Біда прийшла до будинку Павла раптово. Ще напередодні було спокійно. Паша прийшов з роботи, повечеряв, пограв з сином, і сів із дружиною дивитися телевізор.

А вже наступного дня світ перекинувся після одного телефонного дзвінка.

Син в лікарні…

Павло летів до лікарні, не пам’ятаючи себе. У коридорі, під дверима операційною, сиділа заплакана дружина.

-Як же так Люба? Як він? Що трапилось?

Люба кинулася на груди чоловікові, і крізь її ридання він ледве розрізняв слова:

-Він зі школи йшов. По пішохідному переходу. Я, як завжди, чекала його на розі. Я все бачила, Паша! Це була якась дуже дорога іномарка на великій швидкості. Наш Микита, відлетів, а цей навіть не пригальмував! Він просто поїхав, Павле, уявляєш?

Слова дружини були перервані лікарем, що вийшов з операційної.

-Ви батьки? Ну що мені сказати, ваш син житиме. Але є велика ймовірність, що він залишиться інвалідом і не зможе ходити. Потрібна повторна операція, бажано за кордоном. Вона дорога. У нас у країні теж є кілька хірургів, що спеціалізуються на таких операціях. Але знову ж таки це платно.

Наступного дня, коли батькам дозволили відвідати сина, він був уже цілком свідомий.

-Тату, я чув, що лікарі кажуть. Я не зможу ходити?

Дитячі очі з надією дивилися на батька. Микиті завжди здавалося – тато може все, він нічого не боїться і може впоратися з будь-якою проблемою.

Павло дивився в очі сина і всередині все переверталося.

“Його синок, його майбутнє, його все…”

-Ти Будеш ходити, синку. Тобі зроблять ще одну операцію, і ти обов’язково ходитимеш.

Микита видихнув і посміхнувся. Хлопчик знав, його тато ніколи не бреше.

Люба нічого не питала у чоловіка, доки вони не повернулися додому. А тільки-но вони переступили поріг, зупинилася і зазирнула чоловікові в очі.

-Паша, Ти так впевнено обіцяв сину, але де ми візьмемо такі гроші?

-Сьогодні подаємо оголошення про продаж квартири. На машину вже подав. Подзвоню батькам, у них є якісь заощадження, вони не відмовлять.

Наступного дня подружжя підрахувало, що з урахуванням повного розпродажу майна та допомоги батьків, грошей все одно трохи не вистачає.

І тоді Павло згадав про Влада. Вони з ним разом колись вчились. Зараз Влад мав непогані гроші. Нещодавно зустрівшись, за кухлем пива, Влад йому розповів, що працює колектором і почав вмовляти:

-Пішли до нас, платять дуже добре, і головне одразу, як тільки боржник розрахується. Мені напарник потрібен, а ти ідеально підходиш. Он яка шафа! Навіть здоровіший за мене будеш, а я теж як бачиш не маленький! Робота не складна. Приходиш, тиснеш на боржника, методи є, він розраховується із банком. Банк нам виплачує відсоток вибитої суми. А суми там чималі, з урахуванням відсотків, дуже пристойні.

Тоді Павло тільки скривився від пропозиції товариша, а зараз згадав про нього.

Чоловік не роздумуючи зателефонував до Влади.

-А, надумав значить – радісно сказав товариш по службі. Це добре, назріла гостра потреба у напарнику. Працюємо прямо із завтрашнього дня. Зранку по тебе заїду.

Вранці, коли Павло сів у машину до Влада, той глянув на нього зі співчуттям:

-Слухай, Пашка, я тільки зараз дізнався про твоє нещастя. Як Микита?

-Нічого, але потрібна ще одна операція, вона платна.

-А зрозуміло, чого ти працювати зі мною погодився. А виродка який збив його знайшли?

-Ще ні, кажуть шукають, але я вже починаю сумніватися. Дуже крута машина, спортивна. Він сто процентів при грошах. Відкупитися спробує. Я, звичайно, так все це не залишу, але це все потім. Нині головне здоров’я Микити.

-Так що ж ми чекаємо, поїхали заробляти – Влад рвонув з місця.

Приїхали до першого боржника. Поки підіймались ліфтом на четвертий поверх, Влад інструктував Павла:

-Я Сьогодні все сам роблю, ти просто стоїш. Але запам’ятовуй, наступного разу сам усе будеш говорити.

Двері відчинив сухенький дідок.

Влад ні слова не кажучи, штовхнув старого всередину, і зайшов у квартиру. Не роззувавшись пройшов у зал, і сів на диван.

Старий пішов слідом, і Павлові нічого не залишилося, як пройти за ними. Правда у взутті зайти він не зміг, і роззувся у передпокої.

Влад несхвально зиркнув на роззутого партнера.

-Наступного разу не роззувайся, це один з елементів залякування, показати, хто господар становища.

-Та ви хто такі синки – розгублено ляскаючи очима запитав старий.

-Колектори ми, колектори, тобі це про що-небудь говорить?

-То ви щодо боргу мого? Мені ж дзвонили. Я сказав, продаю квартиру, як тільки продасться, розрахуюсь.

Знайома ситуація з продажем квартири вразила Павла, а Влад тим часом заговорив:

-Нам ця тема не цікава. Квартира може продаватись дуже довго, а гроші нам потрібні ще вчора! Даю тобі, діду, три дні. Якщо не повернеш гроші, то буде погано, дуже погано!

Намагаючись хоч якось розрядити ситуацію, спитав:

-А ти де житимеш, батьку, після того, як квартиру продаси?

-Квартира моя майже мільйон коштує, а борг то лише триста тисяч, поки що. Я на рештки собі будиночок у селі куплю. Тільки дайте мені час, квартиру продати, синки, будь ласка!

-Ніхто не збирається на тебе чекати, дід – перервав старого Влад. Гроші потрібні за три дні. Пропоную тобі вихід, береш новий кредит, але вже під заставу своєї квартири розраховуєшся зі старим.

-Але тоді я не зможу її вже продати. Квартиру у мене просто відберуть і на будиночок грошей не буде. Я ж на вулиці залишусь! – ледь не плаче голосом сказав дід.

Влад замахнувся на удар, але Павло перехопив його руку.

-Почекай.

Повернувшись до діда, він запитав:

-А на що ж ти таку величезну суму брав?

-Жінка моя хворіла, ліки дорогі потрібні були. А голубка моя все одно померла, лишився я один. Та брав то я не таку суму, навіть близько. Це все відсотки прокляті. Я ж коли підписував, навіть не уявляв, що там такі відсотки.

Влад вирвав руку, у Павла, який все ще утримує її, і заволав:

-Це все до справи не стосується, нас це не хвилює. Знаєш, діду, ми знаємо де твоя онука живе, і якою дорогою вона зі школи повертається! Ось уяви, ти через три дні гроші не повернеш, а з нею щось трапиться. Щось дуже і дуже погане. Ти уявляєш, діду?

-Так, не вийшло з мене колектора, – сказав Павло, і розмахнувшись вдарив Влада в обличчя.

Влад мало не повторив падіння діда, але насилу утримавши рівновагу, здивовано дивився на Павла.

-Слухай сюди, товаришу – продовжив той – ти даси йому діда в спокої й даси йому продати квартиру, з продажем я йому особисто допоможу. Я щодня, чуєш, кожен, приходитиму сюди й цікавитимуся здоров’ям діда та всіх його родичів. І не дай тобі Бог хоч на кілометр наблизитись до його онуки. Ти дуже про це пошкодуєш, ти мене знаєш! Сподіваюся ти мене зрозумів?

-Я то зрозумів, тільки ти дарма так. Про свого сина краще подумав би.

-А я про нього і думаю. Як мені в очі йому дивитись після такого заробітку!

Додому Павло повертався сумний. Дружина засмутиться, що з підробітком нічого не вийшло, але підтримала його.

Щойно зайшовши до передпокою, Павло почув Люби голос:

-Паша, Ти прийшов, тут тебе людина чекає.

То був чоловік років п’ятдесяти. Тільки Павло зайшов до кімнати, він схопився і простяг йому руку.

-Добрий день, я батько того, хто збив вашого сина.

Паша різко відсмикнув руку.

-Не зліться, будь ласка. Вислухайте мене – почав чоловік. Я сам тільки сьогодні про це дізнався, випадково почув розмову сина з другом. Сказати, що я був нажаханий, нічого не сказати! Не розумію, що я вчинив не так. Чому мій син виріс таким чудовиськом! Я вже давно розумію, син стає мерзотником, але тут… Збити дитину і поїхати, в голові не вкладається, я його не так виховував, повірте.

Ви знаєте, я дуже багата людина, а ваша дружина мені розповіла про Микиту і потрібну йому операцію.

Побачивши, як Павло перекосився при цих словах, чоловік витягнув руку вперед.

-Вислухайте мене до кінця, будь ласка. Я не намагаюся відкупити сина, повірте. Я вже був у поліції й все розповів. Мого сина затримали, і зараз він дає свідчення. Він за все відповість.

Але я буду просто щасливий, якщо ви дасте мені можливість допомогти вашому синові. Це і моя вина теж. Моя помилка у вихованні, що я дав своїй дитині необмежені фінансові можливості,  які зробила його таким егоїстом. Дозвольте мені зробити добре діло, будь ласка.

Павло бачачи погляд дружини, і щире співпереживання цієї людини, зміг тільки видавити з себе:

-Ми візьмемо гроші, дякую.

-Це вам спасибі, я справді радий, що мої гроші послужать на добру справу. А мій син відповість з усією суворістю, це я вам обіцяю.