Саша була відверто некрасива: висока, з широкими плечима та довгими руками, безбарвними бровами та великим носом.

Спочатку вона намагалася крутити кучері зі свого рідкого волосся і вбиратися в сукні, але виглядала в цьому ще гірше. Тому вона стала стригтися під хлопчика, носити джинси та водолазки, змирившись з тим, що їй судилося бути однією.

Ні, якісь кавалери, звичайно, були, але заміж Сашу ніхто не кликав. І все б нічого, але так їй хотілося дитини… Можна було б усиновити, але їй чомусь хотілося свого: відчути, як він ворушиться у неї в животі, зазнати болів від родів та радості годівлі…

– Можна ж донора знайти, – пропонували подруги.

Подруг у Саші було багато, та й друзів – її некрасивість не заважала цьому, у дружбі все не так працює. Саша була добрим і надійним другом, у зв’язку з відсутністю особистого життя мала безліч захоплень, та й узагалі була товариська і не ховалася в чотирьох стінах.

– Це, звісно, ​​можна, – відповіла Саша. – Але тут ось яка справа… Я ж негарна. Ні-ні, не треба, не кажи мені нічого. Я знаю це з самого дитинства і давно змирилася. І якось мені не хочеться передавати ці гени дитині, розумієте?

Подруги розуміли. І одна з них, Люда, запропонувала:

– А ти знайди якогось красеня й уклали з ним угоду. Як у фільмі! Так йому все і поясни як є – хочу дитину, заміж не світить, а ти такий красень, розбавиш мою безбарвну зовнішність.

За «безбарвну зовнішність» подруги цикали на балакучу Людку, але ідею підтримали. Залишалося знайти цього красеня. І вмовити.

Саша не дуже вірила в цю ідею, але вони з Людочкою створили обліковий запис на сайті знайомств, де розписали свою ідею. В нагороду обіцяли або безперешкодно бачитися з дитиною і повноцінно брати участь у вихованні без замаху на гаманець і серце чоловіка (може ж і чоловік мати потребу в дитині, але не мати бажання пов’язувати себе путами шлюбу), або, якщо дитина, навпаки, не потрібна, відсутність будь-яких претензій плюс щедру матеріальну винагороду

Гроші у Саші були й чималі – вона була першокласним фахівцем у своїй галузі та заробляла непогано у сфері фінансової аналітики.

Спочатку їм траплялися тільки каламутні типи, але думали з себе … Плюс починали пред’являти такі вимоги, мало не довічне забезпечення за таку моральну шкоду.

І Саша вже зневірилася, вирішила кинути цю ідею, коли їй написав Максим.

Спочатку вона навіть злякалася – що за хлопчик їй пише … Він був її повною протилежністю – невисокий, з густими кучерями, точеним носом і просто чарівною усмішкою.

Він написав, що якщо її пропозиція ще в силі, то він готовий взяти участь у народження дітей. Йому дуже потрібні гроші – він зібрався емігрувати до Австралії, і Саші пропозиція його дуже зацікавила.

Скільки тобі років? – написала вона у відповідь.

«Хлопчик» написав – 37 років.

Ось тобі й хлопчик.

Коли вони зустрілися, Саша, звичайно, розглянула невеликі зморшки у куточках очей та відсутність дитячої припухлості, яка ще зберігається у юнаків.

– Не пропадати ж таким генам, – гірко зауважив він.

– А у вас що, немає дітей? – здивувалася Саша.

– Ні.

Він був якимось трагічно нещасним, і Саша відчувала, що тут якась драма, нерозділене кохання чи щось подібне до цього…

Вони пішли в клініку, без будь-яких безглуздих сцен. Домовилися, що коли Саша понесе, вона перерахує йому гроші, і на цьому вони розлучаться. Максим нічого не хотів знати про свою дитину.

І треба ж – все вийшло. Саша справді завагітніла, з першого разу. Виплатила обіцяну суму та видалила його номер із контактів.

У Саші народився хлопчик. Такий гарний, що вона плакала, дивлячись на нього. І такий він був чудовий, і так у ній вирували гормони, що Саша не витримала і написала на тому самому сайті особисте повідомлення Максиму: «Спасибі за сина». І фотографію прикріпила.

А він взяв та відповів. Не розсердився, ні. Здивувався красоті малюка.

І вони стали переписуватись. Так, про життя. Саша дедалі більше про хлопчика. Максим – про чужу країну та жінку, заради якої він туди поїхав. Він любив цю жінку двадцять років! І вона завжди його відкидала. А тут – овдовіла. І зійшла, як кажуть… Але тільки жити зі своєю музою виявилося не те саме, як любити її здалеку. І Максим страждав, не міг зрозуміти чому так.

А потім Саша загриміла до лікарні з хлопчиком. Запалення легенів… У самої Саші здоров’я було чудове, вона взагалі ніколи не хворіла, а ось хлопчик весь час чіпляв усілякі застуди. І тут взагалі зліг.

Вони пролежали у лікарні три тижні. Звичайно, вона не встигла попередити Максима і коли повернулася, знайшла кілька повідомлень, в яких спочатку наростав градус тривожності, а потім взагалі надійшов дуже дивний лист: «Якщо ти собі знайшла когось, могла б і попередити».

І все з того дня він не заходив на сайт.

Саша тут же написала йому, все пояснила, описала муки, які пережили вони із сином у цій лікарні.

Але Максим не відповів. І не заходив на сайт.

Якби все закінчилося на цьому, то була б звичайна сумна історія. Але за два тижні у двері зателефонували. Саша прихопила на руки важкого карапуза з буйними кучерями й пішла відчиняти.

На порозі стояв Максим. В руках у нього був величезний плюшевий ведмідь та квіти.

Саша дивилася на нього розгублено, але якось… радісно?

– Що ти тут робиш? – прошепотіла вона.

– Приїхав до свого сина, – відповів Максим. – І, сподіваюся, до своєї майбутньої дружини.