— …А я, знаєш, страшенно заздрю ​​своїй сестрі по батькові! – ділиться тридцятисемирічна Лідія. — Знаю, що це недобре, але нічого не можу вдіяти. Їй лише двадцять сім років, у неї вже повний комплект — квартира, машина, робота, і все від тата… У дитинстві весь світ об’їздила з батьками, кожні канікули її кудись везли. Найприкріше, це те, що на її місці мала бути я. Та не була. І все через матір!

З матір’ю Ліда не спілкується багато років. Ображена на неї за те, що вона свого часу не зберегла сім’ю з батьком. Бувши вже одруженою і маючи дитину, мати випадково зустріла своє перше кохання і не встояла. Чоловік, батько Ліди, дізнався про все, зради не пробачив, зібрав речі й пішов. «Перше кохання», побачивши таку справу, теж буквально одразу ж зник у тумані.

Виявилося, що згадати романтичну молодість — це одне, а звалити собі на плечі жінку з дитиною — зовсім інше. До цього герой-коханець виявився не готовим.

— Мати вчинила непорядно та егоїстично! – категорично заявляє Ліда. — Не подумала ні про кого! Ні про чоловіка, якого ось так підло підставила, ні про мене… Вона мала сім’ю! І вона її розвалила своїми руками!

Загалом, мати залишилася одна, одразу гримнули дев’яності, і вони з Лідою буквально виживали — в основному, до речі, на аліменти батька, який раніше довгі роки скромно працював на заводі, а після розлучення раптом, несподівано для всіх, зайнявся бізнесом і пішов. у гору. Колишню дружину тато так і не пробачив, спілкуватися з нею відмовлявся навідріз. Спілкування з донькою теж поступово зійшло нанівець, хоч гроші батько платив акуратно.

Аліменти, за словами Ліди, були не великі, але достатні для того, щоб їм з матір’ю вистачало на скромне життя.

Батько не зменшив виплат навіть тоді, коли через кілька років одружився вдруге, і в другому шлюбі у нього народилася дочка Аліса. Але при цьому в Аліси з самого народження було все, що тільки можна собі уявити. Поїздки, вбрання, свій комп’ютер і навіть мобільний телефон — це було дуже круто.

Аліса навчалася в кращій гімназії, куди її возив щоранку водій на іномарці, займалася тенісом та англійською, жила в будинку з прислугою і не мала, здається, жодних обов’язків, лише права та задоволення.

Ліда ж із матір’ю жили «як усі». На їжу вистачало, на одяг з ринку більш-менш теж, дах над головою був, але не було жодних надмірностей, розваг, крім телевізора, і тим більше подорожей.

— Я море вперше побачила у тридцять років, уявляєш? — зітхає Лідія. — Чорне море!.. А в сестри в соцмережах карта подорожей висить, вся заштрихована — понад сорок країн вже об’їздила.

При цьому на батька Лідія не ображається – його, вважає вона, “можна зрозуміти”. А ось мати… Ліда навіть про неї говорити не хоче.

— Слухай, але ж матір’ю тобі вона була непоганою. Годувала, любила, вирощувала, як могла. У тебе, в принципі, було все, що потрібне для життя…

— А могло б бути в рази більше, якби не мати! – сердилась Лідія. – Жила б я зараз як принцеса!

Зараз Ліда живе скромно – платить іпотеку. Квартира у неї крихітна, в новобудові на околиці, але вона дається нелегко. Буквально потім і кров’ю. Попереду ще кілька років іпотеки.

— Зараз, звичайно, набагато простіше, ніж на початку, — розповідає Ліда. — Були місяці, коли я реально сиділа на вівсянці заради квартири… Але іншого виходу в мене не було. Заміж так і не вийшла, дитину не народила, не було до цього. Працювала на житло… Тепер уже, мабуть, і не народжу. Здоров’я немає, чоловіки нормального поряд теж.

— Звернулась би до батька…

– Як звернутися? «Завдяки» матері, ми тепер чужі люди. Він довгі роки бачити її не міг взагалі, до мене теж охолов, звичайно. Ми не спілкувалися! І тут я приходжу – “Тату, дай грошей на квартиру”, так? З якого дива…

Аліменти батько Ліди платив рівно до вісімнадцяти років, після чого всі зв’язки із сім’єю остаточно обірвав.

— Якби мати не крутила хвостом свого часу, все зараз було б інакше, — зітхає Лідія.