– Ну і що? – тихо сказала Оксана. – Так, я росла в поганій сім’ї! Я ж не винна у цьому, батьків не вибирають. Я спілкувалася з такими ж дворовими хлопцями та дівчатами як сама, а в таких компаніях немає рамок пристойності. Так, десь у мене була бурхлива юність, не заперечую. Але ж я вибилася в люди, всі шкідливі звички кинула, змінилась, до минулого не повертаюся

Оксана була студенткою музичного училища – струнка дівчина зі скрипкою. На початку 2000 років дівчата ще не спотворювали себе великими губами та віями, але майже всі яскраво фарбувалися, а Оксана ні. Вона швидше нагадувала гімназистку 19-го століття: тоненька шия, русява коса, правильна постава. Класична краса звичайної дівчини.

Зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася на дорозі: Олексій пригальмував на своїй машині – колишнє авто батька. Він був не те щоб мажор, але достаток у сім’ї був добрий, завдяки тому, що мати та батько мали свій прибутковий бізнес, хоч і невеликий. Оксана спізнювалася на заняття, і щоб встигнути, вона відчайдушно махала рукою машинам, що проїжджали.

– Далеко їхати? – Запитав Олексій.

– Та ні, до училища, але катастрофічно запізнююся! – мало не в сльозах відповіла Оксана.

– Ну сідай, нам майже по дорозі!

Їхали, говорили про погоду – про листопадовий сніг з дощем. Біля училища Оксана дістала з сумочки гаманець і нерішуче в ньому покопалася.

– Скільки я вам винна?

– Одне побачення, – усміхнувся Олексій. – Куди підійти для зустрічі?

Оксана збентежилася, довго сумнівалася – чи погоджуватися їй на побачення, але оскільки водій гроші не взяв, то можна було і погодитися – але тільки на прогулянку містом, не більше. Походили, погуляли, потім було запрошення на концерт рок-групи, кілька разів кафе, і ніби стосунки перешили в більш ніж романтичні. Олексій на початку весни запросив Оксану до себе додому – познайомити з батьками. Зовні дівчина дуже сподобалася їм – гарна, скромна, непомітно, але добре одягнена.

– Оксано, розкажи нам, хто в тебе батьки, звідки ти свої плани на майбутнє, – попросила мама хлопця.

– Я з села, п’ять годин поїздом звідси, мама у нас, у трьох дітей, одна, тато покинув, я середня дочка, а ще є старша сестра та молодший брат. Я в музичну школу ходила, ось приїхала до вашого міста до училища вступати, цього року закінчую. У мене тут тітка живе, але в неї характер важкий, тому я живу з дівчатками, в гуртожиток. А так більше розповісти нема чого, звичайна сім’я, звичайне життя.

– Олексій мені сказав, що ви розписатись збираєтеся, я його навіть підтримую! – Сказала мама хлопця. – Треба б подумати про весілля, рідню запросити.

О це так новина. Олексій навіть не робив їй пропозицію, а мама їй про весілля. Вона подивилася на хлопця, той дивився на неї, посміхався і кивав. Але тільки на рахунок рідні Оксана сказала:

– Не треба на весілля моїх рідних кликати – тітка з характером, у сестри немовля, а мама не любить нікуди їздити. Можна просто розписатися, та й добре.

Але скромне весілля все ж таки було, мама навіть небагато грошей надіслала. Вся річ у тому, що брат в Оксани – важкий підліток, його було навіть соромно везти у гості, він був некерований. Мат-перемат та всі погані звички. Розписалися у червні, а у липні треба було на тиждень з’їздити додому – маму лікар відправив до лікарні, за братом треба було б доглянути. Оксана поїхала, а Олексій залишився працювати. За день до повернення Оксани її коханий зробив сюрприз – приїхав у селище і прийшов до неї додому! Ех, даремно це він зробив, Оксані було соромно за сім’ї, за обшарпані стіни та старі меблі. Але він поставився до всього цього лояльно і навіть порозумівся з братом.

Наступного дня вони виїжджали. Коли вийшли з під’їзду, Оксана раптом згадала про якусь гарну кофтинку, яку вона купила і забула вдома.

– Олексій, почекай мене тут із сумками хвилин десять, мені ще її знайти треба!

– Та купимо ми тобі іншу кофтинку, повертатися – погана прикмета.

– Я в прикмети не вірю, вона дуже гарна, я зараз повернуся.

На лавці сиділи дві бабусі й уважно спостерігали за парочкою. Оксана втекла в під’їзд, а Олексій сів на краю лавки.

– Ти що – Оксани будеш? – Запитала одна бабуся у Льоші.

– Ну, скажімо, – посміхнувся Олексій.

– Ой, ну ти змію собі пригрів, – сказала старенька. – Якщо надумаєш одружитись, то тримай Оксанку в руках. Вона гуляє. В 16 почала! З усіма хлопцями тягалася, у під’їздах лаялася.

– Зін, ну може не треба це йому знати? – сказала друга старенька. – Йому нецікаво.

– Ну як так, видно, що хлопець міський, порядний, – відповіла Зіна. – Нехай знає про минуле Оксанки, хто йому потім скаже? Так ось, вся родина у них погана. Мама була запійна, добре хоч зараз зупинилася. Перша донька не краща, незрозуміло від кого народила, Оксанку в поганому стані хлопці додому тягали й з нею там залишалися. Безсоромні вони. Тому мати Оксанки в інше місто її вчитися відправила до тітки, щоб тут не блудила.

З під’їзду вискочила Оксана та замахала пакетом – мовляв, знайшла. Їхали до вокзалу мовчки, Олексій постійно дивився в автобусне вікно, а Оксана не розуміла, що з ним відбувається.

– Та вже, зовнішність оманлива! – сказав Олексій, коли вони вийшли з автобуса. – Виглядала як порядна дівчина зі скрипочкою насправді – остання блудниця.

Лише Олексій вимовив не «блудниця», а висловився нецензурним словом.

– Ти що? Та що відбувається? Тобі що щось наговорили? Так баба Зіна відома пліткарка!

– Але говорила вона дуже переконливо, – відповів хлопець і розповів Оксані те, що розповіла йому баба Зіна. Оксана мовчки вислухала його.

– Ну і що? – тихо сказала вона. – Так, я росла в поганій сім’ї! Я ж не винна у цьому, батьків не вибирають. Я спілкувалася з такими ж дворовими хлопцями та дівчатами як сама, а в таких компаніях немає рамок пристойності. Так, десь у мене була бурхлива юність, не заперечую. Але ж я вибилася в люди, всі шкідливі звички кинула, змінилась, до минулого не повертаюся! Ти ж знав, що мене не заміж дівчинкою береш!

– Але я не знав, що ти насправді така. Фу! Навіть гидко з тобою говорити! Відійди на крок від мене! Мені в себе треба отямитися від цього.

Потяг підійшов до перону, провідниця запросила на посадку.

– Ну! Ти їдеш? – роздратовано спитав Олексій.

– Ні! – твердо відповіла Оксана та відступила від поїзда. – Я навіть згодна на розлучення, якщо така справа. Ти мене все життя минулим дорікатимеш, не треба мені цього. Прощай Олексій!

Олексій байдуже глянув на дружину і зник у вагоні. Оксана поїхала наступним потягом, розлучилася, а через рік вийшла заміж за чоловіка, якому було все одно на її минуле. У неї звичайна сім’я та двоє дітей. Одного разу, з цікавості, вона знайшла Олексія в одній соцмережі – судячи з усього, у нього теж звичайна сім’я з дітьми. Але він для неї теж у минулому.