшла в собі сили забрати та розгорнути новорічні подарунки, залишені мамою під штучною ялинкою.

І довго плакала.

Ці подарунки, невміло загорнуті в кольоровий папір, зберігали тепло маминих рук.

Як же… як же так швидко пролетів час? Мама постаріла, потім стала потребувати турботи. А вона, Ксюша, малодушно відмахувалася від цього… Посилаючись на свої клопоти та справи.

Що може бути важливіше за близьку людину?

Чому ми усвідомимо це занадто пізно?

Ксюша раптом злякалася, що і вона так само, як мама, буде одна. У момент, коли дуже потрібна підтримка найближчої людини!

А що? Життя-то, воно одне. І швидкоплинне.

Тим більше після відходу мами…

І Ксюша заплакала ще дужче.