Тут задзвонив телефон, Олена взяла слухавку: – Кажіть, алло, слухаю – і тут вона почула голос дуже схожий на голос чоловіка – “Пробач за все” та гудки

Олена бігла додому як завжди з повними сумками й раптом, піднявши очі на свої вікна, побачила Сергія він стояв і махав їй. “Дивно, чому він так рано з роботи прийшов” – подумала вона — а взагалі, міг би спуститися і допомогти сумки дотягнути”.

Коли вона піднялася на поверх, то з подивом зупинилася перед зачиненими дверима, зателефонувала, зачекала – тиша. Вже зовсім зла, Олена відчинила двері своїм ключем і з порога крикнула:

– Ти що знущаєшся, не те що сумки допомогти затягнути, двері відчинити не в змозі.

У квартирі повна тиша, вона оминула всі кімнати, ніде нікого. Дочка у школі.

– Це ж треба бути таким спритним, поки я підіймалась, він вже до Саші на третій поверх змився, зараз знову нап’ється, всі вихідні нам зіпсує. Ну, ні, я тебе за комір додому притягну — бурчала Олена, спускаючись на третій поверх. Вона зателефонувала у двері, тихо, зателефонувала знову, тихо, тоді вона просто почала тримати палець на дзвінку, поки не пролунав Саші голос:

– Це хто там дзвонить, спати не дає.

Олена крикнула через двері:

– Відкривай, спить він!

Сашко відчинив двері й втупився в Олену нічого не тямущим, заспаним поглядом. Олена відштовхнула його і зайшла до квартири:

– Сергій, ти хоч би совість мав, ні допомоги від тебе, нічого. Ще й ховається.

– Олено, його тут немає.

Вона зазирнула в кімнату, потім на кухню, навіть у ванну і справді нікого. А куди він змився?

– Гаразд, Саша, вибач.

Прийшла додому, Сергій так і не з’явився. Незабаром прийшла дочка, пішла до себе в кімнату, доки Олена накривала стіл. Коли все підігріла, покликала доньку до столу. Сіли їсти, а дочка й питає:

– А що, тато обідати не буде?

– Де ти бачиш тата, він помчав, швидше за вітер, як тільки побачив мене у вікно, коли я йшла з роботи.

– Мам, він тільки-но заходив до мене в кімнату, погладив мене по голові й вийшов.

– У сенсі, погладив і вийшов? – Вона здивовано знизала плечима — тобі здалося.

– Та ні, я його бачила, як тебе. Я в спальні подивлюся, що раптом ти не помітила, як він пройшов. І вона побігла в спальню, вийшла, знизуючи плечима і хитаючи головою:

– Дивно.

Тут задзвонив телефон, Олена взяла слухавку:

– Кажіть, алло, слухаю – і тут вона почула голос дуже схожий на голос чоловіка – “Пробач за все” та гудки.

– Що за день сьогодні такий, скрізь наче Сергій і немає його ніде. Хто це дзвонив, не збагнути, навіть номер не визначився.

Вони пообідали, і Олена зайнялася пранням, збиранням. У двері зателефонували.

– Катю, відкрий.

– Мам, тут до тебе.

Олена вийшла в коридор і побачила напарника чоловіка, він був біліший за стіну, в руках крутив кепку і все шморгав носом.

– Андрію, привіт, що ти біля порога, проходь. Тільки мого вдома немає, рано прийшов з роботи, і доки я підіймалась додому, втік, тільки його й бачили.

Андрій подивився на неї приголомшено:

– Як це рано додому прийшов?

– Та я йшла з роботи о четвертій годині, а він мені з вікна махав. Паразит, хоч би за сумками спустився.

– О Господи — він перехрестився — Олено, ти мене вибач, що з цією звісткою до тебе, але о четвертій годині на Сергія піддон з вантажем упав, його відразу того, ну, загалом, він помер.

Олена прикрила рота руками, щоб не закричати в голос, тільки схлипувала і насилу вимовила:

– Це Сергій приходив з нами попрощатися, а я й не зрозуміла, дурна. І навіть прощення попросив.