– Син два тижні тому переїхав до нас, – розповідає пенсіонерка Зоя Борисівна. – З речами… Сказав, що розлучатиметься. Спочатку ми з батьком подумали – ну, посварилися із дружиною, з ким не буває. Відійде, помиряться! Але син, здається, серйозно налаштований. Та й не в його характері це, отак до батьків прийти із сумками. Якщо вже дійшло до того, що ми про це знаємо, це справді кінець…

І справді, син Зої Борисівни, Андрій, зовсім не схожий на людину, яка бігатиме туди-сюди просто так. Чоловік він спокійний, небагатослівний, скупий на емоції, впевнений в собі. Як сміються близькі. Дружина його – повна протилежність: рухлива, емоційна, вибухова. У шлюбі прожили досить довго, років десять, але дітей, двох хлопчиків-одноліток, народили зовсім недавно.

Дружина Андрія, відповідно, останні роки чотири сидить у декреті, займається дітьми. Андрій працює, забезпечує сім’ю.

– Я, звісно, ​​не знаю, що в них там сталося, – розповідає Зоя Борисівна. – Але не здивована, чесно! Що б не сталося, це лише привід. Причина – у невістці. Це вона своїми істериками розвалила сім’ю! Я їй казала, що це скінчиться! Цього й слід було чекати! Вона спокійно розмовляти із чоловіком взагалі перестала. Одні звинувачення, лише нападки, все криком! Такого ніхто не витримає.

– Зоя Борисівно, ну так не буває, щоб тільки невістка була винна у всьому… Вона он з дітьми цілодобово, це непросто. Діти гіперактивні обоє, непрості, та ще й маленькі дуже. І ночами не сплять до пуття, і вдень бігають. Андрій майже не допомагає по дому. А зараз взагалі вирішив, значить, життя собі спростити, покинувши сім’ю?

– Так, діти непрості, я згодна. Я з ними не впораюся, чесно кажучи. Вони слів зовсім не розуміють, бігають, зайняти їх чимось взагалі нереально. Спочатку пропонувала допомогу, але тепер туди й не лізу… Невістці все треба, щоб була за нею. Цього дитині не скажи, то не давай. Що не зробиш, все не так. А сама не впорається!

– Ну от бачите! Їй банально зараз потрібна допомога. Можливість прийти в себе… Сину вашому не йти з сім’ї треба, а допомогти дружині. Взяти на себе дітей…

– Дітей він не цурається! Допомагатиме і братиме участь у вихованні. Але істерики виносити не зобов’язаний!

А у вас немає відчуття в цій ситуації, що хлопець біжить з корабля, що тоне, злякавшись труднощів?

Зрештою, темперамент дружини раніше, до народження дітей, повністю його влаштовував.

А тепер раптом стало нестерпно? Отже, справа не в дружині, а в дітях. Саме від них він і біжить, їх і кидає.

Чи вважаєте, що чоловік у своєму праві, він не повинен витрачати роки життя “на це все”?

Що скажете?