Знайшла міцний ящик і сіла. Вона схлипнула, переконавши себе під тиском Любки, що її чоловік там. Адже казав, що однолюб і любить тільки її та дітей. У голові замиготіли картинки. Як вона виганяє Мішу з дому, діти плачуть. А він. Далі вона не додумала. Пролунав Люби голос: – Ах, ти, гад!

У будинок забігла захекана Люба. Підійшла до відра з водою, випила та плюхнулася на стілець.

– Готуєш? – спитала вона Дашу.

– Міша пельменів попросив. От і ліплю – відповіла Даша розкочуючи тісто.

Люба єхидно сказала – Ну ліпи, ліпи. Він напевно голодний прийде. Набігається на ліво, а тут  дружина йому смачного наготує. Не життя, а малина.

– З ким він там набігається? З трактором своїм, чи що? – огризнулась Даша.

Люба засміялася – З трактором? Ти Люську, трактором називаєш?

– Та кажи вже до ладу, досить загадками говорити – сіла Даша.

–  Приходжу я зараз у магазин. Хліба та цукру прикупити, в магазині порожньо. Чую у підсобці шумок. Люська сміється й голос чоловічий. Тільки я глянути хотіла в комірчину Петровича принесло. Як гаркнув, Люсько, ти де? Так я й не побачила нікого. Чорт старий, не міг на хвилин п’ять пізніше прийти.

Даша стала ліпити пельмені – А з чого ти люба, сестро, вирішила, що там мій Міша? – Поцікавилася вона.

– По кашлю дізналася. Він же цікаво покашлює.

Даша задумалася – Міша і справді кашляв своєрідно.

– Та не може бути – із сумнівом сказала вона – Щоб мій Міша та Люська? Він таких не любить.

Люба заперечила – Це може він тобі так каже, а насправді? Згадай, на святі, вона його на танець запросила? Щось огиду на його обличчі я не бачила.

–  Ось умієш ти, Любко, туману напустити. А від мене чого хочеш?

Люба зловтішно посміхнулася.

– Підемо їх на місці злочину зловимо. Поки не розбіглися, голубки. Заодно і Люсьці пояснимо, щоб до чужих чоловіків не лізла.

Даша подумала. Вона вірила чоловікові, але й Любка так переконливо говорила.

– Гаразд, пішли – зняла вона фартух.

– Ти качалку то прихопи – порадила Люба – Раптом знадобиться.

Тільки вони вийшли воріт, як до них заговорила стара сусідка Марія.

– Дівчата, ви куди? А качалка вам навіщо?

– Люба попросила допомогти пельменів наліпити -, щоб позбутися старої, пояснила Даша.

– Ой, Любко, продай хоч шматочок м’яса. Ви напевно порося закололи?

Люба здивувалася.

– Чому це? Воно ще дрібне

Марія примружилася.

– Так ти напередодні казала, що м’ясо скінчилося. З чого тоді пельмені робити збираєшся?

Любка зупинилася

– Знаєш, що, Маріє, йди додому.

І вони рушили далі.

– Прям і спитати не можна. Фіфи. – обережно сказала стара жінка.

Нарешті, вони дійшли до магазину. Любка схопилась за ручку дверей.

– Здогадалися закритися. Ну нічого, ми зачекаємо. Ти, Дашка, йди до задніх дверей, а я тут сховаюся. Як твій вийде, я закричу. Зрозуміла? – Злорадно сказала Любка. Даша приречено кивнула і пішла.

Знайшла міцний ящик і сіла. Вона схлипнула, переконавши себе під тиском Любки, що її чоловік там. Адже казав, що однолюб і любить тільки її та дітей.

У голові замиготіли картинки. Як вона виганяє Мішу з дому, діти плачуть. А він. Далі вона не додумала. Пролунав Люби голос:

– Ах, ти, гад!

Даша прибігла на крик і зареготала. Любка тягала свого Кольку за комір однією рукою. Злякана Люська, зачинилася в магазині й через скло дивилася на те, що відбувалося. А Любка репетувала – Я тобі покажу, як по жінках бігати.

Всі знали, що Миколай повністю під контролем Любки. А тут таке. Даша крізь сміх, запитала – Любко, тобі качалку дати?

– Давай, я цим, зараз покажу, як мене обманювати, – прокричала та.

Дашка сміючись, пішла додому. На перехресті зустріла чоловіка. Вона взяла його під руку і чмокнула в щічку.

– Ти чого, сьогодні така добра? Щось натворила? Зустрічаєш, цілуєш, – здивовано запитав чоловік.

– Який ти у мене дурний. Я просто тебе люблю, – засміялась вона.

Підходячи до будинку, їх зустріла Марія

– Що так швидко? Багато наліпили?

Ведмедик тихо запитав дружину – Про що це вона?

Даша відмахнулася – Не звертай на неї уваги. Щось знову собі придумала. Сам знаєш яка вона.

Він кивнув.

А ввечері телефоном Даша розмовляла з Любою – Ти мені качалку то поверни, а то я завтра пиріг хочу спекти. Як там Колька?

Любка хихикнула – А що з ним буде? Так трохи пошарпаний, але жити буде – І вони весело зареготали.