Юля росла слухняною та скромною дівчинкою на радість своїм батькам. У сім’ї вона була єдиною, довгоочікуваною і тому дуже улюбленою дитиною. Навчалася Юля завжди на відмінно, при цьому відвідувала музичну школу та гурток хореографії, займалася плаванням. І все встигала, все в неї виходило. Школу закінчила із золотою медаллю, у цьому ніхто з тих, хто знав Юлю і не сумнівався.

Жила дівчина в невеликому містечку, де не було можливості здобути вищу освіту, і тому здобувши атестат, Юля, як і багато її однокласників, поїхала до обласного центру вступати до університету.

Вступила туди, куди й хотіла. Оселилася в гуртожитку і поринула з головою на навчання та студентське життя.

Всі були впевнені, що Юля й університет закінчить з відзнакою, і в аспірантуру піде, і досягне великих успіхів у кар’єрі. Вона завжди була цілеспрямованою і працьовитою дівчиною, та й природний розум дозволяв легко поглинати різні науки.

І яке ж було здивування багатьох, коли не доучившись до закінчення першого курсу, вона повернулася до рідного міста. А невдовзі всім стала зрозумілою причина її повернення. У дівчини помітно округлився животик.

Багато хто був здивований. Скромниця Юля, яка завжди думала насамперед про навчання і раптом такий поворот… Пішли чутки. Хто батько дитини, чому вона незаміжня…

Батьки дівчини спочатку теж були шоковані. А найгірше те, що вони  не могли дізнатись чия це дитина.

– Моя. Тільки моя. – сказала дочка. Про решту мовчала, як партизан.

Батьки не стали більше її допитувати.

– Хіба ми не зможемо виховати рідного онука? – сказав дружині Григорій Павлович, батько. – І неважливо, чия це дитина. Ми знаємо, що Юлі, отже, наша!

– Звичайно зможемо — зітхнула Юлі мама, Олена Анатоліївна. – А якщо вона зараз мовчить, значить, у неї причини. Захоче, сама розповість.

Все-таки дуже любили батьки свою доньку. Не стали дорікати її, лаяти, а прийняли ситуацію такою, якою вона є. Який сенс вичитувати дорослу дочку? Вже назад нічого не повернеш,  дитина є, а діти – це завжди радість.

Григорій та Олена почали чекати онука. Юля при них завжди виглядала спокійною, усміхалася, але кілька разів уночі Олена Анатоліївна чула, як донька плаче. Материнське серце боліло. Якось спробувала жінка знову завести розмову з Юлею про батька дитини, але дочка лише зітхнула і похитала головою, даючи зрозуміти, що не хоче говорити на цю тему.

Восени Юля народила здорового хлопчика, назвавши сина Арсенієм.

Олена та Григорій просто дуже раділи дитині. Сама Юля теж виявилася гарною матір’ю, турботливою та люблячою.

Одного листопадового вечора Юля та Олена Анатоліївна поверталися додому з прогулянки. Олена котила коляску з малюком, дочка йшла поряд. Біля під’їзду вони помітили високого худорлявого чоловіка у сірому пальті. Олені Анатоліївні він був не знайомий, а Юля раптом почервоніла, і ніби чогось злякалася, чи просто дуже схвилювалася.

Чоловік тим часом швидким кроком пішов у їхній бік.

– Мамо, ти почекай мене, добре? Я зараз поговорю з людиною і повернуся до вас, – сказала Юля.

Олена Анатоліївна кивнула і вирішила ще пройтися з коляскою за будинком. Маленький Арсеній солодко та міцно спав на свіжому повітрі.

Жінка йшла неквапливою ходою, дивлячись на онука і думала про дочку. Її материнське серце підказувало, що цей чоловік є батько Арсенія.

Коли Олена підійшла до свого під’їзду, Юля вже була сама.

– Поговорили? – спитала мати.

– Так, — кивнула Юля.

Вже вдома після вечері, Олена Сергіївна увійшла до кімнати Юлі та запитала:

– Доню, може, розкажеш? То ж був батько дитини?

– Ти здогадалася? – слабо усміхнулася Юля. – Так, мамо, то був він.

І Юля розповіла все, що до цього мовчала.

***

Арсеній Миколайович був викладачем англійської в університеті, де навчалася Юля. Він подобався багатьом студенткам. І це було не дивно. Цікавий зовні чоловік, він був ще й дуже привабливим, розумним, начитаним. Його лекції майже ніколи студенти не прогулювали, бо він умів дуже цікаво подати будь-який матеріал.

Потрапила під його чарівність і скромниця Юля. Дівчина не розуміла, що з нею відбувається. Почуття, що охопило її, було для Юлі абсолютно новим, ще ніколи вона не відчувала нічого подібного.

– Невже це і є любов? – Здивовано питала себе дівчина.

Коли вона навчалася у школі, хлопці звертали на неї увагу, але їй ніхто не був цікавий. Юля багато займалася, йшла на медаль.

А тут раптом їй сподобався чоловік, який був на дванадцять років старший і був до того ж її викладачем.

Арсенію першокурсниця Юля теж дуже сподобалася. Гарна дівчина була ще й розумною. Відчувалося, що вона далеко не дурна, багато читає і багато в чому розуміється.

Арсеній та Юля часто розмовляли після лекції, і одного разу чоловік запросив дівчину прогулятися увечері, щоб обговорити тему для курсової роботи. Насправді курсова була лише приводом, і Юля це добре розуміла.

Так розпочався роман між викладачем англійської та першокурсницею, який вони ретельно від усіх приховували. Юля розуміла, що стосунки зі студенткою виставлять Арсенія Миколайовича не в найкращому світлі, тож ні з ким цим не ділилася.

Але дівчина й не здогадувалася, що свої стосунки вони приховують не лише через те, що вона студентка Арсенія Миколайовича, а ще й тому, що викладач мав сім’ю. Дружину та дочку. Обручки Арсеній не носив, а Юлі чомусь і на думку не спадало, що він може бути одружений. Все-таки, попри свій розум, у деяких життєвих моментах вона через свою недосвідченість розбиралася погано.

А далі сталося те, чим часто й закінчуються стосунки між молодою дівчиною та дорослим чоловіком. Юля зрозуміла, що чекає на дитину. Звичайно, вона повідомила про це Арсенію. І тоді він і розповів їй про те, що не мав можливості.

Розповів, що у нього є семирічна донька Валя та дружина, яка нині важко хворіє, тому піти від неї він не може. Не любить її давно, і збирався розлучитися ще до знайомства з Юлею, але дружина серйозно захворіла і попросила його не оформляти розлучення. Та й сам він не може залишити в біді матір своєї дитини.
У Юлі тоді трапилася істерика. По-перше, їй була вкрай неприємна думка, що весь цей час вона зустрічалася з одруженим чоловіком. А по-друге, вона ніяк не очікувала, що її викладач, якого вона так любила і поважала, і вважала чесною та порядною людиною, виявиться звичайним ловеласом, та ще й бреше про хвору дружину.

А в тому, що це неправда, Юля й не сумнівалася. Надто вже все банально складалося, як у дешевій мильній опері. Юля була така розчарована, їй здавалося, що по її почуттях пройшлися брудними чоботями… І при цьому Арсеній продовжував говорити, що любить її й готовий допомагати з дитиною.

Дитину Юля вирішила залишити, але від допомоги Арсенія відмовилася. Оформила академічну відпустку та поїхала до батьків.

***

– А сьогодні, мамо, він приїхав, щоб побачити мене і сказати, що його дружина насправді тяжко хворіла, а місяць тому її не стало. Тепер він стверджує, що весь цей час продовжував мене любити, але мав обов’язок перед дружиною, він обіцяв бути з нею до останнього. А зараз він благає мене поїхати з ним, щоб жити разом і ростити нашого сина та його доньку. І я зовсім не знаю, що мені робити, мамо! – голос Юлі тремтів. Дівчина ледве стримувала сльози.

– Доню, люба моя, — Олена Анатоліївна обійняла Юлю. – ти його кохаєш?

– Я не знаю, мамо. Мені здавалося, що вже ні. Я була така в ньому розчарована, і так ображена на нього, що часом мені здавалося, що я його ненавиджу. Але сьогодні Арсен так дивився на мене, в його очах було стільки болю і смутку, що я зрозуміла, він не брехав мені про свою дружину. І мені стало його так шкода … Але жалість — це ж не кохання. А я його так любила.

– Ти його й не переставала кохати, дочко, — сказала мама. – Просто образа тебе мучила. А кохання нікуди не пішло. Ти й сина тому назвала його ім’ям.

– Що ж мені робити, мамо?

– Слухай своє серце, доню, — відповіла Олена. – Воно тебе не обдурить. У житті всяке буває, і не завжди дорога на щастя посипана трояндами, найчастіше, буває навпаки.

***

Через тиждень Юля із сином поїхала до Арсенія. Вона до останнього не розуміла, чи правильно чинить. Їй здавалося, що образа ще не пройшла. Вона не знала, чи зможуть вони з Арсенієм бути щасливими, адже в їхніх стосунках спочатку була брехнею. І як прийме її маленька Валя, яка недавно втратила маму? Всі ці думки не давали Юлі спокою, але вона за порадою мами слухала своє серце і вірила, що воно не обдурить.