Юлі подобалися незвичайні залицяння її нареченого – він як дбайливий татко: перевірить, чи тепло Юля одягнулася до нього на побачення, чи щільно зав’язаний шарф на її шиї, а якщо мерзнуть руки в рукавичках, то він погріє і рукавички, і руки своїм подихом. Юлі тоді було 22 роки, Ігорю – 30, і вона вважала його дуже дорослим чоловіком, їй це подобалося. Росла вона без батька, мама постійно хворіла і піклуватися за Юлею не було кому, тому їй подобався такий контроль за її здоров’ям та поведінкою.

– Юль, не клади лікті на стіл, це ж непристойно! – робив зауваження Ігор.

– Ну, ми ж не в ресторані, а вдома вдвох! – відповіла Юля.

– Вчись поводитися, щоб надалі мені за тебе не було соромно!

І все-таки всі ці зауваження бавили Юлю, хоч вони іноді були на межі занудства чи агресії. Ігор не робив романтичної пропозиції своїй нареченій, він просто твердо сказав: «Ходімо в РАЦС і розпишемося». Весілля не гуляли – мама була до дня розпису в лікарні і її чекала складна операція, та й Ігор казав: «Це, показуха! Цирк, та й годі».

Ігор мав гарну роботу з високою зарплатою і вже свою однокімнатну квартиру. Мама так і не оговталася після операції, померла, так і не дочекавшись онуків. Тільки після її похорону Юля дізналася, що вагітна. Ігор взяв ситуацію під свій контроль: зривався з роботи, ходив разом з Юлею кабінетами лікарів, і хоч його й просили іноді почекати за дверима, він все одно поривався назад – йому треба було все знати.

Народилася донька, Юля її хотіла назвати на честь матері, але чоловік сказав – як відрізав:

– Жодних родинних імен, донька буде Марія Ігорівна!

– Ой, ну тільки не Маша! У мене колишня заклята подруга Маша, вона зараз для мене ворог номер один!

Юліна думка не була врахована, чоловік сам пішов і записав доньку Машею. Жили у маминій двокімнатній квартирі, однокімнатну здавали, бо Ігор раціонально вирішив, що у разі розлучення не потрібні будуть жодні судові суперечки.

– Ігорю, ми, можна сказати, тільки жити почали, у нас піврічна дочка, про яке розлучення може бути мова?

– Я все продумую наперед! – спокійно відповів Ігор.

– Ти мене починаєш лякати! Не каркай, «ясновидець»!

Ігор серйозно взявся за ремонт маминої квартири, попри деякі протести Юлі – їй треба було зберегти щось від матері, щоб у квартирі була її енергетика. Ось тільки чоловік з нею не був згоден – весь мотлох «у вогонь», все з чистого листа. Після Маші народився син.

– Буде Валентин Ігорович, – сказав Ігор. – Чуєш, як гарно звучить.

– Тільки не Валентин! – жахнулася Юля. – Його у школі валіком обзиватимуть.

Сказане Ігорем – зроблено, але з цього часу в Юлі щось збунтувалося! Досі вона була «маленькою дівчинкою» за «суворого батька», тиха і слухняна, але скільки можна терпіти? Викинуті всі мамині речі, діти названі безглуздими іменами, які не подобалися Юлі, кожен її крок контролюється телефоном. Досить! Коли діти мирно спали, Юля висловила все, що думала за роки заміжжя.

– Що-о-о? – здивувався Ігор. – Заколот? А тепер забули, що ти мені тут наговорила та живемо далі!

– Ні, – закричала Юля. – Не буду я так жити! Краще розлучення!

Ігор схопився, підбіг до дружини й замахнувся кулаком, але побачивши злякані Юліні очі, тріснув кулаком по стіні, поряд з її головою. Діти хором закричали у своїх ліжечках. До цього Ігор собі такого не дозволяв. Підвищувати голос міг, але не замахувався.

З того часу почався період поневірянь – Юля благала чоловіка піти й залишити її та дітей, Ігор нічого і слухати не хотів, і навіть не вибачився за свою поведінку. Він поводився як монстр, хоча дружину і пальцем не чіпав, але цілими днями вимотував їй душу. У результаті дійшли одного рішення – розлучитися і розійтися. Ні, він не загрожував їй тим, що забере дітей, навпаки, вважав, що вихованням дітей повинна займатися тільки мати, тим більше Юля була доброю матір’ю, але контроль навіть на відстані був жорстким.

– Чим ти дітей на вечерю годуєш? – дзвонив і питав Ігор.

– Нормально я їх годую, повір мені, – відповіла Юля.

– Увімкни відео, покажи, я маю бачити! Так, пюре, гуляш, кисіль, а чому так мало вітамінів, лише два яблука? Я тобі величезні аліменти плачу на дітей, могла б і урізноманітнити їхнє меню! А в які ігри, що розвивають, ти з ними сьогодні грала?

– Ігор, не будь занудою! Знайди собі краще сіру мишу, якою я раніше була, і мороч їй голову. Хоча тебе мало хто витримає!

Але Ігор все одно дзвонив щодня. Він сам іноді забирав дітей, щоби з ними погуляти, але не часто – весь час скаржився на зайнятість. Але коли Юля вийшла з декрету і вирушила на роботу, почалося справжнє пекло!

– Юля! З роботи в садок за дітьми та додому! Я чув, там якийсь колега залицяється до тебе? Т ці справи кинь! Не подавай дітям поганий приклад, це бридко!

– А ти що – мене ревнуєш? Я вже не твоя власність!

– До чого тут ревнощі? Мова про моральність! Діти не повинні бачити, як розважається з іншим чоловіком їхня мати!

– Ну так візьми їх на вихідні, а я розважусь, до ресторану з чоловіком схожу!

– Я буду зайнятий у вихідні! – Подумавши, сказав Ігор. – І взагалі, сиди вдома з дітьми!

Юля одружилася, коли син, пішов у перший клас. Ігор сприйняв цю новину з істерикою, обізвав Юлю занепалою жінкою та погрожував тим, що відбере у неї дітей.

– Ігор, вгамуйся вже нарешті! – З усмішкою сказала йому Юля. – Нічого ти не зробиш! І взагалі, ми їдемо жити з дітьми в інше місто, у мого чоловіка там квартира. Все продаємо та їдемо! Далі від твого контролю. Тож, будь ласка, хоч прийди з дітьми попрощатися.

Ігор прийшов. Був він якийсь пригнічений і жалюгідний. Мабуть, любив ще свою «маленьку дівчинку» Юлю, але вона вже виросла і відлітає назавжди. Він їй зніяковіло шепнув, що начебто знайшов собі майбутню дружину. Було незрозуміло – чи він обманює, чи це правда, але швидше за все він це сказав, щоб Юлю зачепило, але їй якось було байдуже. Він так само іноді дзвонить дітям, але вже не так часто.