Аріна ввечері поверталася додому, ходила з онукою Уляною до музичної школи.

Уляна займається музикою з першого класу, а сьогодні вони мали передноворічний концерт, батьки не змогли прийти, поїхала бабуся.

Було темно, Аріна йшла до автобусної зупинки, вирішила зайти до магазину. Коли перейшла по переходу на інший бік, і трохи не дійшовши до супермаркету, побачила кілька людей, що щось розглядали на землі. Підійшла ближче і побачила, лежить чоловік, поруч валяється пляшка коньяку та кілька апельсинів. Якийсь чоловік узяв коньяк і пішов, а жінка підбирала апельсини собі.

Аріні це все попало в очі, ще подумала, що людина випила, а вони користуються і забирають собі її покупку. Вона почула, як одна жінка сказала:

– Алкаш, що взяти з нього, напився, валяється, мій теж валявся, позбулася. Мені таких не шкода, і пішла своєю дорогою.

Так всі проходили повз, трохи затримавшись. Аріна викликала швидку, а їй хтось сказав:

– На кожного алкаша ще швидку викликати.

– Може бути людині погано, а ви одразу так вирішуєте, та й на снігу лежати холодно, – відповіла Аріна.

Вона вирішила дочекатися швидку допомогу, стояла біля чоловіка, оглянула його, ніби не схожий на алкаша, одягнений нормально, нахилилася, і спиртним від нього не пахне. Швидка приїхала швидко, його завантажили в машину, медики запитали:

– Ви родичка? Поїдете до лікарні?

– Ні, я зовсім стороння людина, не поїду, але запишіть мій номер телефону про всяк випадок, мало що.

Аріна приїхала додому, була передноворічна метушня, через три дні вже Новий рік. Скрізь сяяли гірлянди, місто грало і горіло новорічним оздобленням. Вона жила одна, їй п’ятдесят один рік, з чоловіком давно у розлученні, він як поїхав у відрядження років дванадцять тому, так і не повернувся. Тільки повідомив, що з ним все нормально, він одружується з іншою, подає на розлучення. Ось так без жодних пояснень вона залишилася одна, хоча вже підозрювала, що в чоловіка є інша, дуже часто й надовго їхав у відрядження.

Аріна працювала в готелі адміністратором, і тридцять першого грудня ближче до обіду їй зателефонували. Номер незнайомий, вона спочатку не хотіла відповідати, але раптом згадала, що дала свій номер медикам. Відповівши на дзвінок, почула чоловічий голос:

– Добрий день, мене звати Георгій, мені лікар сказав, що ви моя рятівниця. Я хотів би вам подякувати, як вас звати?

– Добрий, Аріна, я рада, що все обійшлося, як ви почуваєтеся?

– Зараз вже значно краще, лікар сказав, що вчасно мене до лікарні доставили, це ви врятували мені життя. Аріна, величезне вам спасибі, я тепер ваш боржник на все життя.

– Будь ласка, а ви у якій лікарні?

– У першій міській.  Чи зможу я з вами познайомитись та подякувати?

– Ну я думаю, якщо дуже захотіти, то все можливо. До побачення, я на роботі, у мене тут підійшли люди.

Вона була в роздумах:

– Напевно треба відвідати Георгія, якщо він зателефонував, значить справді хоче подякувати.

Попри те, що вже 31 грудня, вона вийшла з роботи, купила фрукти, сік, і поїхала до лікарні. Вдома все одно ніхто не чекає, Новий рік вона завжди зустрічає одна, іноді навіть засинає.

Коли Аріна увійшла до двомісної палати, дивилася на хворих, обидва чоловіки були у віці, вона розгубилася, але раптом один спитав:

– Ви, мабуть, Аріна?

– Так.

– А я, Георгію. Я лежу і все думаю, побачу вас чи ні? Все-таки бажання під Новий рік виконуються. Я дуже радий, сідайте, ось стілець.

Георгій напівлежачи, дивився на Аріну:

– Вибачте, але лікар поки що не дозволяє вставати.

Перед Аріною був немолодий чоловік, трохи сивуватий, та ще борода, мабуть, поки що в лікарні, не до гоління. Коротка стрижка, неголена щетина його зовсім не псує. Очі карі, випромінюють тепло і якісь вогники стрибають у них.

– Я дуже радий побачити свою рятівницю, ви тепер мій янгол-охоронець. Спасибі вам. Як добре, що ви не пройшли повз.

Дивно, але Аріна відчувала себе поруч із Георгієм спокійно і впевнено, анітрохи не бентежачись. Увійшов лікар, і сказав, що Аріна вчасно викликала швидку, інакше він не ручається, що було б з його пацієнтом. А її номер телефону він дав Георгію, бо той наполегливо і переконливо просив його, не зміг відмовити колезі.

Довго вони розмовляли, виявилось, що Георгій не місцевий, приїхав у відрядження до них на симпозіум медиків, який проходив у них у місті. Він пам’ятає, що купив у супермаркеті пляшку гарного коньяку, апельсини, і прямував до готелю, там на стоянці стоїть його машина.

Мав би вранці повертатися додому в сусіднє місто, десь надвечір був би вже вдома. Але ось не доля, далі він не пам’ятає, що трапилося, тільки в лікарні прийшов до тями.

Георгій лікар-хірург, був одружений, після закінчення інституту одружився, народилася донька, вона зараз теж лікарка. З дружиною жили добре, шлюб вдалий, він ніколи не припускав, що з дружиною станеться лихо, довго хворіла, він її підтримував, як міг, але на жаль. Дружина пішла з життя чотири роки тому, тяжко переживав, допомогли пережити донька та онук. Зараз Георгію п’ятдесят три, він багато часу віддає роботі, намагається роботою заповнити порожнечу, вільний час, колеги знають це і дехто користується, просять підмінити, а він радий допомогти, абстрагуватися. Донька із сім’єю живуть окремо, а він за містом у своєму будинку.

Все це Аріна дізналася від Георгія, йому хотілося поговорити, вилити душу, а вона виявилася добрим слухачем. Його мова лилася тихо, спокійно, і Аріні теж було напрочуд тепло і спокійно. Потім вона схаменулась:

– Ой, я поїду, за кілька годин Новий рік, хоч трохи накрию на стіл.

Георгій сумно дивився на Аріну:

– Я сподіваюся, що ми ще зустрінемося, на цьому новорічна казка не скінчиться?

– Так, мабуть, я навідаю вас ще після свят.

– Спасибі, чекатиму з нетерпінням. А можна я вам зателефоную?

– Можна, дзвоніть.

Аріна додому летіла на крилах, щось таке радісне у ній з’явилося, вона ще не розуміла. Але вдома раптом упіймала себе на думці, що Георгій не виходить з її голови, що цей чоловік зачепив її чимось. Своїм спокоєм, інтелігентністю, впевненістю.

Як тільки пройшла дванадцята година, зателефонував Георгій і привітав із Новим роком, Аріна зраділа, у глибині душі вона чекала на цей дзвінок. Вирішила, що через два дні знову відвідає його.

Яке за два дні? Першого січня після обіду вона вже їхала до лікарні з новорічними гостинцями. Георгій весь світився, дивлячись на Аріну, він дуже чекав її, навіть скучив за ніч і півдня. Напередодні ввечері, коли Аріна пішла, він сказав своєму сусідові по палаті:

– Миколо, це кохання з першого погляду, в яке я ніколи не вірив. Щось зі мною коїться неймовірне. Я думаю, що завдяки цьому почуттю, тут довго не затримаюся, кохання, воно лікує.

Микола тільки посміювався з нього:

– Так, я бачив, як ти дивився на неї, до речі, і вона з тебе не зводила захоплених очей. Тож сподівайся, буде у вас взаємність. У мене око наметане в цій справі, вже три рази одружений.

Георгій розповідав Арін різні історії, вона теж поділилася з ним своїм життям, долею. Знову просиділа години чотири, і навіть не помітила, як пролетів час. Цілий тиждень вона щодня відвідувала Георгія. Настав день виписки, вона викликала таксі, і вони разом поїхали за машиною, що стояла на стоянці біля готелю, де працювала Аріна. Залагодивши всі справи, вони поїхали до Аріни додому.

Заїхали дорогою до супермаркету, купили шампанське та ще багато чого. Накрили стіл, і зустріли свій Новий рік, і нічого, що вже дев’ятого січня. Для них це перший спільний, щасливий Новий рік, і тепер вони зустрічатимуть його цього дня.

Аріна та Георгій живуть у нього в заміському будинку. З приходом весни вона розвинула бурхливу діяльність з облагородження двору, Георгій запустив все, весь був у роботі. А зараз він летить швидше додому, на нього там чекає і зустрічає Аріна, його улюблена господиня будинку.