Зазвичай ідуть батьки, а тут пішла мама. Ксюші було тоді близько п’яти років. Мама поїхала до бабусі та не повернулася. Зовсім. Це тато їй сказав, що мама поїхала до бабусі. Тільки коли Ксюші було вже десять років, вона знайшла свідоцтво про її смерть. Батьку вона про це не сказав, але перестала йому вірити.

На той момент у їхній квартирі вже жила мачуха та їх із татом син – Валерій. Ксюша Валеру не любила. Поганий хлопчик, хоч і маленький, але вже чудово розумів, що якщо він плакатиме, то мама покарає Ксюшу і дасть йому те, що він хоче.

Всі ці істерики Валера влаштовував колись не було батька, бо батько не дозволяв ображати свою дочку. Він її любив, а Валера був його сином.

Ксюша була дорослою дівчинкою і чудово все бачила та розуміла. Мачуха не хотіла працювати. Вона шукала безліч причин, щоб не йти на роботу. Щоб батько не гнав її на роботу, вона мила квартиру, намагалася частку у прибиранні повісити на Ксюшу, але не вийшло. Батько суворо сказав, що Ксюша має стежити за чистотою тільки у своїй кімнаті. Вона ще дитина та її головний обов’язок – це вчитися.

Уроки тато перевіряв суворо. Ні, не лаяв, але пояснював, що для неї важливо здобути хорошу освіту. Він буде поруч не завжди й вона повинна сама вміти про себе подбати.

Батько мав свою фірму. Дуже багатим вони не були, але багато що могли собі дозволити. Але одного разу все змінилося.

-З цього дня ми починаємо заощаджувати. – Батько зібрав усіх за обіднім столом. Ксюші тоді було чотирнадцять, а Валері вісім.

-Як заощаджувати? – Людмила аж подавилася.

-Ось так. Справи погіршились. Тому нам потрібно стримати свої апетити в витратах.

-У Валерія ж незабаром день народження. – Людмила хотіла купити синові новий, дуже дорогий ноутбук.

-Так, я пам’ятаю. Ми купимо йому комп’ютер. Мій сисадмін вже підібрав добрий варіант для школяра.

-Як для школяра? Ксюші своїй ти дорогий купив, а синові дешевий хочеш? – Утискати свого синочка Людмила не дозволить.

– По-перше, йому рано, а Ксюші цього комп’ютера до кінця інституту вистачить. Тим більше я вже з нею поговорив. Ми не будемо їй міняти цього року телефон.

Ксюша мовчала. Батько з нею говорив ще перед днем ​​народження, що їй важливіший найкращий комп’ютер, щоб вона могла вивчати дизайн і фоторедагування або простіший і новий телефон. Ксюша обрала комп’ютер. Телефон у неї й так був нормальним і ще на кілька років вистачить.

-Ще й телефон міняти не будемо? – Люда втратила мову.

-Мені що ходити з цим старим? – Тут голос подав Валерій.

-Помовчи. Ти на нього не заробив. – Батько підвищив голос на сина. – З цього дня всі витрати суворо узгоджуються зі мною. Людо, будь добра і на продукти чеки зберігай. Мені здається, ми на продукти витрачаємо занадто багато грошей.

– Ти хочеш обмежити дитину в їжі?

-Ні. І з цього дня всі витрати на дітей будуть рівними. За кожну покупку звітуватимеш.

-Але він же росте! – Люда хотіла піти з козирів.

-Ксюша теж. А ще вона дівчинка-підліток. І це не жарти.

-Я піду до Лізи, нам проєкт із біології робити. – Ксюша поспішила втекти з дому. Вона чудово відчувала, коли вдома назріває скандал.

З цього дня справді почалася економія. Тільки за оцінкою Ксюші економити стали на Валері. Люда вже не купувала по новій шкільній сорочці на місяць і пар взуття у нього замість п’яти стало дві на сезон.

Якось увечері Ксюша затрималася у Лізи й вдома застала скандал. Батько сварив дружину за те, що Валера вранці з’їв йогурт Ксюші.

Вранці батько возив Ксюшу здавати кров на аналіз і тому вони поїхали рано-вранці не поснідавши. А коли вони повернулися додому, виявилося, що Ксюші йогурт на ранок був з’їдений.

-Людо, мої діти для мене рівні і якщо я купую продукти, то всім однакова кількість. Ксюша їсть тільки ці йогурти, і я купую їх для неї. Йогурти Валерія коштують дорожче, але я купую йому стільки ж.

-Ти сина їжею дорікаєш? Мені тепер гроші на дитину випрошувати доводиться.

-Я сказав, що кошти на дітей будуть ділитись  у рівних кількостях. І якщо ти хочеш купити щось сину щось дорожче ніж дозволяє бюджет, то йди працюй!

-А хто буде будинком займатися? Валера ще маленький.

-Він пів дня у школі. Я не жену тебе на роботу. Нам грошей вистачає, але якщо ти вважаєш, що тобі мало грошей на сина, то йди працюй.

Ксюша не стала далі слухати та закрилася в кімнаті. Її йогурти більше ніхто не їв, як і шоколадки, цукерки та інші солодощі.

Наступна неприємна історія трапилася за кілька місяців. Ксюша нервово вигрібала вміст гардеробу.

-Де мої речі? – Дівчинка була схвильована.

-Що сталося? – Батько вийшов із кімнати.

-Пропали мої старі речі.

-Про що ти? Тобі що ходити нема в чому? – Батько був роздратований. Він хотів спати.

-Тут лежали мої старі речі, які я вже не носила.

-Ну I навіщо вони тобі? Ти ж їх не носила.

-Мені вони не потрібні. Але вони добрі. Я хотіла їх віддати.

-Кому? – Батько вже прокинувся і намагався зрозуміти що сталось.

-У дев’ятому будинку тиждень тому була пожежа. Постраждала квартира однієї дівчинки із нашої школи. У школі влаштували збір для їхньої родини. Вони й так багатодітні, а там все дуже погано. Я й хотіла Маші свій старий одяг віддати. Я все одно в ньому не ходжу, а Маші ходити нема в чому. Був цілий пакет, а зараз нічого там немає.

І тут батько зрозумів, що доньку не просто так паніку влаштувала.

-Людо! – Він покликав дружину.

-Ну що? – Вона невдоволена вийшла зі спальні.

-Де пакет зі старими речами Ксюші?

-Я продала. Вона все одно не носить. А речі у неї дорогі. – Люда відповіла ліниво.

-Ти продала речі моєї доньки без її відома? – Євген почав червоніти.

-А щр такого? – До Людмили нарешті дійшло, що вона дарма це сказав.

-А де гроші?

-Валері купила новий телефон. Ти ж не дав грошей.

-Це були речі моєї дочки й ти не мала права ними розпоряджатися. Ти більше не отримаєш гроші на особисті витрати впродовж трьох місяців. І для профілактики на місяць я позбавляю їх Валерія. Йому настав час запам’ятати, що якщо тато сказав, що не купить, значить не купить.

Людмила намагалася щось заперечити, але обличчя чоловіка її зупинило. Він був не в настрої.

-Ксюша, одягайся. Йдемо, речі у нас є.

Ксюша знала, що батько у неї чудовий. Вони разом пішли до Маші у гості. Там він поговорив із батьком Маші й вже наступного дня до них у квартиру прийшла бригада для ремонту. Нічого серйозно, але перефарбували стіни та стелю, підлатали розетки та світильники. Батько виділив одного зі своїх водіїв і він із батьком Маші по всьому місту збирали меблі, які віддавали за самовивіз. Усі допомогли постраждалим. За це Ксюша була дуже вдячна батькові.

-Це ти в мене молодець. Відгукнулася і не пройшла повз. Я пишаюся тобою.

Після цього Людмила зненавиділа Ксюшу остаточно, тільки демонструвати ненависть боялася. Чоловік став дуже суворим у грошах. Ксюша закінчивши школу з хорошими оцінками та пішла вчитися дизайнером. На вісімнадцять років батько подарував Ксюші ключі від квартири. Однокімнатна, недалеко від її інституту.

Людмила мало не позеленіла від заздрощів. Її заспокоїло те, що батько обіцяв Валері теж квартиру на вісімнадцять років.

Ксюша вчилася, жила окремо. Зустрічалася з добрим хлопцем. З батьком в основному зустрічалася у себе у квартирі або десь не вдома. Мачуху та зведеного брата бачити не хотілося. Валерій погано вчився. Постійно влипав у якісь скандали у школі. Вимагав собі всякі блага, посилаючись на те, що Ксюша живе у своїй квартирі, а батько їй грошей дає. Із сином батько перестав сперечатися, просто ігнорував. І дружину став ігнорувати з її ниттям. У нього на все була одна відповідь “не подобається – йди працювати”, а працювати Людмила не хотіла. Він навіть перебрався до кімнати Ксюші, щоб його не чіпали. І все частіше скаржився на здоров’я.

Лікар зателефонував Ксюші посеред робочого дня та попросив приїхати. Вона відпросилася з роботи й поспішила до батька.

Він був у реанімації, але її пустили, бо прогноз був невтішним і, по суті, її пустили попрощається.

-Батьку. – Ксюша обійняла батька. – Як же так сталось?

-Та сам винен. Я покликав тебе вибачитися.

-За що? Тату, ти в мене добрий батько. – Ксюша чудово знала, що батько її любить. Так, не все було гладко і мачуха не сприяла щасливому дитинству.

-За маму твою пробачення попросити. Я винний, що її з нами немає.

-Ти про що? Я знаю, що вона не до бабусі поїхала, а померла. Я бачила свідчення.

-Але в цьому я винен. Дурний я. Не цінував, що в мене є. Інтрижку на боці завів. А твоя мати дізналася. Ми посварилися, і вона з дому втекла. Був дощ. Чи водій її не помітив, чи вона машину. Прости мене. – Він узяв Ксюшу за руку і вона відчула, наскільки батько слабкий. – А Людка скористалася тим, що я був розгублений, вмовила на ній одружитися. Потім Валерія народила. А я коли прийшов до тями, зрозумів, що накоїв, а подітися нікуди.

-Ну розлучився б тоді. – Ксюша бачила, як переживає батько.

-Не міг. Вона б тоді на аліменти подала та життя мені не дала. А так хоч підлогу мила і їсти готувала. Я тому й у грошах її обмежив тоді. Не хочу я їм нічого лишати. Паразити вони, хоч і він мій син. Я навіть робив тест. Йому вже вісімнадцять років, а він не вчиться, не працює. – Батько говорив із гіркотою розчарування. – Нічого я їм не залишу. Бізнес я продав, як лікар сказав, що мені не довго залишилося. Гроші до на рахунок за пів години прийдуть. Я у банку всі питання вирішив.

-Тату, але навіщо? У мене все є.

-Та там не так багато. Бізнес і справді останнім часом погано йшов. А наша квартира, вона твоя.

-А як же Валерій? ти ж йому квартиру обіцяв. Він твій син. – сказала Ксюша.

-Ти не зрозуміла. Вона твоя, бо це квартира твоєї мами. Коли вона померла, я від своєї частки на твою користь відмовився. А Валері купив квартиру, як і обіцяв. Скоро Люда з Валерою приїдуть. Я їм скажу про це. А ти додому їдь. У моєму сейфі всі документи. Забери їх. Залиш тільки документи на його квартиру. Навіщо їм знати правду раніше за термін? – Батько знову стиснув рдочки дочки. – І пробач мені за все. Я намагався як міг.

-А пароль?

-День народження твоєї мами.

-Ти У мене найкращий тато і я дуже тебе люблю. – Ксюша намагалася не плакати. Лікар їй сказав, що батькові лишилося небагато.

Вже на під’їзді до будинку на рахунок Ксюші впали гроші від батька. Поки вона вивчала телефон, то помітила, що Людмила та Валера вийшли з дому. Валера не хотів їхати, але мати його змушувала. У сейфі лежали всі цікаві для неї документи. Ксюша забрала ті, що були їй потрібні. Про те, що Людмил спробує розкрити сейф, як батько помре, Ксюша не сумнівалася. У сейфі ще були гроші, але їх вона не чіпала. Вони були не її. Їй потрібні були лише документи.

Похорон Ксюша оплачувала сама. Людмила сказала, що в неї грошей немає. У квартирі Людмила вже почувала себе господаркою. Адже вона була впевнена, що їй із Валерою дістанеться основна частка від квартири. А судячи з задоволеного обличчя і зниклого з кімнати батька сейфа, документи на квартиру для Валери вони знайшли. На це Ксюша не стала зважати.

Після похорону, коли всі залишали ресторан, де були замовлені поминки, Людмила наздогнала. Ксюшу.

-Ключі від квартири віддай.

-Навіщо?

-Там ми живемо, нема чого до нас ходити.

-Це не ваша квартира і я приходитиму туди тоді, коли вважаю за потрібне.

-Я говорила з юристом, нам більше дістанеться, це наша квартира.

-Мені все одно з ким ти говорила. Я заїду через пару тижнів і ми розв’яжемо питання із квартирою. А зараз я їду додому. – Ксюша розгорнулася і пішла.

Коли Ксюша захотіла приїхати та поговорити про квартиру, то Люда сказала, що вони їдуть у квартиру Валері та їх не буде до вечора. Чудово. Це Ксюшу влаштовувало. Дивним стало те, що у квартирі було поміняно замки. Але виклик поліції, пред’явлення документів на власність змінив ситуацію.

Людмила з Валерою приїхали якраз у той момент, коли майстер закінчив заміну замків.

-Хто тобі дозволив вломитися в нашу квартиру? – Людмила була в люті.

-Ксенія Євгенівна знаходиться у своїй квартирі, а хто ви такі мені дуже цікаво знати. – Поліціянт вже був проінформований щодо стану справ.

-Ми живемо тут. Це квартира мого покійного чоловіка.

-Помилка. – Поліціянт був милий. – Ця квартира Ксенії Євгенівної.

-Ах ти, аферистка. Обдурила старого? Виманила квартиру! Але я так цю справу не залишу. Я в суд піду, угоду визнаю не законною. Він не мав без мого дозволу нічого з майном робити.

-Помилка. – Ксенія не витримала. – Ця квартира мені дісталася від мами. Це моя спадщина. А ви з батьком тут просто мешкали.

-Тоді я подам до суду і розділю твою квартиру, яку батько купив. Він це зробив у шлюбі, я все дізнавалася.

-Так, будь ласка. Тільки доведи, що це спільно нажите. Ти ж після весілля батька жодного дня не працювала. Це його гроші. А зараз у вас є година, щоб зібрати свої речі та викидатися з моєї квартири. І не забувай, що квартиру Валеркія батько теж купив у шлюбі. Її теж ділити будете?

-Так – поліціянт тільки мило посміхнувся. Його самого влаштовувало, що Людмила з Валерою покинуть його ділянку. Дуже вже проблемним був цей Валерій. Дуже часто він з ним спілкувався через скарги на його поведінку.

Ксюша нарешті відчула, що позбавила себе і пам’ять батька цього вантажу. Так, це був вибір тата, але його більше немає.