Батьки відмовилися видавати Лізу за Антона. Він був бідний, як церковна миша, сирота, ще й студент.

Ліза була слухняною дочкою і не пішла проти волі своїх батьків. Разом з тим, зустрівшись з ним на звичайному місці в парку, вона пообіцяла чекати на нього і нікому не віддавати ні своєї руки, ні свого серця.

Антон вирішив будь-що довести батькам Лізи, що він гідний її кохання. Цілими днями він навчався на лікаря, а ночами підробляв кухарем – новий ресторан набирав молодих хлопців для навчання. Антона покликав туди друг, який зустрічався із дівчиною з відділу кадрів цього закладу. До своєї роботи, як і до всього іншого в житті, Антон ставився серйозно, і незабаром він став одним із найкращих працівників.

Щоб не відстати по навчанню, Антон весь час брав із собою підручники, і читав кожну вільну хвилину, навіть у маршрутці, дорогою на пари. Одного разу він так і заснув із підручником у руках, заколисаний гудінням мотора.

Прокинувся він через те, що хтось трохи потрусив його за плече. Антон підвів голову і побачив хлопця. Ось такому батьки Лізи відразу б дали згоду – весь його вигляд видавав вкрай забезпечену людину починаючи від начищених черевиків явно дизайнерського пошиття і закінчуючи дорогим годинником на руці. І що такий тип забув у маршрутці?

– Ти впустив книгу, – сказав він і подав Антонові товстий підручник із клінічної фармакології.

– Спасибі, – Антон спробував стерти з книги осіннє листя, що пристало, і бруд.

– Я теж в медичному вчився, – усміхнувся хлопець. – Четвертий курс?

Вони розмовляли, і несподівано Антон розказав йому і про Лізу, і про роботу, на яку він влаштувався, щоб заробити на весілля, і про своє сирітство.

Хлопця звали Ігор, і він справді опинився у маршрутці випадково – машина зламалася, а він поспішав. На прощання він дав Антонові візитівку і сказав:

– Подзвони мені. Є одна ідея, може, попрацюємо разом.

Антон здивувався, та взяв.

Зателефонував він не відразу, а лише за три дні, коли, проходячи через парк, зустрівся з Лізою. Вона йшла зі своїми подружками й тільки й змогла, що подивитись на нього своїми блакитними очима з-під густо нафарбованих вій. Серце Антона пронизав гострий біль, і він витягнув візитку і зателефонував новому знайомому.

Ігор зрадів, запросив його до бару та розповів про свою ідею: він збирався відкрити фірму з продажу медичного обладнання, і пропонував Антону стати його партнером.

– Але ж у мене зовсім немає грошей! – заперечив Антон.

– Грошей у мене достатньо, – відмахнувся Ігор. – Чесних людей – ось кого справді складно знайти. А я бачу, що ти — чесний хлопець.

Антон сам від себе не очікував, що погодиться на таку авантюру, але обіцянка Лізи чекати його і нікому не віддавати своє серце квапило його, йому хотілося якнайшвидше стати багатим і знову прийти до її батьків.

Ігор виявився гарною людиною, розумним й діловим, вони швидко потоваришували, і невдовзі Антон звільнився з роботи, та й навчанню приділяв менше часу – навіщо йому круглі п’ятірки, якщо, ще не закінчивши навчання, він вже заробляє непогані гроші? І з Лізою він зміг бачитися частіше, розповівши їй про майбутні зміни.

Вони зустрічалися тепер не в парку, де будь-якої миті їх могли застати знайомі батьків і розповісти їм, а в офісі в Ігоря, який навіть підвозив Антона до парку, щоб забрати Лізу і потім назад, щоб вона встигла повернутись додому до того, як це стане підозрілим.

Минуло пів року, і Антон купив собі машину. Тут справа не тільки в роботі, Ігор ще підказав йому, як можна вкладати гроші в акції, і Антон, вивчивши це питання, вразився, як усе влаштовано у цьому світі багатіїв – та вони з повітря гроші роблять, чому б йому не спробувати? І ось дивно – у нього вийшло, та ще і як! Гроші потекли рікою, і раптово з бідного студента та сироти Антон став успішним молодим чоловіком на крутій чорній машині та з дорогим годинником на зап’ясті. Навчання він зовсім закинув, вільний від роботи час проводив у клубах, де надолужував втрачене за всі ці роки.

Якось Ігор запитав:

– Чи не час тобі освідчитись Лізи? На мою думку, ти вже маєш підійти її батькам.

Антон подивився на друга так, ніби він пропонував йому пересісти назад із крутої машини на маршрутку.

– Та навіщо мені тепер ця Ліза! – засміявся він. – У мене тепер такі двері відчинені, що вона ніхто в порівнянні з тими дівчатками, з якими я зараз спілкуюся. Нехай її батьки лікті кусають, що їй світить лише якийсь менеджер із продажу телефонів.

Ігор хотів щось сказати у відповідь, але замовк. Антон бачив, що друг у здивований і ніби злий на нього.

– Та ти що? – здивувався він. – Сам же казав, що треба прагнути до кращого.

– А хіба Ліза не найкраща? – тихо спитав Ігор.

Антона пронизав раптовий здогад.

– То ти що, закохався в неї, чи що?

Він не знав, ображатись на це чи ні – наче Ліза була його дівчиною, але, з іншого боку, Ігор стільки для нього зробив…

– А знаєш, що, – сказав Антон. – Можеш її забрати. Дарую, мені вона більше не потрібна.

Несподівано Ігор вдарив Антона в ніс, та так, що сорочка потім стала червоною. Потім розвернувся та пішов. Потім освідчився Лізі.

На весілля Антона не покликали. А він так і не зрозумів, чому.