– Ви Ярослава? – на порозі квартири стояла молода красива жінка з яскраво нафарбованими очима та бездоганно зробленими губами. Аромат дорогих парфумів поширився на всю квартиру.

– Так, — насторожено відповіла Ярослава, побоюючись якоїсь агресивної дії з боку красуні.

Вона впізнала її одразу! Це була Мілена, директор торгового центру, де працював її чоловік Денис.

Кілька місяців тому між Ярославою і Денисом стався серйозний сварка — чоловік зізнався в тому, що любить іншу.

Ярослава спочатку задихнулася від жаху, а потім відчула приплив такого неконтрольованого гніву, що буквально виставила зрадника за поріг будинку, від гріха якомога далі.

Потім вона голосно і надривно плакала. Години три. Може, навіть чотири… Оплакувала свою молодість, яку віддала йому, єдиному.

Приїхала дочка (звичайно, татко встиг наскаржитися!) і намагалася виправити ситуацію. Мовляв, у такому віці (у якому? її сорок дев’ять років? це “вік?!”) розкидатися чоловіками не можна (ага! прямо стільки чоловіків у неї, що можна і розкидатися!), що багато жінок щасливі від того, що живуть з чоловіками. А вже зраджують чи ні — питання десяте.

Ярослава тоді малодушно зірвалася на дорослу дочку. Вона кричала, що не їй, соплячці, вчити матір життя! За своїм чоловіком стежила б — він давно вже має коханку на шкоду своїй сім’ї. Тільки лінивий не знає, а вона, донька, ні чорта не бачить далі свого кривого носа…

Загалом вони з дочкою тоді теж сильно посварилися.

Прикро, що за місяць після цієї потворної сцени дочка подала на розлучення. Тому що не змогла змиритися з правдою, від якої довгий час відверталася і намагалася не помічати.

Ярослава тоді відчула себе винною. Але власний біль від зради Дениса її не відпускав. А тому почуття провини заглушилося щирим співчуттям.

Що за чоловіки? Невже не можуть жити без зрад?

Дочка розійшлася з чоловіком, поділивши майно та дітей, а Ярослава навіть не знала, як там її Денис поживає. З моменту вигнання його з дому вони не бачилися.

На людях вона трималася гідно — усміхалася, жартувала, демонструвала абсолютну безтурботність при ситуації, що склалася.

А вдома… Вечори в будинку, де вони з Денисом прожили чверть століття, завдавали їй страшного болю!

Прикро було те, що чоловік проміняв її на молоду. Гірко від того, що своїм вчинком перекреслив усе те, що було у них за стільки років життя…

А ще – страшно.

Страшно, бо він, поганець, прилаштувався і купається у нових відчуттях, забувши про рідних та близьких. А вона сама… І нікому не потрібна.

Дочка теж залишилася одна з дітьми, але вона молода ще знайде чоловіка. А їй, Ярославі, життя вже такого шансу не дасть.

…Однак життя виявилося непередбачуваним.

Воно дало їй шанс!

По роботі довелося поїхати у відрядження – недалеко. У рідне місто. Разом з батьками побачитися можна.

Ярослава поїхала на п’ять днів. Добре, що колеги розуміли, що їй треба відволіктися в такій ситуації, і дружно переконали начальство, що цінному працівникові потрібний перепочинок. Нехай на малій батьківщині почерпне сили.

У відрядженні роботи було небагато, і Ярослава виконала її за два дні. І можна було б повернутися… Та раптом захотілося побути в місті дитинства!

І Ярослава, яка так і не повідомила батьків про свою особисту трагедію, вирішила провести з ними ці дні.

А вечори були вільні. І сумні.

І в один із них Ярослава вирішила прийняти пропозицію подружки дитинства та сходити з нею до місцевого “культурного” закладу.

Юрко підійшов до неї відразу.

– Ну, привіт, красуне! Пам’ятаєш мене?

Ярослава вдивлялася в знайомі риси гарного обличчя, намагаючись згадати – хто ж то?

– Ми з тобою в одній школі вчилися, – допоміг їй Юрко.

І вона згадала!

“Містер красиві очі”!

Спортсмен, душа компанії, красень Юрко! З пронизливими блакитними очима та манерами ловеласа. У нього були закохані усі дівчата школи. І вона також.

Але він тоді зустрічався з красунею Ангеліною. І це була гарна та яскрава пара.

Оце зустріч зі шкільної юності!

– Ти чудово виглядаєш! – Юра простим рухом поправив їй волосся й обережно взяв її руку, стиснувши своєю.

Ярослава відчула, як миттєво запаморочилась голова.

…Їх роман із Юрою закрутився стрімко та красиво. Він вміло залицявся, передбачаючи будь-яке бажання Ярослави, вдало жартував, у компанії був у центрі уваги, привертаючи захоплені погляди жінок… Ярослава відчувала себе королевою. Тому що Юра обсипав її знаками уваги й не соромився демонструвати свої почуття.

Наприкінці відрядження Ярослава вже розуміла, що назад повернути колишнє життя не вийде — за такий короткий термін воно остаточно й безповоротно ув’язнило в глибоких почуттях.

Денис здавався їй чимось далеким та неприємним.

“От так час і лікує” – думала вона.

Після відрядження зустрічі з Юрою перенеслися до міста, де вона жила.

Він приїжджав до неї на кілька днів, дарував справжнє свято (вже тільки одні зустрічі з роботи на очах колего чого коштували!), заволодів її душею й увагою, водячи по різних виставках, концертах, кафе та ресторанах.

Логічним завершенням цього красивого роману мала стати пропозиція руки та серця!

І воно сталося.

Юра подарував їй гарне кільце та попросив стати його дружиною. І він був готовий почекати, поки Ярослава оформить розлучення.

Ярослава не вірила своєму щастю!

А заздрість колег і приятельок лилася на неї настільки потужним потоком, що їй хотілося якнайшвидше оформити свій статус.

І ось цей несподіваний візит коханки Дениса!

**********************************

– Так, я Ярослава. Що вам потрібно?

Мілена рішуче увійшла до квартири, потіснивши Ярославу в коридорі.

– Ось документи із лікарні. Ознайомтеся та підпишіть. Ви єдиний родич Дениса. Потрібна операція…

Ярослава відчула сильний шум у вухах. Їй не хотілося спілкуватися з розлучницею, навіть попри те, що вона вже майже зібралася заміж… Але слова про операцію привели її в стресовий стан.

“Денис хворий?! Як?! Що з ним?”

Вона не могла і не хотіла ставити ці запитання Мілені.

Мовчки прийнявши від неї документи, Ярослава вказала на двері:

– Залишіть мій будинок, будь ласка! Я сама відвезу документи до лікарні!

На подив, випещена красуня охоче віддала Ярославу всі документи. І вже майже зачиняючи за собою двері, вона крикнула:

– Забирай його назад! Мені каліка не потрібний!

І засміялася…

…Денис перебував у реанімації. Лікарі давали погані прогнози.

– Він буде лежачим. І максимум, на що буде здатний, це чути вас і відчувати сором від того, що ви міняєте йому підгузки… – сказав лікар.

Але Ярослава забрала чоловіка додому, попередньо підготувавши для нього спеціальний матрац та пристосування для догляду за лежачими хворими.

На його заперечення і пропозиції передати чоловіка на опіку держави, вона зиркала гнівним поглядом і відмовлялася майже матюком.

У результаті Юра зник, залишивши по собі лише яскраві спогади та шлейф забутих у ванній флаконів із доглядовою косметикою.

Через рік…

По двору йшла пара — красива жінка у віці й чоловік. Вони трималися за руки.

Чоловікові було важко пересуватися — він помітно нервував і сердився.

А жінка міцно тримала його і заспокійливо щось говорила…

Ярослава не змогла залишити чоловіка без допомоги. Мілена тоді боягузливо відвернулася від коханця, що вмирав. Тому й кинулася до законної дружини. А що? Нехай забирає свій скарб!

Ярослава зробила все, що від неї залежить, щоб віддати чоловіка до найкращих лікарів.

Дочка у всьому підтримала її. І навіть сплатила за транспортування батька з лікарні до будинку.

І з того часу в їхній квартирі стало світло та затишно. Бо Денис повернувся. Тому що Ярослава доглядала чоловіка з незвичайною ніжністю.

Біль від фізичного навантаження. Образи.

Вони пройшли. І тепер наважилися на прогулянку.

Тому що Денису треба ходити!

А Юрко…

Юра якось примудрився познайомитись з Міленою. І знайшов у ній чергове джерело захоплення.

Напевно, йому дуже хотілося переїхати до великого міста.

Або Мілена реально зачарувала його. Хто їх розбере…

Для Ярослави зараз було головним навчити чоловіка жити наново!

Вона водила його на прогулянки, возила на виставки.

І дуже, дуже прагнула загасити в собі цей гнів і образу, які поки що нікуди так і не поділися.

Але дивлячись на зламаного хворобою Дениса, Ярослава розуміла — весь сенс її теперішнього життя полягає у допомозі хворому чоловікові. Коханому та найдорожчому. Незважаючи ні на що.

А сусідки на лаві біля під’їзду казали:

– Я б нізащо не пробачила… Загуляв — нехай коханка і лікує! – говорила одна.

– І не кажи! – погоджувалась друга. – Такий мужик! А вона…

Але для Ярослави найвиднішим, найголовнішим і найулюбленішим мужиком залишався її Денис.

І нехай її засуджують! Але це її чоловік. З яким до кінця днів…

І дочка була із нею повністю солідарна.

Вони вчилися прощати.