З садка брат забирав Оленку рідко. Ще б пак, він уже навчався в «університеті», а вона ходила лише в середню групу дитячого садка. Але Оленка щоразу чекала, що прийде саме він. Старший брат. І тоді вона встане з-за столу, прибере в коробку олівці й гордо скаже:

– За мною брат прийшов!

Адже брат це вам не мама, чи тато, чи бабуся. Це брат!

Ось тільки брат приходив рідко. Мав сесію в університеті. Що це таке, Оленка розуміла невиразно. Вона тільки знала, що після садка піде до школи, а потім, як брат,  стане  студенткою, а потім піде, як мама та тато заробляти гроші.

Але це все буде потім, а зараз вона притискалася носом до скла і намагалася побачити, хто там йде засніженою стежкою.

Оленка задивилася і проґавила, як Ігор тихенько підійшов до неї й вчепився зубами в руку. Олена закричала, вихователь Ганна Дмитрівна схопила Ігоря, відтягуючи від Олени. Але Ігор міцно тримав жертву зубами.

Нарешті Ганна Дмитрівна відтягла Ігоря. Скільки разів вона скаржилася і батькові, і мамі, що хлопчик кусається. Що вся група покусана, що діти його бояться. Але все безглуздо.

Впоратися з Ігорем у батьків не виходило. Тато хлопчика лише важко зітхав, а ось мама починала його боронити. Вона з жаром доводила, що її Ігор добрий, а те, що він кусається, це минеться. Ось підросте хлопчик і перестане. Ось тільки час минав, а Ігор продовжував кусався. А останнім часом він почав кусати хлопців під час тихої години. І довелося Ганні Дмитрівні укладати його не в спальні з усіма, а в ігровій кімнаті, що було заборонено. А куди подітися?

Ганна Дмитрівна посадила Ігоря на лаву окремо від усіх. Намочила бинт і приклала Олені до укушеної руки. Тільки на початку тижня вихователька вислухала купу скарг від батьків через Ігоря. А що вона могла вдіяти? Що? Вона і так садить хлопчика окремо від усіх, але ж не може вона при 20 дітях стежити тільки за одним ним.

Раптом Олена встала зі стільчика, віддала виховательці мокрий бинт і, голосно сказавши, – За мною прийшов брат! – пішла до роздягальні, де вже стояв Андрій, її старший брат.

Ганна Дмитрівна видихнула. От прийшла б за Оленою мама і проблем за укушену руку не уникнути, а старший брат, швидше за все, не зверне уваги.

Звернув. Андрій одразу побачив дві доріжки від сліз на щоках молодшої сестри, а короткі рукави сукні не приховали й слідів від укусів. Та старі та нові, отримані сестрою певно щойно.

– Хто тебе вкусив? – Запитав Андрій.

Олена зам’ялася. Жалітися недобре, Андрій сам скільки разів їй про це говорив. Вона опустила очі й мовчала, а потім почала швидко знімати шкарпетки й одягати колготки, намагаючись по-своєму, по-дитячому перевести розмову на іншу тему. Але брат не відставав.

– Знаєш, Олено, скаржитися погано. Але й спускати образу теж не можна. Коли хтось не отримує покарання за свої вчинки, він починає вважати, що йому все можна, що ніхто не покарає. І може робити все, що хоче. Ти хочеш, щоб тебе й далі продовжували кусати? А твою подружку Машу?

– Ні, – пролепетала Олена.

– Хто тебе вкусив?

– Ігоря, – і дівчинка вказала, на хлопчика, що сидів на сусідній лавці, за яким щойно прийшов тато.

– Він?

Андрій вказав на Ігоря.

– Так.

У роздягальні вже зібралося десяток хлопців, за якими прийшли батьки.

Андрій взяв Ігоря і поставив ногами на лавку.

– Кого ще кусав Ігор? – спитав Андрій.

– Мене.

– Мене.

Хлопці тягли вгору покусані руки.

– І мене.

– Так все зрозуміло. Усі встали у чергу. А тепер по разу кусаємо Ігоря.

Батько Ігоря тим часом тільки прийшовши просто відійшов убік. Він встав так, щоб Ігор його не бачив, і просити захисту йому не було в кого. Чому він так зробив? Напевно, тому, що розумів – розв’язувати питання з укусами сина треба кардинально.

Андрій міцно тримав руку хлопчика. А діти підходили та кусали. Хтось ледь-ледь, а хтось щосили. Ігор мовчав і дивився, як на руці його залишаються сліди зубів від укусів. Ось останній з хлопців вкусив його за руку.

Але Андрій не відпустив Ігоря.

– Тобі подобається, як тебе кусали?

– Ні.

Голос Ігоря тремтів.

– Тоді домовмось. Якщо я ще раз побачу сліди від твоїх зубів на чиїсь руці, то я знову зберу всіх, і тебе всі вкусять. І тобі теж буде боляче. Ти мене зрозумів?

– Так.

Андрій зняв хлопця з лави.

– А зараз той, хто найперший одягнеться, отримає цукерку!

Хлопці заметушилися, побігли одягатися. Олена намагалася одягнутися дуже швидко, але цукерку заробив Славко. Олена трохи засмутилася, але Андрій сказав їй (по секрету!), що у нього дві цукерки й одну він, звичайно, дасть їй.

Наступного разу Андрій прийшов за сестрою лише за тиждень. У роздягальні було порожньо. І лише Ігоря забирав його батько. Хлопчик одягнувся і вийшов. А чоловік підійшов до Андрія і простяг руку.