Погано, все погано, погано… – Ольга лежала і на свої тяжкі думки відповідала ударами по невинному, улюбленому, м’якому диванові — чому все пішло не позаяк: з Андрієм розлучилися, на роботі завал і доводиться мало не ночувати в офісі
Погано, все погано, погано… – Ольга лежала і на свої тяжкі думки відповідала ударами по невинному, улюбленому, м’якому диванові — чому все пішло не позаяк: з Андрієм розлучилися, на роботі завал і доводиться мало не ночувати в офісі.
Начальниця, як із ланцюга зірвалася, хоча завжди лояльна була і до неї нормально ставилася, а ось останнім часом прямо в’їлася на неї, продихнути не дає. Коли заїкнулася про те, що їй набридла ця ситуація, що більшу частину свого життя на цій роботі проводить, то Олена Анатоліївна, дивлячись на неї через плече, сказала:
– Ти знаєш, а у нас незамінних немає. Не подобається – заява на стіл.
Ось як там працювати? Настрою ніякого.
І Андрію, ось уже від кого не чекала підлості, то це від нього і теж, на жаль, помилилася. Здавалося, що таке сильне кохання з дворічною витримкою триватиме з усіма наслідками: весілля, спільне житло, діти, загалом — сім’я. Чекала на пропозиції руки й серця, а отримала моральний стусан.
Він, виявляється ще молодий для створення сім’ї і йому не треба вказувати, що робити чи не робити й взагалі він хоче пожити вільним чоловіком, час є, тому, Оля, ми розлучаємося. А через день вона побачила його в кафе в обіймах з іншою.
Ось як далі жити, вона так втомилася від усіх проблем та невдач, що їй так і хочеться втекти від них якомога далі, куди очі дивляться. Ольга зіскочила з дивана, ополоснула холодною водою заплакане обличчя, схопила ключі від машини з тумбочки в коридорі, і зі швидкістю вітру випурхнула з під’їзду.
Вона їхала і їхала спочатку містом, потім виїхала за його межі, сльози розпачу стояли в неї в очах. Зупинилася перед пустельною трасою, що лежить перед нею, витерла насухо очі, щоб сльози не заважали бачити дорогу і, натиснувши на педаль газу, на всіх парах помчала по шосе. Швидкість сягала ста п’ятдесяти.
Добре, що цього раннього ранку нікого не було на дорозі, бо її настрій, що знову впав до нуля, міг би спровокувати погану ситуацію на дорозі. Але Вищі сили, мабуть, берегли її в цей час, бо зустрічна машина ще здалеку почала сигналити, і вона ніби прийшла до тями. Різко загальмувала та зупинилася.
Озирнулася довкола, виявилося, що вона недалеко від повороту до річки. З машиною, що зрівнялася з нею, визирнув водій і покрутив пальцем біля скроні, даючи їй цим зрозуміти, що таким дурненьким не місце на дорозі. Оля подумки з ним погодилася, що в такому стані треба сидіти вдома або на березі річки, куди вона й завернула.
Побачила гарне місце на кручі, зупинила машину. Вийшла, потяглася як кішка, повним вигином — добре, потім дістала з багажника килимок для йоги, кинула його на краю і присіла. Дивлячись на воду, вона дихала на повні груди, яке густе і смачне повітря. Оля почала трохи заспокоюватися, але тут пролунав дзвінок, вона глянула — Андрій. Ну якого дідька йому від неї треба? Вона взяла і злісно заблокувала його.
Але той настрій, що був лише хвилину тому, зник, згинув. Ольга рвала і метала, треба ж, ніколи рано не прокидався, а тут його роздерло, зіпсував те добре, що почало прокидатися в душі, тут, у тиші. Але й тиша була порушена, за спиною хруснула гілка й Ольга злякано озирнулася.
Недалеко від неї стояла і посміхалася жінка похилого віку.
– Вибачте великодушно, що порушила ваш спокій.
– Нічого страшного — роздратовано відповіла Ольга — і ви вибачте мені, вирвалося, настрій на нулі.
– Так, бувають у житті прикрості, але що найпрекрасніше, вони приходять і йдуть, а хороше повертається і часом навіть краще, ніж було. Думаю. що не варто боятися майбутнього та змін. Ось побачите, скоро у вас все буде гаразд. Я йду і не заважатиму вашій самоті.
Але Олі від її слів чомусь стало так легко на душі, і вона в одну мить зрозуміла, адже дійсно часом йде те, що зовсім не потрібно в житті, а ми чіпляємось за звичне і нам стає страшно від змін. Поки вона витала у своїх думках, озирнулася, а жінки вже ніде не було, так швидко пішла, що Оля й не помітила. Вона як ангел, що пролітав, погладила крилом і ось — була і нема.
На роботі в понеділок трапилася радісна подія, нарешті вийшла нова співробітниця і більшу частину роботи, яку виконувала Оля начальниця віддала їй після ознайомлення. Саме начальство теж подобрішало за вихідні дні й Олена Анатоліївна, як ні в чому не бувало, відновила нормальне спілкування з Олею.
Життя почало налагоджуватися. А за два тижні до нової співробітниці прийшов старший брат і побачивши Олю одразу закохався. Він попросив сестру познайомити його з нею. Світ для дівчини незабаром заграв усіма фарбами.
Ми часто переживаємо свої прикрощі на самоті, накручуючи непотрібне, малюючи собі жахи, які відбудуся — а раптом, а якщо й вони стають нашими уявними супутниками. А треба всього-на-всього, поділитися з кимось, порадитись і почути вчасно добре слово, яке посіє впевненість у душі й від цього зміниться настрій та думки, а значить і майбутнє на краще.