Знайшла міцний ящик і сіла. Вона схлипнула, переконавши себе під тиском Любки, що її чоловік там. Адже казав, що однолюб і любить тільки її та дітей. У голові замиготіли картинки. Як вона виганяє Мішу з дому, діти плачуть. А він. Далі вона не додумала. Пролунав Люби голос: – Ах, ти, гад!
У будинок забігла захекана Люба. Підійшла до відра з водою, випила та плюхнулася на стілець.
– Готуєш? – спитала вона Дашу.
– Міша пельменів попросив. От і ліплю – відповіла Даша розкочуючи тісто.
Люба єхидно сказала – Ну ліпи, ліпи. Він напевно голодний прийде. Набігається на ліво, а тут дружина йому смачного наготує. Не життя, а малина.
– З ким він там набігається? З трактором своїм, чи що? – огризнулась Даша.
Люба засміялася – З трактором? Ти Люську, трактором називаєш?
– Та кажи вже до ладу, досить загадками говорити – сіла Даша.
– Приходжу я зараз у магазин. Хліба та цукру прикупити, в магазині порожньо. Чую у підсобці шумок. Люська сміється й голос чоловічий. Тільки я глянути хотіла в комірчину Петровича принесло. Як гаркнув, Люсько, ти де? Так я й не побачила нікого. Чорт старий, не міг на хвилин п’ять пізніше прийти.
Даша стала ліпити пельмені – А з чого ти люба, сестро, вирішила, що там мій Міша? – Поцікавилася вона.
– По кашлю дізналася. Він же цікаво покашлює.
Даша задумалася – Міша і справді кашляв своєрідно.
– Та не може бути – із сумнівом сказала вона – Щоб мій Міша та Люська? Він таких не любить.
Люба заперечила – Це може він тобі так каже, а насправді? Згадай, на святі, вона його на танець запросила? Щось огиду на його обличчі я не бачила.
– Ось умієш ти, Любко, туману напустити. А від мене чого хочеш?
Люба зловтішно посміхнулася.
– Підемо їх на місці злочину зловимо. Поки не розбіглися, голубки. Заодно і Люсьці пояснимо, щоб до чужих чоловіків не лізла.
Даша подумала. Вона вірила чоловікові, але й Любка так переконливо говорила.
– Гаразд, пішли – зняла вона фартух.
– Ти качалку то прихопи – порадила Люба – Раптом знадобиться.
Тільки вони вийшли воріт, як до них заговорила стара сусідка Марія.
– Дівчата, ви куди? А качалка вам навіщо?
– Люба попросила допомогти пельменів наліпити -, щоб позбутися старої, пояснила Даша.
– Ой, Любко, продай хоч шматочок м’яса. Ви напевно порося закололи?
Люба здивувалася.
– Чому це? Воно ще дрібне
Марія примружилася.
– Так ти напередодні казала, що м’ясо скінчилося. З чого тоді пельмені робити збираєшся?
Любка зупинилася
– Знаєш, що, Маріє, йди додому.
І вони рушили далі.
– Прям і спитати не можна. Фіфи. – обережно сказала стара жінка.
Нарешті, вони дійшли до магазину. Любка схопилась за ручку дверей.
– Здогадалися закритися. Ну нічого, ми зачекаємо. Ти, Дашка, йди до задніх дверей, а я тут сховаюся. Як твій вийде, я закричу. Зрозуміла? – Злорадно сказала Любка. Даша приречено кивнула і пішла.
Знайшла міцний ящик і сіла. Вона схлипнула, переконавши себе під тиском Любки, що її чоловік там. Адже казав, що однолюб і любить тільки її та дітей.
У голові замиготіли картинки. Як вона виганяє Мішу з дому, діти плачуть. А він. Далі вона не додумала. Пролунав Люби голос:
– Ах, ти, гад!
Даша прибігла на крик і зареготала. Любка тягала свого Кольку за комір однією рукою. Злякана Люська, зачинилася в магазині й через скло дивилася на те, що відбувалося. А Любка репетувала – Я тобі покажу, як по жінках бігати.
Всі знали, що Миколай повністю під контролем Любки. А тут таке. Даша крізь сміх, запитала – Любко, тобі качалку дати?
– Давай, я цим, зараз покажу, як мене обманювати, – прокричала та.
Дашка сміючись, пішла додому. На перехресті зустріла чоловіка. Вона взяла його під руку і чмокнула в щічку.
– Ти чого, сьогодні така добра? Щось натворила? Зустрічаєш, цілуєш, – здивовано запитав чоловік.
– Який ти у мене дурний. Я просто тебе люблю, – засміялась вона.
Підходячи до будинку, їх зустріла Марія
– Що так швидко? Багато наліпили?
Ведмедик тихо запитав дружину – Про що це вона?
Даша відмахнулася – Не звертай на неї уваги. Щось знову собі придумала. Сам знаєш яка вона.
Він кивнув.
А ввечері телефоном Даша розмовляла з Любою – Ти мені качалку то поверни, а то я завтра пиріг хочу спекти. Як там Колька?
Любка хихикнула – А що з ним буде? Так трохи пошарпаний, але жити буде – І вони весело зареготали.