Вікторія задумалася про своє життя:

– Скільки помилок я зробила у своєму житті? Ну чому я така легковажна? Мені вже під п’ятдесят, а я ніяк не визначусь.

Віка вперше вийшла заміж у двадцять два роки за однокурсника. Разом навчалися в інституті, ближче до закінчення почали зустрічатися, і якось швидко вирішили одружитися, тихо розписалися, Віка чекала на дитину.

Після навчання поїхали в місто до його батьків, Степан наполіг:

– По-перше, у мене там є квартира, хоч і однокімнатна, але своя, мої батьки подбали, купили. По-друге, у нас народиться дитина, батьки живуть неподалік, допомагатимуть. Ну і по-третє, там є великий комбінат, є де знайти роботу за спеціальністю.

Віка не заперечувала, це добре, що має своє житло, і з легкістю погодилася. Але життя з чоловіком виявилося не простим. Батькам вона чомусь не сподобалася. Віка це відчула відразу, як увійшли до них у квартиру. Батько весело привітався:

– О, невістка, і вже вагітна! Ну-ну, привіт, Віко, мене звати Сергій Петрович, проходь, будемо далі знайомитися, – і пішов у кімнату.

Степан усміхався, підштовхуючи Віку вперед.

Мати стояла, дивилася на Віку байдуже і серйозно, то на живіт, то прямо в очі, але Віка витримала її погляд, не відвела очі убік:

– Проходьте до кімнати, поживемо побачимо. Мене звуть Мая Андріївна.

Так і не посміхнувшись, мати попрямувала до кімнати, а Степан з Вікою слідом за нею. У кімнаті був накритий стіл, всі посідали обідати. Сергій Петрович намагався розрядити напруження що виникло, жартував, питав у Вікі про батьків, а мати за час обіду не промовила жодного слова.

Після обіду, посидівши з пристойності ще якийсь час, молоді вирушили до своєї квартири яка була через будинок від батьків. У Вікі після зустрічі з батьками було неприємне почуття, вона зрозуміла, що не сподобалася матері. Це потім Степан їй розповів:

– Моя мати хотіла мене одружити з дочкою своєї подруги. А вона мені зовсім не подобається, ця Олеся, жартувати не вміє, до неї, як до жирафа, довго все доходить, одним словом, гальмо.

Мати його звичайно думала по-іншому, але довелося їй змиритися і терпіти невістку. Віка народила сина, поринула у материнство, Степан працював. А Мая Андріївна дуже рідко відвідувала онука, попри те, що раніше Степан говорив, вона допомагатиме з малюком. Бабуся байдуже ставилася до онука, майже жодних емоцій.

Степан не знав своєї матері, він не уявляв, що вона підло за його спиною, зі своєю подругою вирішила розвести його з Вікою. Коли мати приходила до Вікторії, а зазвичай, коли Степан був на роботі, прямо з порога висловлювала невдоволення:

– Віка, ти запустила квартиру, чому не прибираєш? Навколо висять ганчірки, сохнуть.

– Мая Андріївно, та я щодня протираю пил і підлогу мою. Все-таки маленька дитина. А сушити де я маю? Не понесу ж на подвір’я розвішувати?

Свекруха все бачила і розуміла, але ж вона повинна Віку напружувати й злити. Вона думала, що невістка колись зірветься, і виставить за поріг свекруху. А там уже інша справа, поскаржиться синові, що його дружина така собі, не поважає його мати.

Віка терпіла, розповідала чоловікові, але той лише посміхався:

– Віка, щось не віриться, що моя мама таке робить з тобою. Тобі, мабуть, здається, що вона погано ставиться до тебе?

Пройшов якийсь час, Мая Андріївна все-таки досягла свого, міцно посварилася з невісткою, нажалілася синові. Вона постійно йому скаржилася на Віку, вносила в сім’ю розбрат і недовіру один до одного. А одного разу навіть Степана запросила на день народження до Олесі:

– Степан, увечері після роботи приїжджай одразу до Олесі на день народження, і не забудь купити квіти.

– А Віка із сином?

– А Віка вдома нехай сидить, вона невихована, не вміє поводитися в суспільстві.

Отак і розвела мати свого сина з Вікторією. Віка забрала дитину і поїхала до своїх батьків. Синові було лише два роки.

Минув час, Віка із сином живе у батьків у двокімнатній квартирі, працює, син ходить до школи. Мати Вікі допомагає у всьому, вона домогосподарка, і Віці стало легко. Вона після роботи вже може затриматись із подругами та друзями. Вона вільна жінка, нікому та нічим не зобов’язана. Легко заводить знайомства, були чоловіки, але ненадовго.

Потім познайомилася з Артемом, зустрічалися півтора року, одружилися, і загалом прожили років дванадцять. Дітей спільних не захотіли, у Вікторії росте син, вже дорослий, їй не хотілося знову возитися з малюком. Спочатку житла свого не було, жили на орендованій квартирі, але потім від його батька дісталася однокімнатна квартира. Артем зробив ремонт. Вікторія допомагала, але переважно справлявся сам.

Вікторії сорок чотири роки, син живе окремо із дівчиною. Все ніби добре, але Вікторії здається, що їй чогось не вистачає у стосунках з Артемом. Чоловік простий, зовсім не романтик, робота, будинок, диван. Спілкування вечорами мало, чоловік переважно у телевізорі чи телефоні. Вікторія теж сидить у соцмережах, познайомилася з чоловіком з іншого міста. Спочатку їй було просто весело спілкуватися з Олегом, так він представився.

Вона думала:

– Нічого серйозного у нас з ним не буде, особисто бачитись я з ним не планую, так поспілкуємось. А взагалі мені з ним цікаво, різнобічний чоловік.

Вона і подрузі своїй розповідала про Олега, та попереджала:

– Навіщо тобі він потрібний, у тебе чоловік, припиняй. А що як Артем дізнається? Тобі ж буде гірше. Припиняй спілкування з чужим чоловіком. Якось несерйозно для заміжньої жінки.

Але Вікторія відмахувалася:
– Та ти що, подруго, це так просто, я не планую нічого серйозного.

Їхнє спілкування тривало, переросло в щоденне листування, без якого Вікторія вже не уявляла і дня. І нарешті їхнє спілкування переросло в особисту зустріч. У вихідний Олег приїхав машиною із сусіднього міста, вони майже весь день провели разом, але зради не було. Спілкування тривало і далі, і в якусь мить Вікторія зрозуміла, що змінилась, закохалася в Олега. Вона думала:

– Що ж робити? Я точно люблю Олега, мені він потрібний. На чоловіка не можу дивитися, він мене дратує.

Не довго думаючи, Вікторія зібрала речі й з’їхала до матері, написавши повідомлення чоловікові:

– Я від тебе йду, люблю іншого. Подаю на розлучення. Зрозуміла, що я хочу жити з іншим.

Артем зустрічав її після роботи, приїжджав до матері, умовляв, але Вікторія стояла на своєму:

– Я не люблю тебе, не хочу з тобою жити.

Чоловік звичайно відпускав її не легко, багато чого наговорив їй, але розлучилися. Вікторія поїхала до іншого міста до Олега. Рідні були в шоці, подруга теж, а Вікторія раділа, вона щаслива, вона змінила своє життя кардинально, говорила телефоном подрузі:

– Я ні про що не жалкую, мені добре і спокійно, я люблю і кохана, ми з Олегом будуємо разом плани на майбутнє. Ось мріємо про поїздку на море влітку і плануємо ремонт у квартирі. Олег мене огорнув турботою, увагою та підтримкою. Я щаслива.

Подруга тішилася за неї.

Минуло деякий час, і Вікторія стала згадувати свого чоловіка Артема. Її не залишало почуття провини, що вона просто покинула його та поїхала. Спочатку це було непомітно, згадає і все, потім все частіше почала ловити себе на цих думках.

– Чому ці думки все частіше приходять до мене? З Олегом все добре, єдине, він не робить мені пропозицію про заміжжя, але нам і так добре. А може, настане час, і зробить?

З часом думки про колишнього чоловіка тільки посилювалися, її мучить совість, вона все-таки багато років прожила з ним, і він її не кривдив. Вона навіть в ночі іноді прокидалася і думала:

– Знаю, коли розлучалися, Артем любив мене, не хотів відпускати, страждав, що я так швидко порвала стосунки. Я йому бажаю всього хорошого, хочу, щоб у нього було все гаразд. Але мене не залишає почуття провини за мій егоїстичний вчинок, здається, я йому покалічила життя, я це відчуваю. Чому я мучусь від цього? Хочеться вірити, що він зустріне гарну жінку.

Олег звертав увагу, що Вікторія часто замислюється. Але ніколи не питав.

Вікторія якось у розмові запитала Олега:

– Оле, ти мені збираєшся робити пропозицію?

– Яку?

– Яку, заміж за тебе!

– Ні, я над цим не замислююся, нам і так добре. Я не правий? Тобі зі мною погано?

– Ні, не погано, нормально. Гаразд не морочимось.

Але Вікторію гриз цей хибний стан, вона ніхто. Ось Артем, він зробив їй пропозицію, і вона була як за кам’яною стіною. Вона вже докоряла себе іноді, що вчинила необачно, поїхала від чоловіка, розлучилася.

Почала частіше замислюватися над своїм становищем:

– А що як Олег також вчинить зі мною, як я з чоловіком? У нього навіть у думках немає одружитися зі мною. Він постійно сидить у соцмережах, поставив пароль на свій телефон та ноутбук. Мені нічого не розповідає, хоч у мене від нього секретів немає.

Якось Вікторія краєм ока побачила повідомлення на його телефоні, почувши звук, він прибіг з кімнати на кухню, схопив телефон, вона встигла прочитати лише два слова, «привіт, милий».

Побачивши ці два слова, зерно сумніву посіялося в неї всередині:

– Невже моя подруга мала рацію, і він так само вчинить зі мною?

Вирішила поговорити з ним:

– Олег, хто це тобі телефонує, повідомлення надсилає, жінки?

– Які жінки? У мене багато друзів, ось запрошують на рибалку.

– Про рибалку я від тебе ніколи не чула, не обманюй мене…

– Я що, не можу з друзями відпочити без тебе? Вони теж без дружин та подруг. Не приставай, займися краще чимось.

Після цієї розмови з Олегом, вона зрозуміла, він ненадійний чоловік, будь-коли може її відправити додому. Все-таки це його квартира. На неї з новою силою навалюється почуття провини через те, що вона погано обійшлася з чоловіком. І вже зловила себе на думці:

– А чи не повернутись мені назад до чоловіка? Але він, мабуть, мене не пробачить і не прийме? Все-таки я не люблю Олега, це просто була закоханість, яка швидко пройшла, залишилася прихильність, а може, навіть і не залишилася.

Вікторія не знає, що робити, постійно замислюється про свою легковажність, позитивних думок останнім часом у неї немає. Напевно, вона збере речі та поїде до матері. Їй прикро, що до п’ятдесяти років у неї нічого немає, кидається від одного до іншого, а життя проходить повз неї.