Марія Сергіївна була молодим викладачем, дуже молодим. Вона лише рік відпрацювала у школі після інституту, коли їй запропонували взяти класне керівництво над 5 “Б” класом. 5 “Б” був у принципі непоганим класом, спокійним з гарною успішністю. Але був у ньому один хлопчик, котрий псував загальну картину щасливого класу.

Василь – Васька, як усі його називали. Нестрижений, і через це вічно кудлатий, в одязі  який давно став йому маленьким, він виглядав якимсь неохайним, постійно брудним. Сидів один на останній парті й вічно порушував дисципліну.

Марія Сергіївна замучилася вислуховувати скарги на нього, від інших учителів. Але коли вона намагалася поговорити з порушником дисципліни, він стояв мовчки, дивлячись на підлогу, або розглядав свої брудні нігті на руках.

Спроби викликати батьків до школи теж ні до чого не спричинили.

-У мене тільки батько, він працює, йому ніколи – ось і все, що чула Марія Сергіївна від Васьки.

Ні разу він не сказав, ні слів каяття, ні вибачився за скоєне. А витворював він багато, то розіб’є скло у кабінеті біології, то зламає глобус у географічному. Марія не розуміла, спеціально він це робить, або ж і йому постійно так виходить.

Інші діти цуралися хлопчика.

-Від нього погано пахне – якось почула класний керівник.

До того ж Васька постійно залазив у бійки.

-Ну чому ти постійно з кимось б’єшся? – вичитувала якось Марія Сергіївна Ваську у своєму кабінеті. – Що ви цього разу не поділили?

Василь промовчав.

-Та ще й мовчиш до того ж завжди.

Тут у кабінет заглянула дівчинка із класу:

-Марія Сергіївна, а можна я все розповім, я знаю, як все було.

-Ну заходь Світлана.

Дівчинка бочком зайшла до класу, і намагаючись якомога далі триматися від Васьки, затараторила:

-Вони всі його дражнять, Марія Сергіївна, постійно дражнять. Обзивають смердючкою. Ось він з ними й б’ється!

-Замовкни, шістка – зиркнув на неї Васька. Отримати хочеш?

Світлана злякано пискнула і втекла з класу.

-Це правда, Василь – запитала Марія Сергіївна. Тебе дражнять?

-Ніхто мене не дражнить, відчепіться від мене – огризнувся хлопчик.

Так до шостого класу і мучився класний керівник із Василем. Постійно залишала його після уроків, звітувала. Ефекту це ніякого не давало.

Марія й сама трохи цуралася брудного хлопця. Від нього і справді погано пахло – немитим тілом, брудним одягом. Він справляв враження озлобленого звірка.

Але наступили канікули. Її клас уже сміливо може вважатися 6 “Б”.

Якось улітку Марія допізна засиділася у подруги. Надворі вже було темно, коли вона поверталася додому. Ідучи через двір багатоповерхівки, вона побачила самотню постать на дитячому майданчику.

Це була дитяча постать, що сиділа на гойдалці, і тихенько хитається. Гойдалки поскрипували, і виглядало це все якось моторошно. Марія й сама була молодою дівчиною, і їй було трохи страшно. Але судячи з контурів, це була зовсім ще дитина, а на вулиці була вже ніч.

Тож дівчина підійшла і запитала:

-Хлопчику, а що ти тут робиш один так пізно?

Хлопчик підняв кудлату голову і вона впізнала в ньому Ваську.

-Вася, це ти? Чому ти так пізно гуляєш сам?

Хлопчик мовчав.

-Так, негайно вставай і я відведу тебе додому – скомандувала вчителька.

-Немає там нікого – неохоче сказав Васька. Батько десь загуляв, а я ключ від квартири забув.

-Що тепер робити – дивувалася Марія Сергіївна. Я ж не можу тебе залишити тут, сидіти одному, вночі. Гаразд, вирішено, пішли до мене, переночуєш у мене, а вранці я відведу тебе до батька. Мені треба з ним серйозно поговорити.

-Я не піду, я тут не один.

-Не зрозуміла, а з ким ти?

-От, це Мурзік, він бездомний, його собаки хотіли розірвати, ледве відбив – сказав хлопчик, і показав кошеня, що ховається в нього за пазухою.

Вчителька щось кольнула всередині. “А у хлопчика ж добре серце” – подумала вона. “Чому я раніше цього не помічала?”

-Добре, ходімо до мене разом із Мурзіком.

В однокімнатній квартирі Марії Сергіївни, Вася нерішуче тулився біля порога, соромлячись свого брудного вигляду та рваних шкарпеток.

-Ну друзі, йдіть відразу у ванну – сказала дівчина – ви занадто довго були на вулиці, вам необхідно помитися, а потім я вас погодую.

Незвично чистий Васька, уплітав за обидві щоки смажену картоплю, косячись на Мурзіка, що ласує з миски молоко. А Марія Сергіївна з другого кінця столу дивилася на хлопця.

-А у нього виявляється таке густе, красиве волосся, коли чисте. Його б постригти, одягнути чистий одяг.

Хлопчик із кошеням залишилися спати прямо на кухні. Марія постелила Васі на кухонному куточку, благо розмір дозволяв. А вранці, ледве прокинувшись, виявила, що ні хлопчика, ні Мурзіка у квартирі вже немає.

“Втік” – подумала дівчина “треба перевірити чи не вкрав ще чого!”.

Потім засоромившись своїх думок, Маша рішуче одяглася і пішла до першої вчительки Васьки.

“Я повинна спитати її про хлопчика, чому він такий, в яких умовах він живе, що я за класний керівник, що навіть не знаю своїх учнів.

Вчителька початкових класів, яка вела клас Василя, мешкала недалеко. Це була літня добра жінка. Вона не уявляла, як жити без школи та продовжувала викладати.

Марія виявила її коли та полола в клумбі квіти.

-Ой, Машенько, привіт, ви до мене?

Дізнавшись про причину візиту, літня вчителька зраділа.

-Це так добре, Машенька, що ви цікавитеся життям своїх учнів. Особливо таких складних. Це правильний підхід. Ходімо, я вам все розповім і покажу.

Вона дістала фотографії.

-Ось дивіться, це перший клас. Знайдіть тут Васю.

Марія Сергіївна не відразу знайшла хлопчика на спільній фотографії, і дуже здивувалася.

З фотографії на неї дивився гарний, охайний хлопчик, у чистій, випрасуваній формі. Він нічим не відрізнявся від інших учнів, якщо навпаки, на краще. Такий відкритий погляд, обличчя, що сміється. Дівчина навіть не пам’ятала, чи бачила вона колись Васю усміхненим.

-А ось це другий клас – вчителька дістала іншу фотографію. Дивіться. На ній хлопчик був такий самий веселий..

-Ви не повірите, але у першому та другому класі Василь навчався відмінно. Він був зразковим учнем у класі. А ось із третього класу почалися його зміни.

-Але що ж трапилося з хлопчиком – вигукнула Маша.

-А ви не знаєте? Адже у третьому класі у Васі померла мама. Хвороба забрала життя цієї молодої, гарної жінки. Вона дуже любила сина, а він її. Після смерті матері життя Васі пішло під укіс. Батько запив, безбожно запив. Він зовсім не приділяє часу дитині. Я не скажу, що він його кривдить, але зовсім за ним не стежить. А Вася озлобився на весь світ. Йому нема куди виплеснути свій біль, він сумує за мамою.

Марії Сергіївні стало нестерпно соромно, соромно за себе. У її класі пропадає хлопчик. Добра, хороша дитина. Він котиться у прірву, а вона не звертала на це уваги. Який вона класний керівник після цього!

Того ж вечора Марія пішла додому до Васі. Будинок нагадував кубло. Скрізь розкидали порожні пляшки, було дуже брудно. Батько Василя був п’яний.

-Доброго дня, мені потрібно з вами поговорити – рішуче сказала Марія Сергіївна. Я класний керівник вашого сина. Скажіть мені, чому ваш син завжди ходить у брудному одязі? Чому він такий недоглянутий, немитий, ви що зовсім не займаєтесь дитиною?

Чоловік розгублено заговорив.

-Та коли ж мені ним займатися, я ж працюю, а вечорами ось п’ю. У мене лихо, дружина померла. Ось вона Ваською займалася, а я що, я чоловік!

-Ви хочете, щоб ваша дитина виглядала нормально – перебила чоловіка Марія.

-Так звичайно хочу, мені пацана шкода, а що я можу зробити?

-Давайте так, як ви отримаєте зарплату, частину грошей ви віддасте мені, а я сама куплю речі вашому синові. Домовилися?

-Добре, я не проти – п’яно пробурмотів чоловік. – Я Васько люблю.

Чоловік дотримав свого слова. Як тільки настав час зарплати, він сам особисто приніс додому вчительці частину грошей.

-Нате вам, витратите їх на мого сина, а то я все одно проп’ю!

Наступного дня Марія Сергіївна повела хлопчика магазинами. Вона купила йому одяг за розміром, і одразу закупилася до школи. Тепер у Васі була гарна форма та світлі сорочки.

Звичайно грошей на все не вистачило, але дівчина, не довго думаючи, додала свої.

Хлопчик спочатку не хотів, але Марія Сергіївна, мало не за руку, силоміць тягала його по магазинах.

Потім Вася став часто ночувати у Марії Сергіївни, а Мурзік взагалі переїхав до неї. Його батько був не проти, це по суті був добрий чоловік, який любив свого сина, але збився зі шляху після смерті дружини.

Маша за час, що залишився, канікул підтягнула Васю з предметів. Вона виявила, що хлопчик має живий, гострий розум. Не дарма ж у початкових класах він навчався лише на відмінно.

Потім настало перше вересня. Василь прийшов чистий, підстрижений, у нагладженій новій формі. Однокласники не одразу впізнали колишнього хулігана. Та й поводитися хлопчик почав інакше. Він трохи відтанув буваючи у квартирі Марії Сергіївни, і відчувши її турботу. Він зрозумів, що потрібний комусь.

Спочатку хлопчаки ще за звичкою, дражнили, але класний керівник вчила його не звертати уваги й жартувати. Поступово це допомогло.

Хлопчик почав вливатися в колектив. І вже до Нового Року, Марія Сергіївна вперше почула Васін сміх. Вона не повірила своїм очам. Хлопчик стояв у компанії друзів і весело заливався сміхом.

Так, у нього з’явилися у класі друзі. Навчання пішло в гору.

Якось перед Новим роком хлопчик прийшов до Марії Сергіївни.

-Вася, що ж ти стоїш, заходь. Я якраз шарлотку спекла, зараз поїмо.

Але Вася не поспішав проходити у квартиру, він тупцював на місці, потім нерішуче дістав з кишені початий флакончик парфумів.

-Марія Сергіївна, це духи моєї мами, вони дорогі. Вона бризкалася ними тільки по особливих випадках. Я зберігав їх весь цей час. Чи можна я вам їх подарую на Новий Рік?

-Звичайно, Вася, дякую тобі велике. Ой, який запах, як він мені подобається, я теж користуватимуся ними тільки з особливих випадків!

Тепер під час усіх урочистих моментів у класі Марія Сергіївна використовувала тільки їх. Василь відчував знайомий запах. Душа хлопчика остаточно розмерзлася, і він потягнувся до вчительки, намагався ні в чому її не розчаровувати.

Шкільні роки пролетіли непомітно, і вже в колишнього 5 ” Б ” класу – випускний.

Василь закінчив школу з відзнакою. Отримавши атестат, він підійшов до своєї класної керівниці.

-Це тільки ваша заслуга, Маріє Сергіївно, дякую вам за все.

Трохи засоромившись хлопець сказав слова, які хотів сказати їй давно:

-Ви стали мені другою мамою, і від вас пахне маминими парфумами.

Вимовивши це хлопець зніяковів і втік, а Марія Сергіївна заплакала.

“Як же вчасно я тебе помітила, не прогаяла. Мій хороший, добрий хлопчик, ти теж став мені як син, я звикла про тебе піклуватися, але ось прийшла пора тобі зробити крок у доросле життя”

Інститут Василь теж закінчив із відзнакою. Але навіть, перебуваючи на навчанні в іншому місті, він не забував свою другу маму. Він постійно їй дзвонив, і вона відповідала тим самим.

На проводах до армії Марія Сергіївна сиділа на почесному місці, на весіллі Васі теж. І від неї завжди пахло знайомими духами.

Звичайно, Маша вийшла заміж, і в неї народилися і свої діти. Але все життя вона підтримувала зв’язок із Василем.

В умі вона завжди його називала – старший синок.

“Мій старший синок – Вася.”