Акушерка занесла до палати малюка і вклала в руки Діані. Та довго роздивлялася сина, перш ніж почати годувати його.

– Віро, а чому тобі не принесли дитину? – Діана дивилася в спину молоденької сусідки по палаті, що відвернулася до стінки.

– Відчепіться ви від мене все! – Віра схопилася з ліжка і вибігла в коридор.

Повернулась вона за кілька годин. Зібрала речі та пішла. Акушерка сказала, що відмовилася від дитини, залишила її у пологовому будинку.

– В мене народився син! – Радів Олексій під вікнами палати.

– Так. А Віра відмовилася від дитини. Ми з нею разом народжували. Уявляєш? – Розповіла Діана чоловікові.

– І що з нею тепер буде? – Олексій перестав усміхатися.

Діана спустилася на перший поверх, щоб було зручніше розмовляти через вікно.

–  Якщо не всиновлять – до дитячого будинку відправлять. Жаль малюка. Тільки народився, а вже нікому не потрібен, – нарікала Діана.

– Як могла покинути дитину? – Не міг заспокоїтись Олексій.

– Ось так. Їй лише вісімнадцять виповнилося. Я не знаю, як би я в її ситуації вчинила. Я у її віці про дітей не думала навіть.

Олексій обурено дивився на дружину, припавши до вікна.

– Що ти говориш?

– А що? Засуджувати легко. А ти міг би уявити себе з новонародженою дитиною на руках одразу після школи? Ось те саме. – виправдовувала вчинок Віри Діана.

– Слухай, а візьмімо її собі? – раптом спитав Олексій.
Він і сам не знав, як це вирвалось у нього. Ні про що таке він до цієї хвилини навіть не думав.

– Ти серйозно? Знаєш, я сама думала про це. Боялася запропонувати. Впораємося? Ми з Вірою народили майже одночасно. Я трохи раніше. Бачила її хлопчика. – квапливо говорила Діана.

– З ким поговорити? Як це все відбувається? – Серйозно зацікавився Олексій.

– Не знаю. Сходи до головного лікаря. Сюди тебе не пустять. – Діана помовчала. – Ти серйозно?

– Діано! – За годину Олексій знову стояв під вікном палати. – Післязавтра тебе випишуть із двома синами, – оголосив він.

– Я думала, це складна процедура. Як тобі вдалось? – здивувалася Діана.

– Вмовив. Все без нас зроблять. Тобі у довідці напишуть, що двох народила. Мені потрібно встигнути зібрати багато документів, візок подвійний купити, ще один комплект на виписку. Справ багато. Завтра забіжу. – Олексій помахав рукою та пішов.

На наступне годування Діані принесли ще одного малюка. Молока в неї вистачало.

Поки Діана лежала в пологовому будинку, мати одразу двох малюків не здавалося такою вже страшною справою. Але вдома, коли доводилося не лише годувати їх одночасно, а й одягати на прогулянку, укладати спати, вона зрозуміла, наскільки це тяжко. Але ні Діана, ні Олексій вголос не ділилися своїми сумнівами про прийняте рішення. Свого сина вони з чоловіком назвали Костею, а другого – Сашком.

Олексій приходив з роботи й відразу починав допомагати дружині. Вони навчилися спати і їсти по черзі. Оксану, якій щойно виповнилося чотири роки, у вихідні забирали до себе батьки Олексія. Мама Діани приїжджала до них, допомагала з малюками, даючи можливість їм трохи відпочити.

– Поспішили ви, взявши ще одного хлопчика. – Нарікала мама. – Ви скоро прозорими станете.

– Нічого, потім буде легше, коли підростуть, – заспокоював тещу Олексій, хоча сам не вірив, що колись буде легше.

– Легше не буде. Хлопчики швидко ростуть, грошей буде потрібно багато! – Мама хитала головою.

Їм дали трикімнатну квартиру зі фонду. Батьки допомогли купити меблі. Якось поступово все влаштувалося.

***

Минуло шість років.

– Олексій, забери хлопчаків із садка сьогодні. Я після роботи на батьківські збори до школи. Не забудь. – Діана одягалася, попутно збираючи хлопчиків до саду.

– Добре. Не забуду. Давай, снідай швидше, підвезу тебе до школи, – сказав Олексій десятирічній Оксані.

– Правда? Я зараз. – Дочка вискочила з-за столу і побігла за портфелем.

Останнім часом Олексій мав гарний настрій. Вранці він поспішав на роботу. Місяць тому до них в офіс влаштувалася нова співробітниця – висока симпатична блондинка з довгими ногами та стрункою фігурою. Чоловіки одразу почали залицятись до неї. А вона чомусь з усіх виділяла Олексія. Немовби випадково, вони постійно стикалися в коридорі.

Підійшовши до ліфта після робочого дня, вони знову зустрілися. У руках Віра тримала велику коробку.

– Допомогти? – Тут же зголосився Олексій. – Що там у вас?

– Дуже дякую. – Віра з радістю та явним полегшенням віддала свою ношу. – Набір посуду купила в обідню перерву.

Олексій не лише підвіз Віру до будинку, а й підняв коробку у квартиру.

– Куди поставити? – спитав він, увійшовши до передпокою.

– Віднеси одразу до кімнати, якщо не важко. Я зараз каву зварю. – Віра пішла на кухню.

Олексій поставив коробку на журнальний столик і озирнувся. Було незвично опинитися в просторій квартирі, де під ногами не валялися іграшки, не чулися дитячі крики. Віра підійшла нечутно й обвила його шию руками. Їхні губи зустрілися…

Потім він лежав, важко дихаючи, на великому ліжку, серед шовкових зім’ятих простирадл. Голова Віри лежала на його плечі. Здавалося, Олексій забувся на мить, але коли підняв руку і подивився на годинник, була вже восьма година вечора.

– Чорт! Мені потрібно бігти! – Він схопився з ліжка. – Дружина просила хлопчаків забрати із саду.

Віра невдоволено дивилася, прикрившись простирадлом, як він одягався.

– Вибач. – Олексій кулею вискочив із квартири.

На майданчику дитячого садка гуляли лише двоє хлопчаків. Сашко першим побачив його і кинувся з криком: “Тату!” Слідом вже мчав Костя.

Олексій вибачився перед вихователькою за запізнення. Всю дорогу хлопчаки поралися на задньому сидінні, розповідали свої нехитрі новини, перебиваючи один одного.

Лежачи вночі поряд з Діаною, Олексій думав, як викрутитися з ситуації. Зараз він шкодував про свою хвилинну слабкість. «Як я міг зрадити Діану? Занадто багато ми пережили разом. А хлопчаки? А Оксана? Ні. Більше цього не повториться. Завтра скажу Вірі що між нами нічого не буде. Сьогоднішній вечір – помилка. Моя помилка. Я не зруйную сім’ю. Адже навіть не закохався. Помутніння якесь знайшло … » Олексій прийняв рішення і, нарешті, заснув.

Наступного дня він усіляко уникав зустрічі з Вірою. Але коли вийшов із роботи, вона чекала на нього біля виходу з будівлі.

– Підвезеш? – В її очах блиснули лукаві іскри.

– Підвезу. – кивнув Олексій без посмішки.

Коли він зупинив машину біля її під’їзду, Віра поклала руку на його стегно і грайливо скосила на нього красиво підведені очі.

– Зайдеш? Чи тобі знову треба забрати дитину із садочка? – напівжартівливо запитала вона.

– Ні. Знаєш, у мене троє дітей. Доньці десять, а хлопцям шість.

– Близнюки? – байдуже запитала Віра.

– Майже.

– Як це? – Вона з цікавістю дивилася на Олексія, чекаючи пояснень.

– Із дружиною разом народжувала молоденька дівчина. Вона відмовилася від дитини. Ми з Діаною взяли її з пологового будинку. Виховали як свою, – чомусь раптом сказав правду Олексій.
Ніколи нікому не розповідав, а тут…

Віра змінилася на обличчі, відняла руку.

– Не очікувала, що я багатодітний батько? – посміхнувся Олексій.

– Твоя дружина народила 21 травня? Як ви його назвали? Того хлопця? – Було видно, що слова давали Віра насилу.

– Сашком. Олександром.

Олексій уважно придивився. Світле волосся, блакитні очі… Він раптом усвідомив, що воно схоже з Сашком.

Хто бачив синів, обов’язково питали, чому брати не дуже схожі. «Вони двійнята, а не близнюки», – зазвичай жартував Олексій.

– Стривай… То ти його мати, правда? Це ти його залишила у пологовому будинку? Як я одразу не здогадався. Віра … – Олексій хотів ще запитати її, але Віра вискочила з машини й зникла в під’їзді.

«Ну й справи. І чого це я мовчав? Ніколи не розповідав нікому про Сашка, а тут як чорт поплутав. І що тепер? Що вона зробить? Раптом шантажуватиме? Спробує сказати Сашкові, що вона його справжня мати? Що буде із ним? А з нами? І хто мене смикнув за язик! – Усю дорогу до будинку лаяв він себе. – Попередити Діану? А про решту теж?»

Була п’ятниця. Олексій вирішив все обміркувати за вихідні. «Навряд чи вона спробує побачити сина. Не наважиться ж прийти до нас додому? Швидше спробує побачити Сашка на прогулянці в саду. І одразу його впізнає, можна не сумніватися».

У неділю ввечері він сказав дружині, що треба заправити машину та поїхав до Віри. Не на роботі ж з’ясовувати стосунки. Але Віри вдома не було.

Повернувшись, Олексій дивився на хлопчаків, що поралися на підлозі. Худенький білявий Сашко. Костя вищий на зріст, з темнішим волоссям. Ніколи не билися, не сварились. «Як їх можна поділити? А порівнювати? Ні, я заплачу їй будь-які гроші, скільки скаже, але сина не віддам».

У понеділок він потрапив уранці в затор і спізнився на роботу. Сам шукав зустрічі з Вірою. Але її не було на роботі. Дівчина, яка працювала з нею в кабінеті, сказала, що колега звільнилась.

– Щось про сімейні обставини говорила. Начебто збиралася повернутися до столиці, – повідомила вона Олексію.

Від серця відлягло. «Але вона може будь-якої миті повернутися. Що тоді?” Увечері він забирав хлопчаків із саду. Коли сідали в машину, неподалік, під деревом він помітив Віру. Злякався, що вона зараз підійде до них. Але жінка лише дивилася на них. Увечері Олексій розповів дружині, коли діти вже спали. Не про зраду, а про свою балаканину.

– Про що я тільки думав? Якось само собою вирвалося. Пробач. Але вона звільнилася і поїхала.

– Сподіваюся. – зітхнула Діана.

– Ти б її бачила. Сашка на неї як дві краплі води схожий. Вона спитала, як ми його назвали. Тут не може бути сумнівів. У відділі кадрів є копія паспорту. Жила тут. Кинула дитину і втекла. У неї батько залишився. Але в нього інша сім’я після смерті матері. Вона з ним не спілкувалася. Винаймала квартиру. Я в відділі кадрів дізнавався, – додав він, щоб пояснити, звідки стільки знає про нову співробітницю.

– Що тепер робити? – Захвилювалася Діана.

– А нічого. Вона за стільки років не шукала його, не намагалася побачити. Кар’єру будувала. Та я все зроблю щоб Сашко залишився з нами, якщо вона заявить права на сина. Не розказав б, то вона нічого не дізналася б і зараз. Але де я міг знати? Такий випадковий збіг.

Олексій довго боявся, що одного разу Віра знову з’явиться у їхньому житті, заявить права на Сашка. Але вона не давалася взнаки, не шукала зустрічей із сином.

Діти виросли, роз’їхалися хто куди. У Оксани та Кості вже свої сім’ї, діти. Сашко став справжнім красенем. Дівчат мав багато. Ніяк не міг вибрати одну. Тільки тепер, коли виросли, Олексій перестав боятися появи Віри. Син дорослий, сам вирішить, як вчинити.

Коли брати роз’їхалися по різних містах, питання їх несхожості відпали самі собою. Їх ніхто більше не порівнював. Олексій з Діаною так і не розкрили таємницю появи на світ двійнят. Для них брати завжди були однаково рідними.