У хвіртку його заміського будинку наполегливо дзвонили. Так не хотілося йти, але він, як на гріх, відпустив сьогодні сімейну пару, що працювала в нього по дому та в саду – на вихідні. Охорони в нього не було – не любив він цих дармоїдів.

Хотів відпочити від усіх і всього, відключив телефон, щоб з офісу його не діставали, а також колишня зі своїм сином. Нарешті він, після смерті ненависного тестя, три роки тому розлучився з його дочкою, яка споганила йому все життя. Але вона примудряється і зараз діставати його.

Він глянув у вічко. Там стояв молодий чоловік, який когось смутно нагадував. Знову наполегливий дзвінок.

– Та не дзвони вже.

– Валерій Кузьмич Єршов?

– Так це я? – Він відкрив хвіртку — А ви хто і що вам від мене потрібно?

– Я Олег Валерійович Єршов. Я вас розшукував і мені дали вашу адресу.

Він вдав, що не розуміє про що Олег взагалі говорить. Потім сказав, що, можливо, в адресному бюро наплутали й дали адресу однофамільця, так буває. Молодий чоловік дивився на літнього та розумів, що той його впізнав, але визнавати не хоче.

Так, Валерій Кузьмич відразу ж впізнав в хлопці себе молодого і злякався, що ще один почне вимагати частину спадщини й вирішив прикинутися незнайомцем, може вийде і він не почне здавати аналіз на ДНК, висувати якісь вимоги. Що погуляв, то погуляв він у молодості, так що тепер з усієї округи пруться «спадкоємці».

Але тут відповідь хлопця його вразила:

– Ви не переживайте, мені від вас нічого не потрібно. Мене просто мама перед смертю попросила знайти вас і передати це. Я обіцяв, що я виконаю. Прощайте.

І він подав йому маленьку порцелянову статуетку закоханої пари, що стояли навпроти один одного, тримаючись за руки.

– Марійка, моя улюблена Марійка — він дивився на статуетку очима повними сліз і гладив її, повторюючи ім’я жінки, яка колись любила його. Потім, ніби прийшовши до тями, підняв голову, запитати, що з нею трапилося, але навколо нікого не було. Його син, плід їхньої великої пристрасті та короткого, незабутнього кохання — зник, випарувався, ніби його й не було.

– Та як же так, що я так. Чому він пішов і нічого мені не сказав про неї, про Марю. Господи, який я дурень.

Валерій Кузьмич повернувся в будинок.

– Царство небесне тобі, моя найулюбленіша жінка. Я тисячу разів просив у тебе прощення за свою малодушність і знову прошу його у тебе, хоч знаю, що його для мого вчинку просто немає, немає мені прощення і з цим мені доживати. Ось і перед сином нашим я знову збрехав. Злякався, що це черговий кандидат на мою спадщину.

Він сів у крісло, обхопивши голову руками й розгойдуючись із боку в бік, як маятник, заплакав. Трохи заспокоївшись, він налив склянку, випив. Знову прихопило серце, він потер груди. Спогади, що налинули, принесли й радість від того, що він колись зазнав і біль від того, що він це втратив.

Валерій студент вже четвертого курсу державного університету на факультеті Управління персоналом, прибув на практику до обласного міста, адміністрації. Звичайно, він був сам із себе, чудовим хлопцем, красень. Він подобається дівчатам і ніколи не знає відмови.

Його поселили у готелі при адміністрації, у двокімнатну квартиру. Там вже жив хлопець який був у відрядженні, Владислав. Вони швидко порозумілися і навіть здружилися. Він теж знав ціну. У суботу ввечері вони вирішили сходити до ресторану, повечеряти, потанцювати та може познайомитися з дівчатами.

До їхнього столика підійшла офіціантка, вона була надзвичайна мила. Вони обидва спочатку встали в позу крутих хлопців з великого міста, але бачачи, що їй все одно хто перед нею поміняли тактику своєї поведінки.

– Вибачте, а як звати милу господиню нашого столика?

– Марія.

– Яке гарне ім’я, як і його володарка.

Вони зробили замовлення і в його очікуванні посперечалися, кому вона дістанеться, з усіма наслідками. Хто приведе її додому, залишиться один із нею у квартирі, другий піде. На переможця ще чекає приз від переможеного у вигляді трьох пляшок п’ятизіркового коньяку.

Але їх чекало розчарування, Марія, так само мило посміхаючись, принесла замовлення, розставила на столі й не звертаючи уваги на їх залицяння, побажала приємного апетиту і пішла. Вони кликали дівчину кілька разів, роблячи нові замовлення, але вона не реагувала. Влад відступив. Сказав, що йому уперта дівчина не потрібна, будь вона хоч королевою краси.

Але Валерію вона відразу запала в душу, з ним такого ще не було ніколи. Розраховуючись з нею, він узяв Марію за руку та їх обох, як струмом стукнуло. Вона дивилася на нього, а він на неї. Було таке почуття, що їх ніби магнітом тягне один до одного. Але її покликала інша офіціантка і чарівний момент єднання їх душ обірвався.

Валерій дочекався дівчину після роботи, окликнув та запропонував проводити додому. Але вона відмовилася, показавши на літнього чоловіка:

– Спасибі, але на мене чекає тато. До побачення.

– А давай завтра зустрінемось тут, якщо ти не проти.

– Добре, о п’ятій на цьому місці.

Валерія чомусь переповнювало почуття радості та щастя через те, що вони завтра з нею зустрінуться. День тягнувся неймовірно довго, і ось час наблизився о шістнадцятій тридцяти й він майже бігцем пішов до місця їхньої зустрічі. Марія прийшла рівно о п’ятій. Вони взялися за руки й в обох було таке почуття, що вони давно знайомі, хоча не знали одне про одного нічого.

Вони довго бродили містом, балакали, розповідаючи про себе, посиділи в кафе, поїли морозиво. Потім сходили в кіно, квитки Валерій взяв на останній ряд і там він уперше поцілував дівчину. Яке ж це було незабутнє почуття, серце завмерло від дотику її губ і обірвалося. У Марія були такі ніжні губи й такі ж руки, що він терся об її долоні, як кошеня. Вони практично і фільм не дивилися, були зайняті поцілунками.

Після фільму він запросив її у гості, але вона відмовилася.

– Ми колись тепер зустрінемось?

– Може, післязавтра?

– Добре, я тебе чекатиму на нашому місці.

Ось так вони почали зустрічатися, перед самим його від’їздом Марія провела в нього ніч, він їй присягався, сказав, що обов’язково повернеться за нею. А на прощання подарував цю порцелянову статуетку, як знак їхнього вічного кохання, знак того, що ніщо не зруйнує їх майбутній союз. Він узяв її адресу і сказав, що одразу напише їй, як приїде до столиці й писатиме щодня до його приїзду за нею.

Але коли Валерій повернувся, мати його приголомшила новиною, що батько заради майбутньої його кар’єри засватав за нього дочку міністра. Завтра вони йдуть із візитом до них, буде призначено дату весілля. Він благав матір допомогти, адже він любить іншу, просту дівчину, вона чудова. Мати крикнула на нього, щоб він замовк і в жодному разі навіть не заїкався про якусь жебрачку, на коні його кар’єра, становище в суспільстві.

Того ж вечора вони зустрілися, дочка людей, що стоять близько до верхівки влади, і він, який ненавидить себе за малодушність та її, що руйнує його життя. Наречена дивилася на нього з презирством кривлячи губи, як і він на неї. Вона вже була вагітною і тому батьки поспішали з весіллям. Через сім місяців вона народила хлопця, до якого він жодного стосунку не мав. Тесть йому перед самим весіллям сказав: Образиш дочку, вік доживатимеш на глуші.

Марія він написав короткий лист без зворотної адреси, просив вибачити його, але за сімейними обставинами він не зможе бути з нею. Ось так він і тягнув своє сімейне існування, Він гуляв, але тільки не з дружиною. Вона йому платила тим самим. Її синочок виріс таким же пройдисвітом, як матуся.

Серце знову прихопило і вже не на жарт. Він присів, заспокоїв себе і тут йому на думку прийшла чудова думка. Валерій Кузьмич зателефонував своєму помічнику і наказав негайно роздобути всі відомості про Олега Валерійовича Єршова та про його сім’ю. За годину всі дані лежали на столі.

Його кохана виявляється жила неподалік в передмісті. Заміжня ніколи не була, ростила одна їх сина Олега. Він зараз працює інженером на великому підприємстві, має сім’ю – дружину, дочку та сина. Мати померла майже рік тому від серцевого нападу. Живуть вони у двокімнатній квартирі, купленій у кредит. Ще виплачують.

Валерій Кузьмич, відчуваючи, що йому залишилося недовго і радіючи з того, що син його знайшов так вчасно, викликав до себе нотаріуса та помічника, який привіз йому документ про його стан. Він тут же склав заповіт, де все, що він нажив, залишав своєму синові та онукам без права відмовитися від спадщини. Також він заборонив заперечувати судом заповіт його колишній дружині, оскільки її син не є його дитиною, документ про аналіз ДНК додається.

Ось тепер він може спокійно померти й зустрівшись на тому світі з Марією, йому вже не так соромно дивитися їй у вічі.