На жаль, Таню ніхто не розумів. Мало того, над нею відкрито підсміювалися, повідомляючи, що вона займається дурницями й “мені б твої проблеми”

Всю вагітність Таня відходила легко — ніколи ні на що не скаржилася, нічого не боліло, капризів не було, а почувалася вона так добре, що до останнього місяця бігала за автобусом і ніколи не сідала у транспорті: “Нехай бабусі сидять!” – Усміхалася, коли їй намагалися поступитися місцем. Та що там казати! Її й в декрет ледве вигнали — так вона не хотіла йти. “Так чудово я почуваюся! А вдома нудно …”

Словом, ця вагітність була “подарунковою” – абсолютно безпроблемною. І лише одне завдавало Тані серйозної незручності. Лікарі заборонили їй пити каву. Комусь це може здатися смішним чи несерйозним, але для Тані це була проблема.

По-перше, у Тані завжди був дуже низький тиск і без кави вона дуже довго не могла вранці прокинутися і прийти до тями: тицялася, як сліпе кошеня то у двері, то в стіну, то наливаючи окріп у цукорницю замість чашки, то розбиваючи яйця на холодну сковорідку, що стоїть на не включеній конфорці, то плюхаючи в каструлю борошно замість крупи й дивуючись чому каша така дивна.

І все це “лікувалося” однією чашкою кави: Таня миттєво прокидалася та літала по квартирі електровіником.

Другий момент був швидше психологічним. Чашка кави була деяким моментом “паузи” або “перезавантаження” – п’ятьма хвилинами, коли можна було видихнути, намітити план подальших дій, перейти. Словом, кава для Тані була не просто напоєм, а невід’ємною частиною життя.

І ось – не можна. Не можна зараз, не можна потім, коли вона годуватиме дитину. Ні, тоді багато чого буде не можна, але ось кава — це реально трагедія… На жаль, Таню ніхто не розумів. Мало того, над нею відкрито підсміювалися, повідомляючи, що вона займається дурницями й “мені б твої проблеми”.

Якщо на слова колег та знайомих Таня не ображалася, пропускаючи їх повз вуха, то відсутність розуміння з боку Ігоря, коханого чоловіка, була для неї повною несподіванкою. Він не тільки висміював її, називаючи те, що відбувається з нею “бабською дурницею”, він щиро не розумів, чому він повинен відмовляти собі в задоволенні випити з ранку кави.

– Ігорю, я тебе дуже прошу, ну це ж не назавжди… Ти можеш каву пити на роботі? Мені реально важко зараз, а тут щоранку цей запах…

– Ти перебільшуєш! – пирхав Ігор. – Ну запах І що? Не нюхай! Я розумію, тобі було б погано від цього запаху. Чому я маю собі в цьому відмовляти — казав він.

– Може, тому що ти мене любиш? Тому що співчуваєш? – Припускала Таня.

– Звичайно, люблю! – сміявся Ігор. – Тільки яке відношення це має до кави? – І йшов на кухню.

Після народження сина Тані довелося забути не тільки про каву, а й, у принципі, на довгі місяці сісти на строгу дієту: від цього у Вані болить животик, від того – алергія. “Так що, матусю, тут все від вас залежить!” – погрожувала пальцем педіатр. І Таня кивала – вона була відповідальною мамою і була готова зробити все. Щоб малюк був здоровим.

…А Ігор продовжував потішатися над дружиною: так вона страждала, що її улюблені “смак” їй недоступні. Він з апетитом їв соковиті мандарини, запах яких заповнював усю квартиру, купував собі шоколадки та тістечка, копчену ковбасу і, звичайно, не забував вимагати від Тані смаженого м’яса на вечерю – без нього він не наїдався.

– Ти не права, люба, — втішала Таню свекруха. – Ну хіба можна ображатися на чоловіка через такі дрібниці? До того ж — дієта У ТЕБЕ, то чому ВІН повинен відмовляти собі в тому, що він любить? Ти повинна його зрозуміти. – Але Тані все одно чомусь було прикро. Вона не розуміла, що якщо йому так хочеться щось смачне, чому він не може поїсти цього не вдома? Тим більше що вона каже, як їй важко триматися. А він, ніби навмисне її дражнить…

…Годувати малюка вона закінчила і на питання мами, чого їй зараз хочеться найбільше — бокал вина або тортик? – Таня відповіла, не роздумуючи: “КАВА!!!” – Тепер було можна! Усі дієти залишилися позаду. і можна відірватися на повну котушку!

Роки йшли, Іванко був уже не малюком, а Іваном Ігоровичем, жив окремо і збирався одружитися, коли гримнув грім. На черговій диспансеризації в Ігоря знайшли серйозне захворювання. Ні, життю воно не загрожувало, але якість життя знижувала дуже і дуже суттєво. Потрібне тривале лікування. Але, найголовніше, з раціону Ігоря повинні були піти дуже багато улюблених продуктів.

Таня, співчуваючи чоловікові, дуже швидко навчилася готувати по-новому: не так, щоб було смачно, а так, щоб не зашкодити. Так, готувати Ігорю окремо – це подвійна робота, а що робити? Здоров’я чоловіка дорожче.

Але Ігор був вкрай незадоволений — настільки, що навіть почав підвищувати голос на дружину. Йому було вдвічі важче їсти ледь відварену і протерту броколі та відвареною курячою грудкою, коли дружина сиділа поруч і насолоджувалася соковитою відбивною з маринованим огірком.

– Слухай, та май ти совість! – Обурився він одного разу. – Ну скільки ж можна? Хоч якесь співчуття маєш?

– Та перестань! – легковажно махнула рукою Таня. – Що за чудасії? – Але Ігор продовжував ображатися і навіть почав замислюватися про розлучення. Адже страшно, коли в старості поряд буде така байдужа  людина, як його дружина…