Оленка йшла дорогою з заплаканими очима. Сльози текли рікою. Як же їй було прикро. “Чому він зі мною так обійшовся, ніяк не міг наважитися на те, щоб зробити мені пропозицію, цілий рік. А цій приїжджій, через десять днів запропонував вийти за нього заміж!”

Дівчина ніяк не могла збагнути, чим заманила Павла ця міська, сіра мишка, що заради неї він покинув її, гарну. І ось учора вона дізналася, що вони подали заяву до РАЦСу, їй про це телефоном сказала Юля, її мама там працює. Це був удар нижче за пояс.

А вона зараз йшла полем, до будинку своєї тітки в сусіднє село, Олена вирішила зіпсувати їм весілля. “Не бувати цьому, якщо не я, то й не вона”. Тітонька її могла робити неприємності людям, про це мама завжди говорила і лаялася з нею:

– Дивись, Галка, повернуться тобі всі гидоти, що ти людям робиш, сльозами повернуться і лихом, і на той світ спокійно піти не зможеш.

– Не хвилюйся, сестричко, за що треба буде, відповім. А взагалі я людям більше користі приношу, роблячи за них брудну роботу.

Ось до неї і йшла Олена. Тітка Галина була вдома, вона не здивувалася, коли побачила племінницю, запросила до хати, налила компоту, посадила, а потім запитала:

– Помститися вирішила?

– Ой, а ти звідки знаєш?

– Пташка на хвості принесла. Мати твоя недавно зателефонувала, сказала, щоб я тобі не допомагала, щоб ми не лізли з тобою в чужу долю.

– Ні, ну нормально, мою долю, значить, ламати можна, а нам цій гадині — не можна. Я дочка чи хто? Їй що мене зовсім не шкода? Тітко Галь, ти мені допоможеш?

– Через три дні приходь, зараз не час, потім допоможу.

– Точно?

– Сказала, за три дні. А зараз йди додому.

Коли Оленка вийшла за поріг, Галина зателефонувала сестрі:

– Я її відправила додому, сказала, щоб за три дні приходила. Давай, твій час що б допомогти дочці пішов.

– Дякую, що не зробила того, що вона хотіла.

– Так я ж не ворог племінниці, долю її руйнувати не збираюся. Поки що, сестрице.

Олена йшла, і радість від майбутньої помсти розпирала її, вона вже уявляла собі суперницю всю в сльозах і соплях і його, бридкого зрадника теж.

Удома мама почала з нею серйозну розмову:

– Дочко, ти зрозумій, що помста ще нікому користі не принесла, а лише біль та розчарування. Якщо так вийшло, значить, Павло не твоя доля і просто треба це прийняти та змиритися. Тітонька допомагати тобі не буде, я їй поставила умову, через яку вона переступити не зможе. Тож, дочко моя, чекай на свою долю, вона в тебе інша, без Павла у твоєму житті. Ти розумієш, вищі сили забрали його від тебе.

– Та що ти дурниці кажеш, мамо. Я його люблю та жити без нього не зможу. Я їм зіпсую весілля, і він до мене повернеться.

– А якщо в нього кохання з першого погляду, сама подумай. Адже тобі за рік пропозицію не зробив, а їй майже через тиждень.

Оленка знову розплакалася і пішла до кімнати. Наплакалася і заснула, навіть не роздягаючись і їй наснився дивний сон: ніби вона в якомусь великому гарному будинку, найкрасивіша і добре одягнена, поряд з нею елегантний, видний чоловік і у них дві гарненькі дитини. А потім вже наче вона теперішня, в руках каністра з бензином і вона поливає ним цей гарний будинок, усіх і підпалює, палає вогонь і тут вона прокидається.

Вона подзвонила тітці Галі й розповіла їй свій сон, та одразу сказала:

– Моя дорога племінниця, Павло справді не твоя доля і те, що сталося у тебе в житті, все так і мало бути. Ти бачила, попередження — якщо ти почнеш мститися і втрутишся в їхню долю, то і твоя складеться не найкращим чином.

– Ти хочеш сказати, що я сільська дівчина вийду заміж за мільйонера. Де те багате життя і де я, тітка, ти про що?

– Моя люба, у житті всяке буває.

– Гаразд, я нічого не робитиму, бог з ними, нехай живуть. Я просто тепер сама не хочу цього зрадника поруч із собою бачити.

Минув рік, і Олена поїхала у відпустку в гори, там жила тітонька її батька, який загинув п’ять років тому. Тітонька зателефонувала і запросила її в гості. Олена з радістю погодилася. Ірина Володимирівна зустріла її дуже душевно, розчинивши обійми, вона міцно обійняла Олену і сказала:

– Треба ж, яка з тебе красуня вийшла.

– Ой, не сором мене. Я проста сільська дівчина.

Увечері до тітоньки, точніше – до бабусі, прийшли гості, її подруга з онуком. Він зібрався йти, сказав, що під’їде за бабусею за кілька годин, але побачивши в будинку Ірини Володимирівни гарну дівчину, раптом залишився на чай. Господиня будинку їх познайомила:

– Це Олена, моя  племінниця, приїхала в гості. Олено, знайомся, моя подруга Світлана Іллівна, а це її онук – Ігор.

За столом Ігор усе поглядав на Олену, а вона то червоніла, то блідла, їй дуже сподобався молодий чоловік. До того ж вона мала таке почуття, що вона його десь бачила. Потім, після чаювання, він запросив її на балкон, подихати свіжим повітрям.

– Олено, Вам тут сподобалось

– Я ще нічого не бачила, тільки сьогодні вранці приїхала.

– А дозвольте мені вам показати?

– Ви знаєте, не відмовлюся, навіть буду вдячна.

– Можна, я буду звертатись до вас на ти?

– Згодна.

– Завтра по обіді у мене вільний час, я за тобою заїду.

– Домовилися.

Так і почалася їхня взаємна симпатія, а надалі й сімейне життя. Ігор правда був не багатим, але цілком заможним і дуже вихованим хлопцем. Він завжди мріяв зустріти скромну та грану дівчину. В особі Олени мрія його здійснилася.

А також здійснився сон Олени, вона згадала його і в ньому був Ігор, тому він при першій зустрічі здався їй знайомим. Вона дуже раділа, дякувала маму і тітоньці, що вони допомогли їй не наробити дурниць і зберегти накреслену їй долю.