– Якщо ти хочеш забрати мою колишню з сином, тобі доведеться добре заплатити, – з отруйною усмішкою промовив Віктор, – вона малого нізащо не залишить, а я його рідний батько.

Євген подивився в обличчя людини, яка торгувалася за свого сина і насилу стримав гнів, що підступив у горлі.

… Це був перший робочий день Ніни. Бухгалтерія транспортного підприємства, куди дівчина влаштувалася напередодні, обіцяла стабільну зарплатню. Це було важливо: у Ніни важко хворіла мати, тому всі сили вона витрачала на догляд рідної людини.

У тридцять років дівчина і не думала про створення власної родини. Не було ні сили, ні часу. Ніна задумалася про маму, як раптом почула:

– Дівчино, привіт! Ви нова?

На неї з усмішкою дивився хлопець.

– Я лікарняний приніс, підпишіть.

– Хворіли? – розсіяно спитала Ніна, щоб підтримати розмову.

– Не я. Син мій. Іваном звати. Ми з ним на лікарняному сиділи.

– А чому не мама? – здивувалася Ніна.

– Немає у нас мами. Відмовилася від нього, як тільки Вані рік виповнився. Пішла до іншого чоловіка, – зітхнув хлопець, – мене звати Віктор.

– Мене Ніна, – сказала  дівчина, – то ви вдвох з ним живете?

– Ні, сестра допомагає. У неї своїх двоє, і мого сина водночас доглядає. А скоро матері до села відвезу. Вона буде його виховувати.

Ніна замислилась. І так їй стало шкода малюка, якого покинула рідна мама, що вона мало не розплакалася.

Дівчина мріяла про своїх дітей, але лікарі сказали, що народити вона не зможе, це небезпечно для здоров’я. Тому Ніна весь час приділяла догляду за мамою та не намагалася налагодити особисте життя. Думала, що вона бездітна нікому не потрібна.

Віктор став часто заходити до бухгалтерії. То шоколадку Ніні занесе, то тістечко. Дівчина бентежилася.

Потім вони почали часто розмовляти. Віктор проводжав Ніну до дому, допомагав нести сумки. Вона подумала, що якщо хлопець дбає про сина, то, мабуть, він добрий чоловік.

Мама Ніни, якось побачивши у вікно, що її проводжає незнайомий хлопець, закотила дочці скандал. Що, мовляв, якщо вона з чоловіком гуляє, то незабаром мати покине.

Жінка так кричала і лаялася, що в неї раптом стався великий інфаркт. Поки їхала швидка, Нінина мама вже померла.

Дівчина не просто переживала смерть матері, вона думала що винна у цій трагедії. Мало дбала, мало приділяла уваги…

У ці важкі дні Віктор опинився поряд. Він підтримував, втішав. Вони почали зустрічатись.

Але найщасливішим моментом Ніна вважає день, коли вона побачила Івана. Дворічний малюк обійняв її за шию і сказав “мама”. Серце Ніни розтануло. Тепер Іван став головною людиною у її житті.

Віктор та Ніна одружилися. Молодій жінці здалося, що настало справжнє щастя. Улюблений чоловік та нескінченно улюблений син стали сенсом її життя.

Але ця радість тривала лише два роки.

Спершу Ніна помітила, що Віктор якось змінився. Став дратівливий із сином і байдужий до неї. Часто затримувався після роботи, приходив нетверезим.

– Так не можна, на тебе ж дивиться син, – почала говорити йому Ніна, – що з тобою відбувається?

– Повернулась моя красуня, моя дружина, – ледь промовив Віктор, – а тебе я ніколи не любив. Ти мені була потрібна, як нянька для сина. От і живи з ним. А я піду до своєї справжньої жінки.

Зібрав речі, пошматував сина по маківці й пішов. Незабаром він подав на розлучення.

– Син нам не потрібен. Бався, якщо хочеш, – сказав Віктор Ніні.

… Ніна якийсь час жила в розпачі. Такої зради вона не чекала. Єдине, що їй давало сенс і радість – синочок Іван.

Заради нього зібрала волю в кулак і продовжувала жити.

Минуло три роки. За цей час біологічні батьки Вані жодного разу навіть не зателефонували. Та Ніні нічого від них не було потрібно. Аби синок був поруч.

Якось, коли вони грали на дитячому майданчику, м’яч відлетів на стоянку. Його приніс чоловік і віддав Івану.

– Який у вас чудовий хлопчик, – сказав він Ніні.

– Дякую, – усміхнулася жінка.

Вони розмовляли. Євген, як представився чоловік, жив у сусідньому будинку. Три роки тому від нього пішла дружина, і він досі переживав цю втрату.

Ніна раптом відчула симпатію до цієї спокійної людини з доброю, відкритою посмішкою. Вані дядько Женя теж сподобався. Вони із задоволенням стали проводити час разом.

…Ніна була щаслива. Євген напередодні зробив їй пропозицію. Але лихо прийшло, звідки не чекали.

У Віктора за керування у п’яному стані відібрали права. З роботи його давно звільнили. Тепер закінчилися й підробітки. Тоді він вирішив шантажувати Ніну: нехай платить, інакше позбудеться сина. Те, що Ваня для неї дорожче за життя, він знав чудово.

А коли зрозумів, що у колишньої дружини особисте життя налагоджується, вирішив попросити у Євгена грошей.

– Суд відбере у тебе дитину, – сказав Євген, – у тебе немає джерела доходу, і ти не дбав про нього.

– До суду я можу забрати сина до себе. Вивезти, куди захочу і ви його більше не побачите, – посміхнувся Віктор, – я – батько, маю всі права. Так що не затягуй: гроші давай. Думай швидше.

І сів у биту, стареньку машину. Ніна побачила що за кермом сиділа нетвереза ​​жінка. Вона голосно реготала, слухаючи розповідь Віктора. То була мама Івана, яка навіть не захотіла подивитися, як виріс синок.

Машина різко зірвалася і на великій швидкості зникла за поворотом.

– Не хвилюйся, люба. – обійняв Євгеній Ніну, що плакала, – все буде добре. Ми впораємося.

…За пару днів Ніні зателефонувала сестра Віктора та розповіла, що брат із дружиною потрапили у жахливу аварію. Колишній чоловік Ніни помер дома. Його дружина решту життя проведе в інвалідному візку.

– Хлопчик залишився без батька, сиротою, – плакала сестра.

– Не хвилюйся, в Івана все буде гаразд, – заспокоїла її Ніна.