Михайло йшов додому з роботи. Сьогодні видався важкий день, хотілося розслабитись, випити чогось. Чоловік вже майже звернув у кіоск, але в останній момент передумав. Дружина знову бурчатиме. Він навіть уявив її голос:

-Ти тільки три дні тому пиво, а чи не часто дорогий?

Вдома в передпокої Михайло спіткнувся об кинуті черевички.

-Знову вона взуття розкидала, ну невже так складно відразу поставити їх на місце, ну скільки можна їй говорити!

Дружина випурхнула з кімнати:

-Ой, Міша, ти вже прийшов, а я щось з вечерею запізнилася. Давай разом швиденько картоплі начистимо, я посмажу.

-Ну звичайно, я після роботи, хотів відпочити, а тепер я повинен ще й картоплю чистити – обурився чоловік, але покірно поплентався на кухню, тобто все одно хотілося.

За вечерею дружина щебетала без упину, розповідаючи як пройшов її день. Розпитувала про його справи на роботі. А Михайлу хотілося просто відпочити після довгого робочого дня, посидіти у тиші. Тому він слухав її, підтакуючи.

А перед сном дружина пішла у ванну, і пробувши там хвилин п’ять, вийшла у новій сукні. Трохи покрутилася перед ним, але чоловіком, що застиг у кріслі перед телевізором, не звертав на неї жодної уваги. Жінка не витримала:

-Міша, ну як я тобі, правда воно мені йде?

-Що йде, а знову нове плаття? А скільки коштує?

По миттєвому збентеженому обличчю дружини, Михайло зрозумів, що сукня коштує дорого, більше, ніж вони могли собі дозволити.

-Ти, знову за своє. Ми ж відпочивали на відпочинок. Скільки ти мене вмовляла на цю подорож, я погодився. А ти навіть не можеш трохи притримати свої апетити й почати заощаджувати!

Чоловік роздратовано глянув на дружину і пішов спати. Вона крутилася біля нього, і намагалася виправдовуватися, кажучи про якісь акції, що сукня їй дісталася з величезною знижкою.

Але Михайло вже не слухав її, думаючи про себе:

-Як же вона дістала, вже пора подорослішати, за сорок як ніяк перевалило, а вона все як дівчинка поводиться. Пурхає життям, ні в чому собі не відмовляє! Ось сподобалося їй плаття, купила! Взагалі не думає.

Наступного дня, після роботи, Михайло не витримав і взяв собі пива. Нехай бурчить, я що не людина, не можу розслабитися після роботи?

Але, прийшовши додому, чоловік зрозумів, що дружини вдома немає.

-Як же добре, нехай довше вештається, хоч відпочину від її постійних розмов.

Але не встиг він роззутися, як пролунав телефонний дзвінок:

-Михайло Петрович? Здрастуйте, мені дуже шкода, але вашу дружину збила машина, вона зараз у п’ятій міській лікарні.

Купа думок промайнула в голові у Михайла:

-От дурна, так і не навчилася дорогу переходити! Скільки їй говорити, на всі боки дивись! О, а в мене вільний вечір, добре, що пиво купив!

Але невидимому співрозмовнику Михайло сказав:

-Як це сталося, в якій палаті, коли можна її відвідати?

-Мені шкода, але вона у реанімації. Стан важкий, лікар каже, шансів мало.

-Яких шансів, ви про що кажете, цього не може бути! Ви взагалі про мою дружину кажете? Ви напевно помилилися!

-Михайло Петровичу, я розумію ваш стан, але помилки ніякої немає, ваша дружина була з документами. Приїжджати нікуди не треба, вас все одно не впустять, запишіть телефон реанімації.

Михайло ходив квартирою. Ось тобі, вільний вечір може обернутися вільним життям!

Ні, ні, дружина не може так з ним вчинити. Та в ній енергії, на них двох вистачить! Ну як же так.

Дружина, дружина. Михайло вже забув коли востаннє називав її на ім’я.

Вона ж Наталка, його Наталочка! ось як він називав її у молодості.

-Наталко, Ти тільки живи, я більше ніколи не назву тебе дружиною, навіть у думках.

Тільки живи! Усвідомлення того, що він може її реально втратити, залишитися без неї, раптом дійшло Михайла, і він розридався як дитина. Він не плакав не раз з далекого дитинства, а зараз ридав і думав:

-Та що це я, Наталка вибереться, вона сильна, вона не залишить мене одного!

Погляд впав на нову сукню, що була на кріслі. Згадалося, як Наталка після його відповіді розчаровано покинула його. Адже сукня і справді їй дуже підходила.

Чоловік встав, акуратно повісив сукню на вішалку, прибрав у шафу.

-Ти його ще одягнеш, Наталя, і ми поїдемо з тобою на море. Ми купимо тобі ще багато різних речей. Адже ти в мене така гарна, хай усі заздрять.

Тільки ти виживи, Наталко, тільки живи.

На кухні на столі стояло пиво. Пляшки, що миттєво стали ненависними, полетіли на сміття. Згадалися думки про вільний вечір і тишу. Та навіщо йому тепер ця тиша, нехай говорить постійно, розкидає свої речі та взуття, аби тільки була поруч.

Потрібно ж напевно зателефонувати.

Подзвонив стан без змін.

Минуло пів години, ще зателефонував.

Після четвертого дзвінка заборонили так часто дзвонити. Сказали самі триматимуть у курсі.

Всю ніч тинявся по кімнаті, не зміг заплющити очей.

Зранку поїхав до реанімації.

Не пустили.

Стояв під дверима.

Увечері вийшов втомлений лікар і сказав, що криза минула, вона житиме!

Буде жити! Михайло вдруге за добу плакав, як дитина.

Через три тижні Наташа та Михайло вийшли з лікарняних воріт. Вона сміялася притискаючи до грудей величезний букет троянд.

-Наталочко, Я путівки купив, туди куди ти так хотіла. Летимо за кілька днів.

-Міша, але ти ж казав, що це нам поки що не по кишені, потрібно спочатку відкласти.

-Так наплювати на гроші, завтра йдемо тебе одягати, ти у мене найкрасивіша там будеш!