Савелій зайшов додому в роздумах. Його дружина Наталка вже давно не їздить із ним до його батьків. Вона взагалі нічого не хоче знати про його родину. Вони так часто сварилися через його родичів, що він уже не хоче обговорювати це питання.

-Ну як? – Наталка вийшла зі спальні. Молодший син Ігор міцно спав у мами на руках.

Савелій подивився на дружину та молодшого сина і посміхнувся. Як вона все встигає. У них же троє пацанів.

-Напевно, я більше туди не поїду. Не раді мені з порожніми руками.

-А хліба хоч додому купив? – Наталка пішла на кухню, де клацнула чайник.

-Купив. Як ти любиш. – Він зняв рюкзак та дістав хліб.

-Зараз Ігоря в ліжечко покладу і розкажеш. – Наталка пішла до кімнати.

А що розповідати жінці? Зізнатися що вона мала рацію. Так. Права. Савелій підійшов до шафки, де лежав чай. Він насипав у чашку цукор, налив заварку і сів за стіл, чекаючи окропу.

Коли він здійснив поворот не туди?

Їх у батьків було троє. Старший Семен, потім через рік Олена та ще через рік Савелій. Сім’я була простою. Жили скромно у трикімнатній квартирі, яку встигли отримати батьки. Савелій за Семеном одяг доношував, Олені речі діставались від сестри батька. Семен з Оленою особливо ніколи ні до чого не прагнули, а Савелій ненавидів старий одяг брата, бо той носив не акуратно.

Після училища Семен в армію пішов, а Олена закінчила одинадцять класів та народила старшого сина. Савелій же закінчив одинадцять класів і вступив до інституту, який мало не покинув через місяць. Батьки були зайняті недолугою дочкою і на молодшого сина грошей зовсім не лишалося. А його стипендії на проїзд із їхнього містечка до столиці не вистачало. Тоді врятував декан, допоміг місце в гуртожитку вибити, а заразом прилаштував його на кафедру, адже після переїзду Савелія в гуртожиток перестали давати йому грошей навіть на їжу.

Закінчивши інститут Савелій хотів повернутись додому, але там місця йому не було. В одній кімнаті Олена вже з двома дітьми, а в іншій Семен співмешканку привів. Так і залишився Савелій у Києві. Добре хоч із роботою пощастило. Його після практики запросили працювати. Орендував дешеву кімнату і почав працювати.

До батьків їздив кілька разів на місяць. Спочатку якихось гостинців возив племінникам, потім пішло поїхало й ось він уже сумками тягав продукти, ліки батькам, речі племінникам. Але при цьому намагався накопичити гроші хоча б на свій кут. Нехай кімнату, але свою.

З Наталкою він познайомився, коли купував ту саму кімнату. Наталя її продавала. Дісталося від якогось родича. Їй вона ні до чого. Її батьки грошей додавали, щоб вона купила квартиру. Поки  оформляли угоду, дізналися одне одного ближче.

Після знайомства з Наталкою справи у Савелія пішли вгору. І на роботі підвищення, почав отримувати більше грошей. Коли розписались, почали жити у квартирі Наталки. Однокімнатна, але їм удвох добре.

Наталка спочатку разом із чоловіком їздила до його батьків, але потім почала відмовлятися.

-Пробач милий, але не можу я дивитися як вони з тебе гроші тягнуть. Твій брат рік уже не працює, а ти його дружину та дитину годуєш. Твоя сестра третю чекає не зрозуміло від когось.

– Ти не розумієш, це моя сім’я. Я повинен їм допомагати у скрутну хвилину. Коли мені потрібна допомога, вони мені допоможуть.

-Не допоможуть. Ти їм потрібен, поки ти їх усіх годуєш.

-Не говори дурниць, ми сім’я.

Коли Наталка завагітніла, то постало питання з житлом. Дістали накопичення і взяли трикімнатну квартиру в іпотеку. Вирішили одразу серйозно розширюватися, бо хотіли двох дітей. Кімната Савелія здавалася. Копійки, але все ж менше за іпотеку з гаманця платити. Жили далі в однокімнатній квартирі, бо їхня квартира ще не добудована, а потім ремонт і все інше.

Тільки в них замість однієї дитини одразу двійнята. Усі декретні Наталії спустили на іпотеку, щоб потім менше платити, благо Савелія знову підвищили.

Тільки от до батьків Савелій не припиняв їздити та возити сумки з продуктами.

-Ну не правильно це. Твої батьки навіть онукам жодної іграшки не подарували. А ти їм все возиш і возиш.

-Наталко, ну як ти не розумієш, батькам потрібна допомога. Я ж їхній син. Ми ж не бідуємо, не останній шматок хліба доїдаємо. – заспокоював сам себе Савелій. Та й не міг він інакше. Коли він приїжджав, племінники починали питати, що привіз. Мама писала список ліків до наступного приїзду.

Ось і квартира добудувалась. Тільки в’їжджати у голі стіни не хотілося. Коли нарешті закінчили ремонт, виявилося, що Наталя вагітна. Вона навіть на роботу до пуття вийти не встигла.

-Сав, ну ти зрозумій, ми не можемо собі дозволити утримувати твою рідню. У нас тепер троє дітей і я невідомо, коли на роботу вийду.

-Як ти не розумієш, я допомагаю їм зараз, а вони допоможуть мені, коли допомога потрібна буде.

-Знаєш що, якщо ти так у них впевнений, то наступного разу коли поїдеш, прийди з порожніми руками й попроси грошей у борг, іпотеку закрити. І якщо я не маю рації, то я більше ні слова не скажу.

Засмучувати дружину Савелій не мав бажання, але довести, що вона не права дуже хотів. Коли він поїхав до батьків, то нічого не купив, тільки батькам ліки та племінникам по шоколадці.

-Вибач мамо, все що зміг. – Савелій виклав на стіл все, що привіз.

-У сенсі що зміг? Я ж просила Ігорю новий телефон. – сестра стала в позу. – У мене грошей на нього немає, а хлопцеві нормальний телефон потрібний.

-А де моя улюблена ковбаса? – Брат теж виявився незадоволений.

-Вибачте, у нас грошей немає. На роботі складнощі. Премії врізали. – Савелій не хотів вірити словам рідних.

-Якщо грошей немає, то не треба було третю дитину народжувати. – Мати невдоволено перебирала ліки. – І чому ти мені купив не всі пігулки, що я замовляла?

-Мам, я минулого разу тобі купив великі пачки, їх мало більше ніж на місяць вистачити.

-Ха, то вона їх Петрівні продає зі знижкою. – посміхнувся брат. – Ось їй і не вистачає.

-Що? Ти продаєш пігулки, які я тобі купую?

-Дурниці які. – Мати глянула на старшого сина. – Сама все п’ю. Тобі рецепти від лікаря показати? – Жінка швидко згребла ліки.

-Я хотів грошей попросити. Нам треба терміново закрити іпотеку.

-Не можете собі дозволити, не треба було купувати. – сестра з незадоволеним виглядом покинула кухню.

-Наступний раз щоб ковбаси привіз. – Брат теж пішов із кухні.

-Мам, Мені терміново потрібно. — Савелій сподівався на матір, що вона не така як про неї думає Наталка.

-Немає у мене грошей, ні! І наступного разу привези все за списком!

-Вибач мамо, але у мене немає більше грошей на ліки. – Савелій пішов геть, поки йому в спину летіли неприємні слова матері, що він не вдячний.

Вже підійшовши до будинку Савелій згадав, що Наталка попросила зайти та купити свіжого хліба. Коли він оплатив карткою покупку, то йому надійшло повідомлення про залишок на рахунку. Савелій глянув на повідомлення і здивувався сумі, що там була. Це ті гроші, які він не витратив на рідних. Сума його трохи струснула. Він озирнувся. Йому дуже захотілося ці гроші витратити на дружину та дітей. У сусідньому будинку була ювелірна крамниця і саме вона потрапила йому на очі.

Коли Наталка вийшла зі спальні, Савелій вже розмішував чай. А для неї стояв її великий кухоль чаю з молоком.

-Спасибі. Ну як ти?

-Та ось подумав, що у мене прекрасна дружина і я так нічого тобі не подарував на день народження Ігорка. – Савелій дістав із кишені мішечок і подав дружині.

Наталка відставила чашку з чаєм та відкрила подарунок. Це був ланцюжок з кулоном у вигляді краплі з дрібними камінчиками, які своїм блиском створювали ефект краплі роси.

-Звідки гроші? Ти ж вчора спустошив скарбничку на погашення іпотеки.

-Трохи заощадив на сімейних витратах.

-Ти в мене найкращий. – Наталя обійняла чоловіка. Вона була рада, що він нарешті зрозумів, що його рідні всі ці роки його коштом створювали собі комфорт.

З рідними Савелій майже спілкувався. Мати скаржилась, вимагала, щоб він купив ліки та сплатив комунальні послуги за її квартиру. Сестра обзивала та вимагала подарунки дітям. Брат був такий ображений на відсутність ковбаси, що перестав дзвонити. Але Савелій мав інші плани на його гроші. Хотілося свій будинок побудувати, щоб дітям була більше місця.