– Ну от і все, – вголос сказала Зоя і злякалася. Так незвично голос пролунав у її трикімнатній квартирі. Сьогодні вона проводила в останній шлях останню рідну людину. Маму. Хоч та три роки була безпорадною і Зоя не відходила від неї ні на крок. Хіба що в магазин, та в аптеку. І зараз, коли вона залишилася зовсім одна, їй стало страшно та незатишно.

– Тобі б, Зоя, квартирантів завести. Пару сімейну, наприклад. Веселіше було б – радила мамина подруга тітка Валя.

– Я сама про це думала. Ходжу, як привид по дому, від кожного шереху здригаюся. Спати не можу, безсоння, як на зло – скаржилася Зоя.

Але шукати нікого не довелося. Через два дні їй зателефонувала троюрідна тітка.

– Зоя, вибач що на похорон не приїхала. Вирватися не змогла. Як ти там, рідна? – У Зої потекли сльози й вона схлипнула. -Не плач, моя хороша, всі ми там будемо. Тобі напевно там самотньо одній? – перейшла вона до справи. – У мене старша донька Юлька, ну ти пам’ятаєш її?

Зоя напружилася, але в пам’яті нічого не спливло, але вона схвально відповіла.

– Так ось. Містечко у нас невелике, роботи немає. А вона в мене перукар. Курси закінчила. Тож до чого це я. Пусти її до себе пожити, будь ласка. У вас столиця, багато вибору. Може й заміж вдало вийде – хихикнула тітка.

Зоя розгубилася. Вона вже якось звикла до думки, що пустить до себе лише сімейну пару. Але й відмовити незручно, все ж таки рідня, хоч і далека. І вона погодилася.

Юля виявилася височенною дівчиною з диким макіяжем та зеленим волоссям. – Де я житиму? – Запитала вона з порога, жуючи жуйку. Зоя показала їй мамину спальню, яку два дні старанно прибирала.

– Фу, ліками смердить – фиркнула дівчина і дістала флакон парфумів і щедро побризкала по кутках.

– Ти тут влаштовуйся і приходь чай пити – сказала Зоя, затуливши носа.

І потекло життя п’ятдесятирічної жінки з двадцятирічною дівчиною. Тиші тепер не було. Якщо Юля була вдома, то слухала музику. Зоя в цей момент зачинялася у своїй кімнаті та намагалася читати.

До того ж Юля не готувала і не мила посуд. Все це і ще прибирання, лягло на плечі Зої. А комунальні платежі зросли мало не втричі. Юля дуже любила митися. Двічі на день вона приймала ванну. І це задоволення оплачувала Зоя. Ні тітка, ні Юля грошей їй не давали. І Зоя знайшла підробіток у бібліотеку, де відпрацювала все життя до хвороби мами, прибиральницею.

А Юля до обіду спала, а потім кудись йшла. Зої говорила, що шукає роботу. Та одного разу не витримала:

– Дитино, на роботу з ранку влаштовуються.

– Багато ви розумієте. Зараз все по-іншому – Юля огризнулася

Зоя знизала плечима, може вона справді відстала від життя.

Жінка звикла готувати весь день. А останнім часом приходячи з роботи, знаходила у мийці порожню каструлю та брудні тарілки. Вона якось промовчала, другий, а потім викликала Юлю на розмову.

– Дитино, я прихистила тебе в розрахунку, що ти мені допомагатимеш. А виходить навпаки. Мало того, що я прибираю одна, так ти мене ще й вечері позбавляєш

– Вибачте, це напевно Андрій. Він завжди голодний – Юля хихикнула.

– Ти водиш чоловіка в мій дім?- обурилася Зоя.

Юля знизала плечима.

– А що тут такого. Я молода, неодружена. Або ви хочете, щоб я самотньою все життя, як ви прожили?

І пішла в кімнату. Зоя злякано дивилася їй услід.

Вона не завжди була такою. У молодості вона була дуже ганою. У них у хаті часто бували молоді хлопці. За одного з них вона навіть збиралася заміж. Олег. Так його звали. Гарний, веселий, він залицявся до неї. І навіть подарував їй обручку. Але мама і тоді ще жива бабуся відмовили її. – Він з села, значить чекай на його рідню щотижня. По-друге, дитино, якщо чесно, ти просто мила, а він красень. Значить, гуляти буде. Подумай, Зоя у нас досвід, а в тебе закоханість – І Зоя послухала, хоч і шкодувала про це все життя. Щоправда, Олега вона з того часу не бачила. Говорили, що він поїхав до себе на батьківщину.

А Юля ставала все нахабнішою. Її Андрій вже відкрито оселився в будинку Зої. Вранці вітався і підходив до холодильника, відкривав, робив собі бутерброд і йшов. Зоя не витримала

– Молодий чоловіче, перш ніж брати, треба в нього покласти щось чи спитати дозволу.

Він мовчки розвернувся і поклав надкусаний шматок назад – Я поклав – і зареготав.

І Зоя не витримала, зателефонувала тітці.

– Ви вже вибачте мені, але я так більше не можу. Ваша дочка не працює, по дому не допомагає, та ще й грубіяна якогось притягнула. Мені доводиться працювати, щоб їх прогодувати.

– Ну, Зоя, ти перегинаєш. Юля офіціанткою працює вечорами. А Андрій добрий хлопчик. А щодо грошей. Не думала, що ти така меркантильна. Ви там такі гроші заробляєте. Зараз Юльці зателефоную, нехай переїжджають до Андрія. Теж мені рідня називається – і кинула трубку.

Через пів години зла Юля та Андрій, згинаючись під вагою сумок та пакетів пішли. Зоя зітхнула з полегшенням. Зайшла вперше до спальні, де жила Юля і мало не впала. Там був такий бардак. Пил мотався скрізь, по кутах, по стелі. Всю ніч Зоя відмивала кімнату.

За тиждень у двері зателефонували. На порозі стояла Юля з сумками.

– Тьотя Зоя, вибачте мені. Андрій мене вигнав. Я чекаю дитину і піти мені нікуди, крім вас – розплакалася вона. У Зої защеміло серце, Юля зараз виглядала, як маленька дитина, яка заблукала.

– Ну, проходь, – зітхнула вона.

Спочатку Юля Зої допомагала. Але її вистачило на місяць. І всю свою вагітність вона або лежала, або жувала. Зоя кілька разів дзвонила тітці та просила ту приїхати.

– Нагуляла пузо, нас зганьбила. Більше вона нам не дочка – відповіла та й більше навіть не брала слухавку.

Народився здоровенький хлопчик, Антон. Зоя одразу полюбила його всією душею. Всім своїм невитраченим материнським коханням. Вона вставала до нього ночами, годувала з пляшечки. Загалом замінила йому мати, яка зовсім пустилась берега. Пропадала на день, два, тиждень. А якщо Зоя починала її дорікати, та погрожувала забрати сина та піти. І Зоя одразу замовкла. Антона втратити вона не хотіла. Серцем до нього прикипіла.

Минуло п’ятнадцять років. По дому бігали ще двоє дітей. Юльку було не впізнати. Розповніла, неохайна, вона перетворила квартиру на захаращену ганчірками, банками житлоплощу.

А Зоя не виходила зі своєї кімнати. Після скандалу з Юлею у неї стався інсульт, і вона тепер була лежачою. За нею доглядав лише Антон. Допомагав їй, читав книжки. Вона здоровою рукою гладила його по голові й говорила – Хлопчику мій, коханий. Хоча з боку це були невиразні звуки, Антон її розумів. І посміхався

– Я тебе теж люблю.

Зої не стало за пів року. Антона не було вдома, а Юля рідко до неї заходила. У Зої стався напад, але ніхто не прийшов на допомогу.

Найбільше плакав Антон. Адже він втратив найріднішу людину у своєму житті. Юля філософськи сказала – Віджила своє, стара. Зате квартира наша буде

Але за пів року вона дізналася, що тепер залежить від старшого сина. Зоя залишила все своє майно своєму улюбленому Антону. Її нерідному, але синові.