Продзвенів шкільний дзвінок, що означав кінець останнього на сьогодні уроку. Всі діти радісно поскакали зі своїх місць. А Діми вчителька попросила затриматися, щоб обговорити дурну помилку, яку він зробив у контрольній роботі. У результаті, зі школи Діма вийшов останнім зі своїх однокласників, і дуже боявся не встигнути на свій автобус. Усі його однокласники здебільшого жили неподалік школи, і йшли пішки. А Дімі доводилося добиратися на інший кінець міста.

Річ у тім, що сім’я хлопчика нещодавно переїхала. А переводитися до іншої школи Діма категорично відмовився. За п’ять класів він потоваришував з усіма своїми однокласниками, і перспектива опинитися у новому колективі лякала хлопчика.

Вдома на сімейній раді вони досить довго обговорювали це питання. Діма наполягав, що він вже великий, ходить до шостого класу і легко зможе добиратися до нового будинку автобусом. Мама з великим невдоволенням поставилася до цієї ідеї, а тато підтримав сина, сказавши, що це навчить самостійності.

Єдине, що було погано у шостому класі, Дімі довелося вчитися у другу зміну, і додому хлопчик діставався, коли на вулиці було зовсім темно. Мама переживала щодня. Чекала на сина на зупинці. Була б така можливість, вона б і до школи за ним приїжджала, але, на жаль, робота не дозволяла.

Зараз хлопчик дуже боявся запізнитися на свій автобус, тому до зупинки біг. Розклад автобусів він вивчив напам’ять, і тому нетерпляче переступав з ноги на ногу, коли вчителька затримала його з приводу контрольної. Але посоромився сказати, що спізнюється на автобус.

На щастя, Діма не спізнився. До зупинки він підбіг одночасно з потрібним номером автобуса. Хлопчик заскочив у відчинені двері, і з великим задоволенням плюхнувся на вільне сидіння. Він їхав поглядаючи у віконце, передчуваючи гарний вечір. Уроків мало задали, він зробить їх швидко. Залишиться ще час посидіти за комп’ютером. Хлопчик кілька днів тому звантажив собі нову гру, але постійно не було на неї часу.

Кондуктор автобуса сиділа на своєму місці й не поспішала збирати оплату за проїзд, іноді поглядаючи на нечисленних пасажирів. Жінка сиділа, залипаючи у телефоні. Вона не любила своєї роботи й чекала, коли народу в автобусі накопичиться більше, щоб не бігати між рядами кожну зупинку.

Тільки через три зупинки, після того, як Діма сів у автобус, кондуктор піднялася зі свого місця. Повільно пересуваючись салоном, вона збирала гроші з пасажирів. І вже наближалася до місця, де сидів Діма. Хлопчик же в цей час шукав у своєму портфелі. Він раптом з жахом почав розуміти, що коли його покликала вчителька, він забув на парті барсетку, де зберігав телефон та гроші на проїзд та обіди. Тоді Діма надто поспішав на автобус, і не перевірив, чи все склав у портфель.

Гладка кондуктор тим часом нависла над хлопчиком.

-Ну що ти там все колупаєшся? Ти платиш за проїзд збираєшся, ні?

Діма підняв на жінку розгублені очі.

-Ви знаєте, мені здається, я гроші в школі забув.

Кондукторка безглуздо змахнула руками. Її навіть трохи порадувала ця невелика розвага. День видався надто нудним та монотонним. Вона подивилася на всі боки й підвищила голос, з розрахунком, щоб усі пасажири чули.

-Ні, Ви чули? Гроші він забув? А навіщо тоді в автобус без грошей сідав? Я тебе наскрізь бачу. Або діставай гроші, або висаджу на наступній зупинці.

-Тітка, не висаджуйте мене, будь ласка. Мене чекатиме мама, вона за мене заплатить. Я вам правду говорю.

Жінка демонстративно засміялася.

-Правду він мені каже, послухайте його. Ще голос такий жалісливий зробив! Вчимо ось вас на свою голову, вирощуємо, а ви от тільки чому навчилися – обманювати.

-Чого до пацана причепилася? Може правду каже, що гроші забув, – спробував заступитися за хлопчика чоловік, який сидів за Дімою й одягнений як роботяга. – На вулиці не літо. Як він потім по морозу додому дістанеться?

Кондукторка розлютилася. Повернувшись убік чоловіка і витріщивши очі, почала кричати:

-Ах, а ми які жалісливі! Що ж, якщо такий добрий, то давай заплати за нього за проїзд. Їх таких “зайців” багато, за всіх давай плати, якщо грошей “кури не клюють”.

Чоловік, у якого кожна копійка була на рахунку, опустив голову і мовчав, як і решта пасажирів. Усі промовчали, коли кондуктор на найближчій зупинці викинула хлопчика з автобуса.

Опинившись надворі, Діма розгубився. Було й справді дуже холодно, але це турбувало хлопчика. Він опинився в незнайомій частині міста, пішки йти до будинку було дуже далеко. Та й, щиро кажучи, хлопчик не знав звідси дороги додому.

А ще Діма турбувався про маму, яка зустрічатиме його на автобусній зупинці. Як же вона переживатиме, не побачивши його коли прибуде автобус. Почне телефонувати на телефон, який лежить зараз там, у замкненому кабінеті школи.

Біля зупинки був великий супермаркет. Хлопчик побродив біля нього, не уявляючи, що робити. Хотілося плакати, та він тримався. Він уже шестикласник! Біля супермаркету, кутаючись у брудну, подерту куртку, низько опустивши голову сидів літній бомж. Біля нього стояла коробочка, в яку була накиданий дріб’язок.

Це навело Діму на думку. А якщо теж, попросити в когось грошей на проїзд. Взяти номер телефону, а потім мати перекаже гроші. Якийсь час хлопчик ходив біля дверей магазину, пильно вдивляючись в обличчя людей. Він дуже соромився і намагався вибрати когось, хто виглядав би добрішим. І ось, з дверей супермаркету вийшла жінка середніх років, у норковій шубі. Її обличчя здалося Тимуру цілком доброзичливим, тому він підійшов і несміливо звернувся до неї:

-Вибачте, будь ласка, ви мені не допоможете? Я в школі забув гроші на проїзд і тепер не можу дістатися додому. Ви не могли б мені позичити, потім мама все поверне.

-Не зрозуміла, чого тобі позичити? – нахмуривши брови, і з раптовим злим виразом обличчя, спитала жінка.

-Ну це… Гроші на проїзд, – прошепотів Діма.

-Оце так! Куди ми котимося! Начебто пристойно одягнений, а туди ж гроші випрошуєш. Як не соромно, хлопче? Цьому тебе в школі вчать, гроші біля магазинів жебракувати? Безсовісний, – злісно сказала жінка, і швидким кроком пішла на паркування до своєї машини.

Після такої відповіді Діма не наважувався більше звертатися до людей. Він просто тупцював біля супермаркету, поки в нього не почали замерзати ноги. Тоді хлопчик намагався рухатися. Трохи пострибав на місці, постукав ногою об ногу. Сльози наверталися на очі.

Літній бомж з-під старенької хутряної кепки, насунутої на очі, спостерігав за хлопчиком. Він чув розмову Діми з жінкою в норковій шубі. Хрипким, застудженим голосом бомж крикнув:

-Іди сюди, хлопче.

А коли Діма нерішуче наблизився, продовжив:

-Візьми з коробки, скільки тобі потрібно на проїзд. Бери говорю, чого думаєш.

Присівши навпочіпки, хлопчик холодними пальцями набрав рівно стільки, скільки потрібно було на автобус. Пробурмотівши слова подяки, він побіг до автобусної зупинки.

Коли Діма нарешті дістався свого будинку, у дворі багатоповерхівки він застав заплакану маму, в оточенні кількох сусідів. А з під’їзду вибігав батько, вони вже збиралися їхати до поліції. Мама то бралася обіймати Діми, то лаяти, то знову обіймала.

Наступного дня хлопчик разом з батьками поїхали до того самого супермаркету. Розпитуючи касирів у магазині, вони розшукали літнього бомжа, який сидів уже в іншому місці, і щедро йому віддячили. А потім поїхали писати скаргу на кондуктора автобуса.