Тетяна з тривогою сідала в літаку. Авіаперельоти не були для неї звичайною справою, лише вдруге в житті довелося летіти кудись. Відрядження до Одеси з Києва теж починалося не спокійно, телефоном клієнт уточнював питання за договором, а у месенджер сипалися впереміш анекдоти від подруги Наталії та настанови з приводу відрядження від начальника. Аеропорт вразив Тетяну своїми розмірами. «Це ж ціле місто!» – подумала вона.

І ось місце біля вікна, багаж прибудований на багажну полицю, начебто все спокійно. Але не тут було. Поруч із Тетяною в крісло плюхнувся товстун і весело підморгнув: «Ну що, красуне, полетіли?». Таня скептично на нього подивилася і згадала раптом, як Наталія їй недавно ворожила і передбачила швидке доленосне знайомство в дорозі: «Ось, чекає на тебе чоловік чорнявий». «Взаємне кохання, дім і діти» – пояснила вона.

Літак набрав висоту, а Тетяна крадькома подивилася на товстуна. Так, чорнявий, не старий ще. Але щоби він? Ох, не про такого нареченого їй мріялося. Але після 35-ти вибір не той уже, що у юних двадцять років. Тетяна і товстун, який представився Антоном, завели ввічливу світську бесіду. Симпатії до нього в Тані не додалося, особливо після того, як Антон став потихеньку прикладатися до невеликої пляшки віскі. “Літати боюся” – виправдовувався він. І що більше пив, то гучнішим і настирливішим він ставав. Тетяна вирішила вийти в туалет і трохи відірватися. Але не тут було, Антон не побажав її пропускати й почав розпускати руки.

Одна зі стюардес співчутливо подивилася на Таню та допомогла їй вийти з місця. «Візьміть ваші речі, я вас у бізнес-клас пересаджу, там є одне містечко» – шепнула вона – «А в економі немає вільних місць зовсім». Таня пішла за стюардесою, поки її колега відволікала і заспокоювала Антона. Ще жодного разу вона не потрапляла до бізнес-класу. Великі крісла здалися їй просто розкішними, але вона була б рада чому завгодно, аби більше не зустрічатися з Антоном. Новим сусідом по кріслі виявився хлопець років 30-ти, худенький і лисий. Але наскільки приємніше було з ним спілкуватися!

Вже за пів години Тетяна відчула себе з Володею, як зі старим знайомим. Розповів він і про складну ситуацію у своєму житті, про тривале лікування та хімієтерапія, і ось про довгоочікуване повернення додому в Одесу до батьків. “Як же легко і приємно з ним поруч” – подумала Тетяна, а вголос запитала: “А який у тебе колір волосся?” Володя усміхнувся і показав на смартфоні свою фотографію до лікування, на Тетяну з фото дивився молодий симпатичний брюнет.

“Ось моя доля”- подумала Таня та посміхнулась.