Катя та Діма були одружені вже п’ятнадцять років. За цей час вони народили двох дітей, купили квартиру та жили цілком спокійним життям. Тільки ось вони йшли до цього спотикаючись об побутові проблеми.

Коли Катя та Діма одружилися, вони вже непогано стояли на ногах і заробили на декретну відпустку Каті зі старшою донькою. Тільки от із донькою виявилося складно. У Валі з животом проблеми були й спала вона погано. Катя ходила як зомбі, тільки її мама і рятувала, приїжджала з іншого району, щоби дочка хоча б трохи відпочивала. А ось мама Діми не допомагала, хоч і жила всього за дві зупинки від Каті та Діми. У неї завжди були свої справи й невістці вона завжди говорила, що для неї вона чужа та допомагати чужим людям вона не зобов’язана.

До двох років Варі все вгамувалося і всі зітхнули з полегшенням. Катя вийшла на роботу, але незабаром знову завагітніла. Мама Каті категорично заявила, що їй потрібно переїхати ближче до дітей, адже вона старіє, а їздити по півтори години в один бік вже важко.

Мама Діми до появу другого онука сприйняла спокійно. “Ваші діти та ваші проблеми.” Вона як бачила внучку разів п’ять на рік, на якихось сімейних святах, так і з онуком Іваном бачилася тільки у свята. Запросили у гості? Ну можна принести якусь іграшку. Навіть на руки не брала.

Ось і росли Валя та Іван під наглядом бабусі Маші, а ось бабусю Антоніну бачили іноді, хоча знали, що вона теж мешкає поруч. Саме Антоніну. Жінка вимагала, щоб її звали саме так.

Валя та Іван до школи пішли. Бабуся Маша з задоволенням їх звідти забирала. До школи їх відводили батьки по черзі, а ось бабуся Маша забирала їх. Спочатку Івана, бо він закінчував раніше, а потім з Іваном вони йшли за Валею. Робили разом уроки, а потім йшли гуляти.

Тільки одного разу мама Каті потрапила до лікарні. Інсульт. Катя звільнилася з редакції, щоб доглядати матір. Безстрокову відпустку їй не дали, а такі хвороби за один день не минають. Дуже просила Катя свекруху забирати онуків зі школи. Івана на групу продовженого дня записали, а Валя вже в п’ятий клас ходила. Але у бабусі Антоніни справи інші були. Катя тільки й чула: “Це твої діти, ось і сама вирішуй. Няньку найми, якщо самі ніколи”. Врятувала мама подруги Вероніки, вона забирала дітей зі школи та забирала додому.

А потім довелося взяти маму до себе додому, діти навіть слова не сказали, коли Валі та Івану довелося поселитись в одну кімнату, бо другу дитячу кімнату бабусі віддали. Катя видихнула. Нехай мама й хвора, але вона вдома. І дітей зі школи забере і в магазин збігає, поки діти за бабусею доглядають і вечерю спокійно чоловікові приготує.

Катя намагалася не обтяжувати чоловіка маминою хворобою, але як інакше. Мама стільки зробила для неї та дітей. За рік бабусю Машу поставили на ноги, і вона вже могла ходити, з паличкою, але сама. І щойно лікарі дали добро, старенька повернулася до своєї квартири. А ось з виходом на колишню роботу Каті не вдалося. Місце давно зайняте, шукати іншу потрібну посаду складно. Тож Катя зважилася на зміну професії. Катя почала працювати з дому. У грошах менше, але діти, будинок, мама під наглядом.

І жили б вони далі спокійно, доки не сталася неприємність у бабусі Антоніни. На своїх пенсіонерських танцях впала та зламала ногу. Поставили гіпс.

Після виписки Діма привіз матір до її квартири.

-Дімо, куди ти мене привіз?

-Додому.

-А хто за мною дивитися буде? Мені ж нічого не можна робити.

-Сьогодні я в тебе переночую, а завтра вранці прийде доглядальниця. Я після роботи заїжджатиму.

-Дімо, навіщо платити незрозумілій жінці, якщо Катя вдома сидить.

-Катя вдома не сидить, а займається дітьми та працює.

-Їй що складно займатися мною? На свою матір вона знайшла час, а на мене ні?

-Знаєш мам, колись ти говорила Каті, що не зобов’язана допомагати чужій людині, навіть зі своїми онуками. Ось і Катя теж вважає, що не зобов’язана допомагати чужій людині.

-Але я ж твоя мати! – обурилася Антоніна.

-Так, саме тому я допомагаю тобі у міру своїх сил, бо ти мені не чужа. Виходь, тебе ще нагору підіймати. – Дмитро вийшов із машини.

Дмитро допоміг матері підняти у квартиру, вклав на ліжко. Сам пішов стелити собі постіль у колишній кімнаті, яку мама давно переобладнала під вітальню. Дружина взяла додаткову роботу, щоб вони могли оплачувати доглядальницю, але сидіти зі свекрухою відмовилася. Чужа людина, а своя родина ближча.

Тільки ось бабуся Антоніна так і не зрозуміла, чому невістка не стала допомагати, вона ж не чужа людина.