– Ну, і що вона знову тобі приготувала? Вегетаріанський супчик? Твоя дружина не розуміє, що головне у борщі, це добрий шматок м’яса. А що у вас у каструлі? Вода, капуста, та шматочок помідора!

– Мамо, не перебільшуй! Мене цілком влаштовує, як готує Олена. Тим більше м’ясо ми не їмо шматками, та і я останнім часом набрав зайві кілограми, а це шкідливо для здоров’я.

– Шкідливо для здоров’я харчуватися такою юшкою, яку готує твоя дружина!

– Мамо, скільки можна говорити про те саме. Ми ж не зазираємо у твої каструлі. Ти регулярно робиш ревізію у нашому холодильнику, навіщо ти вчора викинула цілий пакет продуктів?

– Це не продукти, а незрозуміло що!

– Нас влаштовує наша їжа, ти викидаєш майже все, що купує Олена. А це коштує грошей. Навіщо ти принесла нам три пачки пельменів, ми це не їмо.

– Я купила їх із гарною знижкою. Якщо твоя дружина не може тебе правильно годувати, хто ще подбає про тебе, крім матері?

– Мамо, я дуже втомлююся на роботі, хочу відпочити вдома, а ти щодня влаштовуєш ці спектаклі з їжею. Я вже майже не бачу дружину, вранці вона йде рано, увечері затримується, щоб не слухати твої нотації. Так більше не може продовжуватися, я змушений забрати у тебе ключі від нашої квартири.

– Ах ось як? Я стала зайвою? Ну добре, подивимося, як ви житимете.

Ірина Іванівна кинула зв’язок ключів на стіл і пішла, гучно грюкнувши дверима.

– Ні це не можливо! Я не дивуюсь, чому батько втік від неї до іншої жінки.

Максим сидів на кухні, обхопивши голову руками. Почувся звук дверей.

– Максим, що трапилося? Знову мама приходила?

Чоловік приречено розвів руками.

– Що цього разу їй не сподобалося у нашому холодильнику?

– Твій борщ. Точніше відсутність у ньому великого шматка м’яса.

– І чим усе скінчилося?

– Моїм головним болем. Натомість я відвоював ключі від квартири.

Максим кивнув на ключі, що лежали на столі.

– Це означає, що завтра я можу прийти додому?

Олена радісно заплескала в долоні.

– Яка я рада, що ми зможемо провести вечір удвох, без твоєї мами. І я дуже рада, що ти нарешті повірив мені.

– Так, варто було піти на лікарняний, і я сам переконався, що мама справді перегинає. Раніше вона йшла до мого приходу.

– Максиме, я не хотіла вставати між тобою і твоєю мамою, але Ірина Іванівна справді робить наше життя нестерпним.

– Дорога, я зрозумів, що ніколи не знав материнської любові. Мама дуже складна людина. Я пам’ятаю лише її скарги – не так одягнувся, не те їм, не так навчався в школі, як їй хотілося, через неї пішов з сім’ї батько, адже він дуже хороша людина. І дуже любив маму!

Але своїм характером вона відштовхує всіх від себе. У неї немає чоловіка, немає подруг, та й мені все важче спілкуватися з нею. Невже вона не розуміє, що довкола неї вже нікого немає?

– Не хвилюйся, любий! Можливо все налагодиться! Тим більше, що у мене для всіх чудова новина, я була у лікаря і він підтвердив мої припущення.

– Оленко, я дуже радий за нас!

– Тільки обіцяй, що твоя мама не вказуватиме нам, як виховувати дитину! Розумні поради я можу прийняти, але повний контроль над дитиною і над нами не потерплю!

– Повністю згоден! Не хочу, щоб моя дитина росла так, як ріс я! І сиділа без вечері, як і я!

Олена здивовано глянула на чоловіка. Максим засміявся.

– Діставай свій борщ, хай і без шматка м’яса. На щастя, мати не встигла його вилити!