Ганна Петрівна дивилася у вікно своєї трикімнатної квартири. Внучка дзвонила, обіцяла заїхати. Не сказати, що стареньку порадував майбутній візит. Ну хай би одна Даша, але вона завжди приїжджає зі своїм чоловіком.

А він лякав Ганну Петрівну до чортиків. Кремезний чоловік, весь у татуюванні, всі руки, тіло і навіть на шиї були якісь незрозумілі бабусі символи.

Мало того, він ще й внучку її на цю справу підсадив. Вона теж тепер на руках набила собі, як картина розмальована! Тьху, ну як не соромно вулицями в такому вигляді ходити!

Даша з чоловіком увірвалися до квартири як ураган.

-Бабця, зустрічай, ми тобі гостинців привезли – сказав з передпокою Вітя, чоловік Даші.

Старенькій не подобалось що він її так називає й Дашка теж за ним повторює, адже в дитинстві бабусею називала.

Не сказати, що Ганна Петрівна не любила Дашу. Любила звичайно, але більше ту, маленьку, що називає її бабусю!

А цю, дорослу, таку енергійну, у цих страшних татуюваннях не могло прийняти. Ну, не могла і все. Особливо її чоловіка. Ганна Петрівна розуміла, що не може такий величезний чоловік привозити їй гостинці просто так. Він на квартиру її заглядається, постійно озирається.

Такий ще в могилу раніше зведе, щоб квартиру отримати. А Даша промовчить, мабуть, хто її знає, що у цієї нової Даші в голові. Зовсім їй мізки запудрив цей Вітя.

Вітя, як собача кличка! Дорослий чоловік вже, а досі Вітя! Інша справа старший онук Анни Петрівни. Ось його Тимохою точно ніхто не назве. Тільки Тимофієм! Представницький чоловік юристом працює. Приїжджає звичайно рідше ніж Даша, але його можна зрозуміти, робота серйозна, справи. Не те що у цих, взагалі не зрозуміло чим вони на життя заробляють.

Адже Тимофій навів Ганну Петрівну на думку, що його сестрі з чоловіком довіряти не можна. Вони лише заради квартири до неї навідуються. Це ж трикімнатна в центрі.

І після довгих розмов з онуком, Ганна Петрівна наважилася. Поїхала і переписала всю квартиру на Тимофія, добре, що він юрист, все швидко зробив.

І ось тепер, дивлячись на онучку, старенька довго збиралася з духом, а потім сказала:

-Даша, я свою квартиру на Тимофія переписала. Він уже зараз власник.

Що майнуло в очах Даші? Злість? Образа?

Але вона швидко відвела погляд і сказала:

-А чому?

-Я так захотіла – вперто стиснувши губи сказала Ганна Петрівна.

Даша дивилася в підлогу, а Вітя намагаючись розрядити напруженість сказав:

-Ну зробила та й зробила, справа власника, нам то ця квартира навіщо, у нас і своя є, правда Даша?

Але Даша, не здавалася:

-Мені квартира не потрібна, мені просто треба знати, ти навіщо так зробила, бабця, ти що мене більше не любиш?

-Любиш, не любиш – бурмотіла Ганна Петрівна – тебе люблю, але мені здається Тимофій більше заслуговує на цю квартиру, він серйозний, не те що ти!

Розлучилися бабуся з онукою не дуже добре, і після цього Даша із чоловіком не приїжджали вже місяць.

-Ну ось, як зрозуміли що квартира їм більше не світить, так і до бабці потреби їздити нема, правильно я все зробила – думала бабуся.

А потім Ганна Петрівна захворіла. Тиск підскочив, та й серце дало трохи збій. Злягла і зателефонувала онукові, щоб привіз ліки. Але він приїхав і сказав:

-Збирайся, бабусю, я тебе в кращу приватну клініку відвезу, там тебе підлікують, повернешся як нова.

Клініка ця була зовсім не схожа на приватну, що обіцяв онук. Швидше на якісь пансіонат. Обшарпані стіни, старі тумбочки й зовсім ніякого лікування.

Спочатку Ганні Петрівні було зовсім погано, і вона кілька днів не вставала з ліжка, а коли почала приходити до тями, то зрозуміла, що пацієнти цієї лікарні одні старі.

-Яка дивна лікарня, тут що тільки літніх лікують?

-Яка лікарня, ти що, це ж будинок для людей похилого віку – відповіла їй сусідка по палаті.

Серце Ганни Петрівни стиснулося, і вона відразу набрала Тимофія.

Той довго не брав трубку, а коли все-таки відповів, то швидко сказав начебто заздалегідь заготовлений текст:

-Вибач, бабусю, але квартиру я твою продав, у мене неприємності, мені гроші дуже знадобилися. Та й навіщо тобі одній такі хороми, там, де ти зараз веселіше, є з ким поспілкуватися! До себе тебе теж взяти не можу, я молодий, сама розумієш, особисте життя.

Після розмови з онуком пройшов місяць, а Ганна Петрівна все ще плакала, і щодня сиділа біля вікна, що виходило на браму. Вона сподівалася, що онук схаменеться і приїде за нею.

Але якось прийшло усвідомлення, онука вона більше не побачить! Ганна Петрівна не пішла до вікна. Вона лежала на ліжку і дивилася в стелю.

Двері палати відчинилися і в неї увірвалися як завжди галасливі Даша з чоловіком.

-Ну бабця, ледве тебе знайшли. Онук твій той ще мовчун, ну ніяк не хотів колотись куди тебе відправив. Але я знаю способи переконання – голосно і весело говорив Вітя.

Ганна Петрівна сіла на ліжку та заплакала.

-Ви Приїхали відвідати мене, Даша пробач мені, дурну стару, пробач.

-Ми приїхали тебе забрати.

-Ви візьмете мене до себе, попри те що я зробила, переписала квартиру на Тимофія?

Вітя засміявся.

-Ти й справді дурненька, бабця, вибач за грубі слова. Ніколи нам твоя квартира не була потрібна, у нас і своя не менша. Дашка тебе просто любить, ти навіть не уявляєш як вона переживала. Ех ти, квартира, квартира!