Батьки Івана одразу були проти стосунків, а про весілля навіть чути не хотіли.

Річ у тім, що Іра – сільське дівчисько, яке навчалося на медсестру і жило в гуртожитку, а Іван – єдиний син своїх батьків, у яких, між іншим, трикімнатна квартира в центрі. Зрозуміло, чому ця п’явка присмокталася до їхнього улюбленого синочка.

Але в Іри з Іваном було кохання. Справжнє, про яку співають у піснях і про яку складають вірші. Ірі не потрібна була квартира в центрі, їй просто було добре з ним.

Він привів її до себе додому лише один раз, познайомити з батьками, і знайомство це пройшло так собі, тож далі вони зустрічалися в неї в кімнаті гуртожитку, на вулиці, а взимку просто каталися в метро. У двадцять років не так багато потрібно для щастя.

Але в Новий рік Іван вирішив покликати Іру до себе – він не міг свято окремо від неї зустрічати, а до гуртожитку не пускали сторонніх після десяти. Ні, можна було, звичайно, домовитися, але Іван, взагалі-то, збирався одружитися з Іриною, тому вирішив, що час батькам якось з цим змиритись.

Напередодні він згадав, що буде з Ірою, на що мати категорично відповіла:

– Новий рік – це сімейне свято. Ця Іра тобі хто? Та в тебе таких Ір, знаєш, стільки буде, мені що, кожну у своїй хаті зустрічати? Ну ні, ось одружишся, ту й прийматиму, а поки нічого мені тут всяких водити…

Іван почав обстоювати своє право запрошувати того, кого він хоче, тоді й батько приєднатися, і тепер вони вже вдвох із матір’ю сварили сина. У результаті він грюкнув дверима і пішов із дому, сказавши, що тоді нехай святкують без нього.

Він йшов містом і не знав, як сказати своїй коханій, що вона у його будинку – небажаний гість. А він, дурень, вже наобіцяв їй, як усе буде гаразд, що батьки тільки за…

І грошей тепер у батьків не попросиш. Працював Іван продавцем мобільних телефонів, зарплатою розпоряджатися не вмів, і вона розліталася в нього за тиждень, а далі він тягнув гроші в матері. І ось тепер у нього ні грошей, ні місця де зустрічати з Ірою Новий рік. І він їй навіть подарунка не купив!

Говорити про це особисто в Івана не вистачило сміливості. Так що він зателефонував і обернув усе так, що він посварився з батьками, не уточнюючи причини, і святкувати з ними не буде.

– Ну і гаразд, любий, я зараз заяву напишу, щоб тебе до мене пустили. Не хвилюйся, все налагодиться. Я сьогодні в ніч працюю, а завтра просто зранку приходь.

Іра ночами підробляла диспетчером на доставці піци, на одну стипендію, як не крути, не прожити.

Ночувати Іванові було ніде, і він пішов до друга Артема. Благо той перебував вдома і був радий його бачити – його мама була в передноворічних корпоративах  і ось справді де був прохідний двір. Якісь друзі, подруги, що розпочали заздалегідь святкування Нового року. Та й Іван не міг не приєднатися.

Погуділи вони так, що вранці він важко згадав, що вчора було.

– Я себе хоч пристойно поводив?

– Ну, п’ятдесят на п’ятдесят, – відповів Артем. – Зі Світланою фліртував.

– Ти тільки Ірці не надумай сказати, – попередив друга Іван. – Слухай, не позичиш мені грошей, на стіл треба щось взяти, та й подарунок їй купити.

– Та не питання, – обізвався Артем.

Задоволений Іван пішов у супермаркет, закупив усе, що він любить – ковбаси сирокопченої, холодець, курячі стегенця, а картопля начебто в Іри є, запече під майонезом.

У подарунок він купив набір з шампуню, бальзаму для волосся і мочалки. А що – добрий подарунок, практичний, Ірка такі любить.

Він ледве додзвонився Ірі – та спала після ночі. Вона спустилася, потім вони піднялися в кімнату. Виявляється, вона теж купила все, що він любив – і ковбасу, і шпроти для бутербродів.

Разом вони почистили картоплю і нарізали цибулю, поклали їх разом із куркою на лист і поставили в духовку. Іра мала маленький телевізор, і вони включили його для створення новорічної атмосфери, хоча що там показували, не дивилися – їм і вдвох було цікаво.

Коли годинник пробив дванадцяту, Іван гордо дістав приготовлений пакетик із подарунком. Іра теж дістала пакетик, невеликий – напевно там набір для гоління або дезодорант.

Коли Іван відкрив подарунок, він розгубився. Там лежала коробочка того самого телефону, про який він мріяв вже пів року, жадібно роздивляючись його у вітрині салону, в якому сам працював. Звичайно, він багато разів говорив про це Ірині, але… Де вона взяла такі гроші? Це ж дві її зарплати практично!

– Ти кредит, чи що, оформила? – тихо спитав він.

– Ні, назбирала, – відповіла вона.

По щоках Івана покотилися сльози. Йому одразу згадалося все – і те, що його батьки не вважають Іру гідною їхньої родини, і що він учора, поки вона працювала, розважався в компанії з якоюсь Світланою, і навіть подарунок їй купив звичайнісінький.

– Ну ти чого, – злякалася Іра. – Тобі подобається, так?

– Вибач, що я не подарував тобі нічого особливого, – сказав він.

– Та ти що, чудовий подарунок! У мене якраз шампунь скінчився.

Іван підняв зі столу шматочок фольги, звернув з нього обручку, взяв руку Іри й надів його на безіменний палець.

– Ти вийдеш за мене заміж? – спитав він.

– Так, – усміхнулася Іра. – Звісно так!