Дитині Ксенії та Андрія всього сім місяців, малюк бажаний і, мало того, непросто дістався своїм батькам. Андрій дитину хотів – це він переконав Ксенію, що вже настав час. Вагітність довго не виходила, парі довелося посилено лікуватися. Андрій мріяв про сина і поводився стосовно дружини просто ідеально.

Коли тест показав дві смужки, здавалося, щасливішої за Андрія людини просто немає у світі. Усю вагітність він здував з Ксенії порошинки й носив її на руках, синові купив усе найкраще, сплатив пологи та сімейну післяпологову палату.

У перші кілька тижнів після пологів Андрій показав себе як прекрасний батько – вставав до дитини, купав, міняв підгузок та носив на руках. Але якось швидко ентузіазм його спочатку згас, а потім і зовсім зник. Андрій почав затримуватися на роботі, у вихідні винаходити якісь термінові справи, і навіть коли був удома, сидіти з дитиною не поспішав.

– Та зроби ти вже що-небудь, щоб він не кричав! – Останнім часом роздратовано вимовляв він Ксенії. – Неможливо ж! Мізки вже назовні вивернулися!

А коли синові виповнилося пів року, зібрав валізи…

– Дитина, звичайно, щастя! – Заявив він. – Але я, мабуть, виявився не готовим. Рано мені бути батьком. Пробач!

Всі шоковані та в паніці: свекруха реве, свекор ходить похмурішим за хмари, батьки Ксенії, які ще зовсім недавно зятем натішитися не могли, здивовані.

– А може, в нього хтось з’явився? Друга жінка? – співчутливо розпитують вони Ксенію.

Ні. Ніхто не з’явився. Андрій живе у своїх, з роботи приїжджає прямо додому, у жодних зв’язках не помічений.

– Я не розумію, як же так? – дивується Ксенія. – У тридцять вісім років – і не готовий до дитини, рано бути батьком? То таке буває взагалі? Коли ж не рано?.. Мій тато батьком став у двадцять два, кращого тата я просто уявити не можу. Та у багатьох подруг молоді батьки, котрі стали батьками ще до двадцяти п’яти. І нічого, виявилися готові до батьківства… Не те що нинішні!

— То, може, навпаки, пізно став татом! – Зітхає мама Ксенії. – Все в житті треба робити вчасно, татом ставати в молодості. А у віці під сорок – треба бути дідом, а не батьком.

Мама права, батьком теж треба ставати в той час, призначений для цього природою, років у 20-25? Можливо, і батьківські якості у віці під сорок на повну міру вже не розвинуться.

Чомусь заведено вважати, що біологічний годинник є тільки у жінок. Адже чоловічий організм і психіка теж підпорядковуються певним законам…

В інтернеті часто точаться суперечки про те, коли краще народжувати дітей – “рано” або “пізніше, усвідомлено”. При цьому ті хто сперечаються часто мають на увазі виключно жінок. А що з чоловіками? У якому віці оптимально ставати татом?

Чи може саме чоловік у цьому питанні “спізнитися”?

Що думаєте?