Оксана не знала, як Іван відреагує на цю новину. Сама вона була дуже щаслива – їй запропонували очолити нову філію в іншому місті, і це був просто чудово для її кар’єри. Але це означало, що на найближчі пару років їй доведеться забути про все інше, і особливо про дитину, яку так просив у неї Іван.

Вони жили разом вже три роки й збиралися побратися. Але Оксана все відкладала цей момент, бо умовою Івана було, що одразу після весілля вони мають народити дитину. І ніби вже вирішили, що цього літа, а тепер…

– Ні, ти скажи мені, – кричав він. – Що тобі дорожче – кар’єра чи сім’я?

– Це лише на пару років! У мене зарплата буде вдвічі вищою, я якраз зможу потім спокійно піти у декрет. А тобі взагалі все одно, звідки працювати, все ж так ідеально складається!

Але Іван був непохитний.

– Вибирай, – сказав він. – Або ми одружуємося влітку і протягом року народжуємо дитину, або розлучаємося.

Оксана терпіти не могла ультиматумів, тому зібрала валізу та поїхала. Не можна сказати, що дуже холоднокровно – насправді ридала цілий місяць у подушку, вела нескінченне листування з Іваном, іноді вони майже мирилися, але в результаті знову сварилися. До травня вони розлучилися остаточно.

Нові обов’язки забирали майже весь вільний час, тож сумувати їй було ніколи. Але в неділю вона не любила – якщо суботу можна було присвятити прибиранню, то в неділю вона не знала, чим зайнятися, тому тинялася містом, знайомилася з його парками та пам’ятками, благо, що погода гарна.

Того дня вона йшла через знайомий їй парк і почула музику. Це не було схоже на вуличних музикантів, і вона звернула, щоб подивитися.

Кілька пар весело кружляли в танці на невеликому просторі, наче на своєрідній сцені, а сама музика лунала зі колонок, що стояли на землі. Оксані сподобалися і музика, і цей заводний танець, тому вона зупинилася у натовпі з іншими роззявами.

– Ідемо танцювати? – Якийсь хлопець підійшов до неї й абсолютно безпардонно схопив її за руку.

– Я не вмію, – зніяковіла Оксана.

– Та гаразд, я покажу!

Він потягнув її в центр і закружляв її в цьому незрозумілому танці. Оксані раптом стало весело та легко – вона ніколи не робила нічого подібного.

Хлопця звали Діма. Він наполіг, щоб Оксана прийшла до них на заняття – засунув їй у руки візитку і сказав, що чекатиме на неї.

Оксана сумнівалася, але зрештою прийшла – їй здалося, що це буде цікавим досвідом. Ну і якщо бути дуже чесною, їй хотілося ще раз його зустріти.

Їхній роман розвивався так швидко, що Оксана навіть помітити не встигла, як переїхала жити до Діми. Він виявився простим і легким у спілкуванні, крім танців любив кіно та тварин, працював ветеринаром в одній із приватних клінік. Він мав невелику, але затишну квартиру в центрі міста, зовсім недалеко від її офісу.

Не встигла вона переїхати до нього, як у неї сталася затримка. Вона сильно перелякалась, та й Діма теж. По-перше, вони тільки почали зустрічатися, а по-друге, у неї була робота, яка зовсім не передбачала декрету.

Коли нічого не підтвердилося, Діма полегшено видихнув.

– Я так злякався! – зізнався він.

– І я, – зраділа Оксана. – А мій колишній вимагав від мене дитину, уявляєш? Ми через це й розлучилися.

– Здається, ми знайшли одне одного, – усміхнувся Діма. – Я дитину не хочу.

Все літо вони ходили в кіно, танцювали, їздили на пляж – Оксана ніколи не була така щаслива. На роботі у неї все виходило, щоправда, доводилося затримуватися, але Діма, на відміну від колишнього, не пред’являв їй претензії через це.

Восени пляж змінили на вечірні посиденьки вдома і навіть завели собаку – Діма давно про це мріяв, але не був певен, що один упорається з такою відповідальністю.

А в середині осені в Оксани знову сталася затримка. Цього разу вона нічого не сказала Дімі, щоб даремно його не хвилювати, але за кілька днів тест показав дві смужки.

Дивне почуття охопило Оксану. Вона ніколи не хотіла дитину, вважала, що ще зарано для цього, хотіла спочатку зробити кар’єру, але зараз… Усвідомлення того, що в ній зароджується нове життя, якось дивно на неї вплинуло – вона весь час плакала і боялася сказати про це Дімі. Боялася зізнатися йому, що хоче залишити цю дитину.

Після роботи вона не пішла додому, а вирушила бродити вулицями, як у ті часи, коли ще не була знайома з Дімою. Він кілька разів телефонував їй, але Оксана не брала слухавку, а потім зовсім відключила телефон. На вулиці йшов дощ, було холодно і вогке, а в неї навіть парасольки з собою не було. Але вона йшла і йшла, не знаючи, що робити.

Додому вона повернулася під ніч.

– Де ти була? – Накинувся на неї Діма. – Я ледь не збожеволів!

Оксана сіла в коридорі, промокла і розбита, розплакалася і сказала:

– Я вагітна.

Діма довго дивився на неї й мовчав, і вона наперед знала, що він зараз скаже.

– Я знаю, що ми цього не планували, – сказав він обережно. – Але, може, все не так вже й погано? Ми ж впоралися з собакою, не думаю, що дитина це складніше.

Оксана розплакалася ще дужче і кинулася до Діми в обійми.

І з того часу все було добре. Звичайно, довелося вислухати догану від начальства, але це нічого. Набагато складніше було витримати погляд Івана, якого вона випадково зустріла, приїхавши за місяць до пологів відвідати батьків.