Семен прийшов з роботи сам не свій, і прямо з порога заявив:

– Тоня, мені терміново треба поміняти костюм. Цей я більше на роботу не вдягну.

– Семен, ти розориш нашу сім’ю! – Негайно вигукнула дружина. – Твій новий костюм куплено лише два дні тому. Невже ти й на нього примудрився поставити жирну пляму?

– Ти не зрозуміла мене, Тоню. – Чоловік квапливо стягнув з себе піджак, потім штани й кинув на диван. – Новий костюм нам доведеться повернути до магазину. А мені потрібний мій старий костюм. Дістань мені його негайно з шафи.

– Але в нього на штанах пляма, Семен!

– І нехай! Нехай краще пляма буде на штанах, ніж на моїй особистій справі!

– О, Боже, як страшно ти говориш… – Тоня взяла піджак від нового костюма і стала уважно його розглядати. – Ти ж виглядав у цьому костюмі як голова ради директорів.

– Замовкни негайно, Тоню! – Семен навіть легенько тупнув ногою. – Не смій мене називати головою, доки я ним не став.

– Але чому? – Задала Тоня резонне питання. – Ти ж давно мрієш про цю посаду.

– Мрію, – нервово кивнув чоловік. – Але сьогодні я зрозумів, що мріяти на цьому світі треба дуже обережно.

– Що ти маєш на увазі?

– Тоне, тепер я на голці у мого керівництва.

– Що таке? – Насторожилася дружина.

– Сьогодні до нас приїжджало керівництво з головного офісу, — почав розповідати Семен. – І побачивши мене в моєму новому костюмі, вони чомусь шанобливо назвали мене паном, тоді як моє керівництво вони зневажливо назвали просто товаришами. Ти розумієш, що сталося?

– О так! – радісно вигукнула дружина. – Ти зацікавив гостей своїм чарівним виглядом.

– Тоню, я заінтригував не гостей, а моє начальство… – В очах у чоловіка з’явилася туга разом із переляком. – Коли вони поїхали, мій начальник відразу ж почав вивчати мою особисту справу. Мені про це розповіла його секретарка.

– О, Боже… – до дружини став доходити смисл промови чоловіка.

– А перед моїм відходом додому, — додав Семен, — наш бухгалтер мене запитала, чи я задоволений своєю зарплатою?

– Але що тут страшного?

– Страшне було у її інтонації. Мені здається, Тоню, вони мене в чомусь підозрюють.

– У чому?

– Не важливо – у чому, важливо – кого! І я тепер у них під підозрою!

– То що ти відповів на запитання?

– Я сказав, що спитаю у своєї дружини, тобто у тебе. Здається, я вчинив мудро.

– Семен, ти що, як завжди, вирішив перекласти всю провину на мене? – обурилася Тоня.

– Яку провину?

– Я не знаю поки — яку, але тепер я теж у чомусь замішана! О Боже, невже й на мене колись заведуть справу?

– Немає ще ніякої справи, Тоню.! Просто своєю відповіддю я взяв час, щоб подумати. Тепер нам треба з тобою вигадати, що відповісти на це безглузде запитання.

– Відповідай правдою.

– Правдою? Цікаво і яка у нас правда? Чи ти задоволена моїм окладом, Тоню?

– Дуже задоволена!

– Ось! – Семен підтиснув стурбовано губи. – Мені здається, тут і криється пастка…

– Чому?

– Тоню, послухай телевізор. У нашій країні всі всім завжди незадоволені, тим більше зарплатою. Це стало нормою, і до цього звикли. І раптом серед незадоволених громадян з’являється наша сім’я, яку влаштовує зарплата чоловіка. Хіба це вже не підозріло? Хіба органам не пора бити в дзвони?

– А мені здається, це нормально, Семен, коли дружина задоволена зарплатою чоловіка. Може вона оптимістка?

– Запам’ятай, Тоню, оптимісти у нас сидять нагорі! А якщо ти не нагорі, значить так думати – помилка.

– Добре, тоді скажи, що ти незадоволений окладом.

– Але якщо я так скажу, тоді начальство може запідозрити, що я дуже корислива людина, і у своєму новому костюмі хочу когось підсидіти, щоб покращити свій стан.

– Але хіба це не так?

– Правда, але ця відповідь теж не годиться.

– Стривай! Але ж ти тепер ходитимеш у старому костюмі!

– Костюм я поміняю, але осад залишиться. І що ж нам робити, Тоню? Що відповісти?

– Відповідай, Семен, так, як казав мій тато, який усе життя пропрацював бухгалтером.

– І що він казав?

– Він казав, що щастя не в грошах, які можуть випадково переміститися з сейфа до моєї кишені, а в довірі людей, які дали мені ключі від цього сейфа!

– І в чому тут сенс, Тоню?

– Семен, навіщо пояснювати сенс відповіді людям, які ставлять безглузді запитання? Головне, щоб ти їм відповів ні так, ні. Чи я не маю рації? І взагалі, мені здається, ти сильно перебільшуєш. Мене більше турбує доля твого нового костюма.

– Я ж сказав, ми повернемо його до магазину. І нам повернуть витрачені гроші.

– А мені здається, його треба продати за дорожче моєму троюрідному брату Жені. Він мені якось сказав, що давно мріє, щоб його колись назвали паном. Головне, щоб цей костюм підійшов йому…