– Племінниця у мене заміж зібралася! – З обуренням у голосі розповідала жінка в перукарні своїй подрузі. – Першокурсниця, вісімнадцять років! Любов з однокурсником, зустрічаються з вересня, тепер ось виявили бажання одружитися… Хлопчик не місцевий з якогось села. Батьки вдома працюють не покладаючи рук, щоб хорошу освіту хлопцеві дати в столиці. А він – не хочу вчитися, а хочу женитися! І наша дівчина теж туди ж!

– Хм… Ну так, рано, звичайно, заміж у такому віці…

– Та я теж вважаю, що не просто рано, а й мови не може бути! Потрібно жорстко реагувати! Яке заміжжя може бути на першому курсі? На ноги спочатку треба встати більш-менш! От буде забезпечувати себе – тоді й нехай робить, що хоче! У таких справах спішити не можна. Скільки бачила ранні шлюби, всі розпалися ще до двадцяти п’яти. Причому, хлопці пішли життя легко і вільно, а дівчатка залишилися з дітьми на руках. Поки ровесники вчилися, подорожували, закохувалися, вони прали пелюшки!

– Ну, зате потім краса – діти великі, а мами ще молоді! Завжди заздрила юним мамам, ех! Я, на жаль, заміж вийшла лише у тридцять років, у тридцять два народила… Для першої дитини, я вважаю, все ж таки пізно…

– Нічого не запізно, Катя! Нормально! Зате вагітність бажана, дитина усвідомлена, є можливості її ростити та виховувати. Все встигла – і навчилася, і нагулялася, і світ подивилася. А в вісімнадцять що? Народити та бабусі віддати? Кому це треба?.. Я сестрі так і сказала – не надумайте зараз дівчинці дозволяти заміжжя! Хай навчається!

– Тобі самій не смішно? “Не надумайте дозволяти заміжжя…” Начебто вони запитувати у батьків дозволу будуть!

– Ну, я не знаю, як інші, звичайно, але наша Галя – розумна. І батьків шанує. Якщо мама з татом скажуть – ніяких дурниць, вона послухається! Може, звичайно, буде не в захваті, засмутиться, образиться, але проти волі батьків не піде точно…

– А ти вважаєш, батьки мають право взяти на себе зараз таку відповідальність, вирішити за дочку? Не пустити заміж за кохану людину? Небезпечно це… Залишаться винними потім у всьому! А якщо дівчинка потім так і не складеться все нормально? Як буде матір вислуховувати, що все через неї?

– Ось, сестра те саме каже. А якщо це кохання, мовляв. Чи маю я право?.. Я говорю – звичайно, маєш! Вона зараз на повному твоєму забезпеченні. Тобі й вирішувати. Як скажеш, так і буде! У неї ніякого досвіду взагалі, вона не розуміє, на що підписується, а ти доросла людина…

– Може, поговорити з дівчинкою, переконати поки не реєструвати шлюб, а пожити з хлопцем якийсь час просто так? Скажімо, рік. Це допомагає дізнатись про людину більше.

– Це точно ні! Дівчинці це не треба точно. Та й потім, це все, хрест на навчанні, а отже, на забезпеченому майбутньому!

– Ну чому хрест-то відразу? Не кинуться вони відразу народжувати. Молодь зараз не дурна далеко, розуміють, що до чого. Знають, що треба, дитина – це непросто… Ось про це треба з дівчинкою, мабуть, зараз у будь-якому разі поговорити, якщо ще цього не зробили.

– Так говорили, звичайно, сто разів. І з нею, і з цим хлопчиком. Вони головами та руками махають зараз, звичайно – мовляв, знаємо-розуміємо, ми ж не ідіоти, вчитися треба. Але ж ти знаєш, як це буває у цьому віці! Не встигнеш озирнутися, як вийде дитина. Хлопцю, звичайно, це не особливо завадить, а ось нашій дівчинці, швидше за все, все життя переверне.

– То, може, вони зараз вже на малюка чекають? Тож і розписатись зібралися?

– Я теж насамперед про це подумала. Ні, це точно ні, принаймні поки що. Тому я й кажу – нема чого. Для шлюбу ще не час!

Як вважаєте, чи мають батьки моральне право заборонити вісімнадцятилітнім дітям одружуватися, якщо переконані, що нічого доброго з цього не вийде?

Чи втручатися не можна у жодному разі? І вісімнадцять – це не дитина?

Нехай робить помилки, це її життя та її право. Тим більше до кінця ніхто не може бути впевненим, чи це помилка – може, і ні… Батькам пора відійти вбік?

Згодні? Що думаєте?