Ганна завжди любила красу та затишок. Вважала вона, що й біля під’їзду має бути гарно, тому посадила там багато гарних квітів. Бережно поливала їх, доглядала. Квіти росли, розпускалися, і квітник став виглядати дуже гарно.

Якось вона помітила, що одна з квіток зникла. Ну, буває, хоча факт цей Ганну трохи засмутив. Минуло ще три дні, і пропали ще кілька квіток, вони тільки розкрили свої бутони. Тут жінка вже розлютилася, вона ж вкладала в цю красу свої сили, а хтось все псує. Та й грошей усе це насіння та цибулини порядно коштували. Вона розпитала сусідів, але ніхто не зізнавався. Тоді вона вирішила все з’ясувати самотужки.

Вікна її виходили надвір, тому вона стала терпляче чекати злодія. І дочекалася.

То був хлопчик років десяти. Ганна вибігла з помешкання і схопила його за руку.

– Ти що робиш?  Ти знаєш, скільки сил коштує квіти виростити? – Ганна кричала, обуренню її не було меж. Це ж треба, дитина квіти краде.

– Вибачте мені, тітко, я не спеціально, мені дуже треба було.

– Навіщо? Нехай мама тобі квіти придбає, якщо тобі так треба. Красти погано. Де твої батьки?

Хлопчик заплакав.

– Вибачте мені, моя мама хвора, вона не може купити квіти, вона не встає з ліжка і лежить у лікарні. Але вона так радіє, коли я приношу квіти. Вона посміхається. А грошей купити я не маю.

– А твій батько?

– Він із нами давно не живе.

Хлопчик опустив голову. Ганна з сумом дивилася на нього.

– Знаєш що, у мене до тебе пропозиція. Є у мене собачка невелика, але гуляти з нею мені важко. Будеш її вигулювати, я платитиму тобі за це. Згоден?

– Згоден.

Очі хлопця заблищали від подяки.

Тепер щодня він гуляв із собакою, а вечорами йшов до мами щоразу з новим купленим букетом.